WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Відродження села - відродження українського духу - Реферат

Відродження села - відродження українського духу - Реферат

такою оцінкою села. А ось цитата з оцінки Іванченком - редактором "Плугу" української літератури 1920-х років: "Натоді русло нашої класичної літератури замулилося. Багатьох молодих письменників збентеживоригінальністю занесений через Польщу та Росію європейський декаданс. І вони змагались між собою за "принади" футуризму, абстракціонізму, сюрреалізму, акмеїзму, конструктивізму тощо. На втіху большевикам запозичене безглуздя руйнувало український національний менталітет" [10].
Цей український менталітет і взагалі "цілісний світогляд", на переконання автора, базується на зв'язку із природою: "Буяння природи формує цілісний світогляд та співучу душу", - каже він і, як доказ, цитує різних європейських авторитетів: Освальда Шпенґлера, який писав, що "село продовжує постачати місто своїм вищим матеріялом", Жорж Занд, Оноре де Бальзака, Кнута Ґамсуна та німецьких літераторів "ґрунту і крови", які "захищали селянина з його природними чеснотами" [11]. В альманасі "Плуг" читач знайде ще багато думок такого характеру, а представлена в ньому творчість новітніх плужан, яку ми тут невдовзі зацитуємо, дійсно відображує особливий зв'язок із природою. Позицію Іванченка поділяє сьогодні багато літераторів України у протилежність до сучасних модерністів чи пост-модерністів. На цю тему на минулорічній конференції у Варшаві прочитала доповідь Оля Гнатюк, професор Варшавського університету [12]. Вона розглянула три сучасні літературні течії: ту, що орієнтується на свою національну культуру, другу "прозахідню" (тобто європейську), і третю "східню" (тобто проросійську). Гнатюк зауважила, що національний напрям посилився в середині 1990-х років, чому сприяла дискусія між Станіславівською та Житомирською літературними школами. У другій половині 90-х років цей напрям набув особливої популярності. Розглядаючи ці літературні дебати, дослідниця вказує не лише на те, що багато сучасних критиків проводить паралелі з дебатами між народовцями та модерністами XIX ст., які дослідниця вважає неправомірними, але й сама порівнює їх із літературною дискусією 20-х років між Хвильовим та моїм батьком Сергієм Пилипенком, коли Хвильовий кинув гасло "Європа чи Просвіта", і марксистська критика почала переслідувати плужан за "просвітянство" та "масовізм". Симпатії дослідниці, очевидно лежать на боці Хвильового, про що недвозначно сказано в її недавній статті "У себе, а не "між Сходом і Заходом"": "Ex Oriente lux" було популярним гаслом в Україні 20-х років. Завдяки Миколі Хвильовому, національному комуністові та видатному прозаїку, воно стало посланням своєрідного українського месіанізму" [13].
На захист плужан та їхньої літературної позиції виступив недавно Михайло Іванченко, редактор альманаху "Плуг", представник "традиційної" течії в сьогоднішній українській літературі. У вступній статті до першого випуску цього альманаху він пише: "Плужани - реалісти, романтики і імпресіоністи і т.п. - не цуралися у творчості новацій, хіба що безглуздих", крім того, їхній журнал "Плужанин" "вчасно інформував про нові зарубіжні твори, від французьких до японських. Твори деяких плужан перекладали на іноземні мови. Скажімо, на німецьку - спогади блукача по світу Юрія Будяка (Покоса), котрий в англо-бурській війні врятував юного лейтенанта Уінстона Черчілля" [14].
Отже маємо тепер новий "Плуг", який продовжує мистецькі традиції Спілки селянських письменників (1922-1932), звичайно відкидаючи її прокомуністичну ідеологію. Ось кілька зразків творчості нових плужан, яка, на мій смак, не є ані примітивною ані провінційною:
Перше - вірш Якова Івашкевича, вчителя з села Пальчик, Черкаської области:
ЛИПЕНЬ
Ходить липень босоногий
В золотім роздоллі нив.
Закурив шляхи, дороги,
Догорає в дзвоні жнив.
Височить в степу скиртами,
Лущить землю по стерні,
Бродить білими гречками
На буланому коні.
Лине жайворонком в гони,
Сонцем ниви залива,
Піснею у небі тоне
Свіжим ранком ожива.
Та є дні й не без тривоги:
З громом, з виплесками злив...
Ходить липень босоногий
В золотім роздоллі нив [15].
А ось вірш Василя Деркача, інженера-енергетика, родом із села Олександровці Донецької области:
У РІДНОМУ СТЕПУ
Аборигени сонячного краю
Будяк, житняк, пирій і ковила...
Мов давню книгу, знову степ читаю,
Звідкіль моя дорога в світ лягла.
Було ж всього. І злети, і падіння.
І радість перемог, і сум невдач.
Та завжди серце зігрівав промінням
Мій рідний степ, навчитель і сівач.
До нього й душу тягне незборомо,
І запашисті кличуть буркуни,
І злітна смуга, знаю, завжди прийме, -
Я не ховався за стіну незриму
Далекої сумної чужини [16].
Нарешті, ще один вірш пера редактора "Плугу" Михайла Іванченка, також селянського походження. Його батьківщина - село Гусакове на Черкащині:
Коси, коса, поки роса,
Не нам до сонця спать,
Квітує днів ясних яса -
Широка сіножать.
І кличуть гони в синю даль
Під сон струнких беріз,
І дзвонить в дзвін співуча сталь
Та стелиться покіс.
Згорають трави, мов літа,
В зеленому вогні,
І п'янко пахне дух отав
Над пусткою стерні.
Ще літа повниться краса
І в тілі грає міць.
Коси, коса, поки роса
Під світлом зоряниць [17].
І ще один приклад - цим разом прозовий: етюд Віри Оберемок, журналістки, народженої в селі Русалівка на Черкащині:
ЛІТО
Розгонисте налетіло гаряче літо. Розімлілий липень підперезався барвистим поясом і ходить по садках, струшує на землю перестиглі шовковиці.
- От і діждались ще одного літечка, - каже мама, зіпершись на сапу.
Полемо з мамою город. За нашими спинами, зігріті літом, наливаються зерном ячмінь, пшениця, жито. Там колгоспне поле, воно близько. Жовте-жовте. Дозріває.
А город наш заклечався цвітом маку. Підкручує пишні вуса часник. Стеблинки щавлю кумедно зіп'ялися на зелені ніжки, ніби зібрались кудись тікати. А сп'янілі від сонця молоді соняшники цілуються з в'юнкою квасолею.
- Скільки разів бачу все це на своєму віку, а от звикнути не можу, - ніби виправдовується мама і всміхається комусь ще й ще. - Ти тільки послухай, доню, як солодко пахне земля! І кожна зеленинка на ній...
Мама нагинається, пестить руками молоді голівки капусти. До її ніг лащиться лапате гарбузове огудиння.
- Земля добра і щедра, доню...
Я мовчу! Я не кажу мамі, що вже чула це від неї. Минулого літа й позаминулого. Але промовляє мама ті слова так зворушливо, як найбільше одкровення. І я вірю: вона заново відкриває для себе літо. А що вже про мене казати? Я менше на світі прожила. Літо для мене - солодка чарівна казка [18].
Тепер дозволю собі зацитувати ще слова редактора Іванченка, якими він підсумовує свою статтю "За чепігами плуга":
"Наша національна література, навіть при
Loading...

 
 

Цікаве