WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Вірити в силу духу і в свій народ (І.Я. Франко) - Реферат

Вірити в силу духу і в свій народ (І.Я. Франко) - Реферат


Реферат на тему:
Вірити в силу духу і в свій народ (І.Я. Франко)
О, ні! Не самі сльози і зітхання
Тобі судились! Вірю в силу Духа
І в день воскресний твойого повстання.
…О, якби пісню вдать палку, вітхненну,
Що міліони порива з собою,
Окрилює, веде на путь спасенну!
…Прийми ж сей спів, хоч тугою повитий,
Та гарний віри; хоч гіркий, та вільний;
Твоїй будущині задаток слізьми злитий,
Твойому генію мій скромний дар весільний.
І.Франко. Мойсей. - 20 липня 1905 р.
Так виповів своє життєве і творче кредо могутній Іван Франко на грані ХІХ-ХХ століть, коли одна грань знаменувала епоху найжахливішого рабства світового українства, розсіяного по всіх широтах планети, - від Австралії до Японії; а друга - казково-гігантське духовне піднесення, що, зрештою, завершилося ще однією перемогою національно-визвольних сил, котрі ще раз відродили українську державність і винесли Україну на гребінь всеєвропейської, а тим самим - і світової історії. І це в час, коли світ жив передчуттям всепланетарної катастрофи (яка й постала у формі Першої світової війни), а тому піддався корозії державно-політичного, соціально-економічного, освітньо-наукового, духовно-мистецького декадансу, а відтак - безнадії і розпачу, готовності прийняти ідеологію апокаліпсису, пророцтва, що людство вичерпало себе, настав час повернення від цивілізаційних до тваринних форм життя.
Окуповану сусідніми імперіями Україну готували до похорону і як націю, і як культуру, мову, і як впливовий суб'єкт історичного поступу.
Армагеддон неминучий?! Ні! - відповів великий Поет, Мислитель, громадський діяч Іван Франко. Україна і не вмерла, і не вмре. "Вірю в силу Духа і в день" нового воскресіння народу.
Маніфестом нездоланної сили став "Мойсей" - поема-притча, слухаючи яку, Михайло Коцюбинський писав: "Я застав Івана Яковича, коли він плів сітку для риболовлі. Не відаю, чи зловив Франко тією сіткою рибу, а от серце моє він полонив навіки".
То був голос тисячоліття - лірика, епос і драма, віра і філософія, то було шевченківської проби пророцтво грядущого, гімн боротьбі, хай і ціною життя, але в ім'я безсмертя. Бо ж - vivere militare est! - лиш боротись - значить жить…
Український поет став найкрупнішим Пророком Європи. За це заслужив право на шану й славу. Та доля тоді ще не до кінця випробувала українство - не приласкала вона й Івана Франка.
Думається - і дотепер… Хоча немислимо уявити розвою хоч би одної грані сучасної України без Івана Франка. І все не випадково.
ІІ.Віками люди думали про життя і смерть. Усім хотілося щастя, вершиною якого стало б безсмертя. Й бувало, що одних ще за життя підносили, як богів, а потім ще за життя піддавали забуттю, інших навіть переслідували, зате згодом увінчували славою. Популярність і значущість ішли, як близнята, однак недовго.
"У всякого своя доля і свій шлях широкий", - писав велемудрий Т.Шевченко.
Бо приходив непідкупний суддя - час, і він суворо розрізняв, хто з сущих "мурував", а хто - "руйнував". І за цим критерієм визначав йому справжнє місце.
На початку ХХ ст. трагічно сходив з історичної сцени до краю фізично й психічно виснажений, замордований незчисленними випробуваннями титан праці - Іван Франко. Таке ж замордоване рабством і світовою війною українське суспільство не завжди не тільки думало про нього, а чи й пам'ятало. Здавалося, забуття неминуче.
Та відродилася нація і держава, й заслонене зловісними хмарами Сонце осяяло весь небозвід величі та безсмертя людини. Тепер годилося ждати повного визнання. Здавалося, що справедливість запанує: спочатку відродилася популярність: Іван Франко ввійшов у всі літературно-наукові святці. З часом все очевидніше почало приходити розуміння: постаті, рівної Іванові Франку на межі ХІХ-ХХ століть, не знайти. Одначе щодалі, то очевидніше почав домінувати абсурд: І.Франка - як патріота! - лаяли за геніальні здобутки й підносили за накинуте йому, мовбито свідомому речникові імпербільшовизму, "новаторство". Поганьблення дезорієнтувало й відлякувало зомбованих продуцентів і споживачів "пролетарсько-інтернаціоналістичного" мистецького ширпотребу; похвала відштовхувала патріотично-інтелектуальну інтелігенцію.
Народ бачив не справжнього, а перелицьованого чи й вигаданого І.Франка. А з роками - моторошна картина контрастів і щодо життя, і щодо творчості ще більше увиразнюється.
ІІІ.Справді: ще за раннього періоду життя і творчості всебічна діяльність І.Франка піддається не лише найсуперечливішим інтерпретаціям, а й неприхованим, нерідко навіть ворожим, атакам. Його б'ють і зліва, і справа: то як симпатика москвофілів, то як народовця; то як доброзичливого, а то як неконсеквентно наставленого щодо польського чи єврейського патріотизму критика; зрештою - то як соціаліста й по-московському інтернаціоналіста, а то як затятого сепаратиста і, звичайно ж, "запеклого українського буржуазного націоналіста…" Навіть на початку ХХІ ст. не припиняються спроби причислити Великого Каменяра то до предтеч творців української національно-демократичної держави, ідеології, культури, а то, як і Т.Шевченка, до фундаторів соціалізму, метою яких раніше була совіцька "сім'я єдина, вольна, нова", а нині - "єдність" у формі нового союзу Росії, Білорусі та України (з приєднанням Казахстану), отже, України без суверенітету й майбутнього…
Навіть столітній ювілей І.Франка відзначався (як, до речі, і Т.Шевченка) в атмосфері, хай і закамуфльованих, але очевидних, контраверсійних настанов: коли одні хоч прагнули осягнути справжню значущість І.Франка, то маса інших ще посилювала комуноідеологічні акценти, навіть біографічну канву прикладала до прокрустового ложа догматичної однобокості та неминучої в таких випадках одномірності.
Та й чому дивуватися? Адже і нині вже фактично прийшло 150-річчя, а "народ" - в особі радіо й телебачення, преси - мовчить… Навіть науковцям, кажучи словами автора "Букваря", "неначе рот зашито…" Крім, хіба що, галичанських видань, але невже І.Франко є постаттю тільки галицького масштабу?!
Звичайно, будуть вечори, "круглі столи", та чи світового рівня феномени осягаються лише в хронологічно зафіксовані часові рамки?!
З Іллінойса, а також з Парижа надійшло повідомлення від Надзвичайного і Повноважного Посла Ю.А.Сергєєва про підготовку до ювілею українського велета у США і Франції на міжнародному рівні. Нам годилося б оголосити весь 2006 рік роком І.Франка хоча б на державному рівні!
ІV.Подиву гідне: твори Івана Яковича вийшли у 20-ти, 30-ти та 50-ти томах, а ще 50 томів ждуть дороги у світ. Не видані всі підготовлені 100 томів, бо Політбюро ЦК КПРС не знайшло аналогів у сусідніх народів…
100 томів за 40 років творчого життя! А це - майже 4 тисячі творів. І справа не лише в кількості: український титан праці виступав як фольклорист і етнограф, історик літератури, культури, суспільно-політичної думки, соціолог і економіст, критик, теоретик і літературознавець, філософ, естетик і релігієзнавець,поет, прозаїк, драматург. Як невтомна золота бджілка, Іван Якович збирав мед з усіх континентальних літератур і виступив перекладачем Гомера й Есхіла, Шекспіра, Байрона й Гете, творів польських і єврейських, російських і французьких, римських, іспанських, італійських митців слова… Таких обширів інтересу, аналізу, синтезу не виявляли цілі академії.
Цей подвиг зробив Івана Франка найкрупнішою постаттю світової
Loading...

 
 

Цікаве