WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Відродження села - відродження українського духу - Реферат

Відродження села - відродження українського духу - Реферат


Реферат на тему:
Відродження села - відродження українського духу
За радянських часів, коли марксизм вихваляв пролетаріят як провідну верству суспільства, ставлення до села було в кращому випадку поблажливе і будь-які рухи, спрямовані на піднесення ролі селянства, засуджувалися як "ретроградні" та "ідейно немічні". Ось як, наприклад, український радянський словник 1974 р. коментує російське народництво: "суспільно-політичний рух дрібнобуржуазної інтелігенції Росії (...), який ідеалізував селянську общину й заперечував керівну роль робітничого класу в революції". А українське народовство очеркнене ще більш негативно: "політичний рух української буржуазно-ліберальної інтелігенції Галичини (...), що відбивав інтереси буржуазії та уніатського духівництва, виступав проти революції". При цьому цитується Драгоманов, який, нібито, "розповідаючи про свої стосунки з галицькими народовцями, показував їхню ретроградність, ідейну неміч, відірваність від народних інтересів" [1]. Виникає питання: якщо народовці були "відірвані від народних інтересів", то що треба розуміти під словом "народний"? і що таке взагалі "народ"? Тут варто звернутися до іншого словника - Грінченка, в якому слово "народовець" ілюструється цитатою з Івана Левицького, який казав: "Ми (...) носимо народню свиту, бо ми, народовці, стаємо на бік народа", а слово "народолюбець" Грінченко ототожнює з "народовцем" і подає цитату з Пантелеймона Куліша: "Українським народолюбцям забороняли сповіщати рідний край про все, чим би освітилась його темрява" [2]. Стає очевидним, що тут під словом "народ" треба розуміти селянство і саме його інтереси захищали народовці - так само, як російські народники, які "йшли в народ", щоб його просвітити. До речі, усі приклади до слова "народний", які подає той самий совєтський словник, стосуються селянського побуту: "дівчина в пишному народному вбранні", "хліб на рушнику - це народний символ радісної зустрічі", не кажучи вже про народні пісні, думи, народні засоби лікування тощо. Це все, каже словник, "відповідає духові народу, його національним особливостям" [3].
Коли вже зайшла мова про "національні особливості", то варто згадати, як колись на сторінках "Сучасности", яка тоді ще виходила в Мюнхені, розгорнулася полеміка на тему: чи українці це державна нація? Дехто з полемістів доводив, що, дивлячись з історичної перспективи, можна сказати, що українці - не державотворча нація і взагалі не доросли до поняття нації, і тому можна прогнозувати, що Україна ніколи не стане самостійною державою. Сьогодні на такі теми вже не сперечаються, однак яким шляхом ітиме Україна - чи її орієнтація буде західна, чи азійська, чи якась євразійська [4] - про це чуємо мало не щодня. Це питання, насамперед, розглядається як політичне й економічне, але водночас виникають питання й культурологічного штибу. Щодо першого тлумачення (політично-економічного), то чуємо навіть таке - і то в західній пресі (даю в перекладі): "Україна, нарешті, переросла кризу самоідентифікації, яка тривала впродовж десяти років. Українці вже не питають себе, чи їм звертатися до Москви чи до Вашингтону за допомогою в добробуті. Вони питають, чи їм потрібно взагалі звертатися до будь-кого в світі" [5].
Це, звичайно, типове журналістське перебільшення, бо знаємо, що економічні зв'язки між Україною і Заходом стають чимраз тіснішими. Однак, процес самоідентифікації, про який тут згадано, дійсно відбувається. І тут ми підходимо до психологічного процесу "українізації" населення, який так яскраво проявився на Майдані незалежності під час Помаранчевої революції. Це населення дехто окреслює як "народ України", а не "український народ", уникаючи етнічного поняття і замінюючи його загальнолюдським з політичних міркувань, а дехто й тому, щоб хтось помилково не зрозумів, що мається на думці українське селянство. Про те, як в Україні сприймаються люди з села, особливо ті, що говорять українською мовою, пише Марко Андрейчик в журналі "КРИТИКА" за березень 2005 р. Автор наводить багато прикрих випадків ще з часів совєтчини, коли "на більшій території республіки українську мову сприймали як ознаку іншости, малокультурности й неінтелігентности", а "тих, хто відмовлявся... (позбутися будь-яких зв'язків з українською мовою)... сприймали, як селюків, націоналістів або диваків" [6]. Таке сприймання, на жаль, залишилося й сьогодні, а протиставлення української культури західній проявилося ще в XIX ст. у дискусії між народовцями й модерністами. Не дивно, що цій темі сьогодні присвячується багато уваги (наприклад у монографії Соломії Павличко "Дикурс модернізму в українській літературі" або в дописах Максима Стріхи). У травневому числі "Сучасности" Максим Стріха помістив статтю під назвою "На межі двох епох", де заторкнене питання української літератури "між народництвом і модернізмом". Автор пише: "Упродовж XIX століття народ лишався альфою і омегою української літератури, а літературне відродження в бездержавній Україні розглядалося (і прибічниками, й ворогами) як тотожне до відродження національного" [7] при цьому "дидактичність, патетичність, імперативність літератури розцінювалися народницькою критикою як речі безумовно позитивні".
Такий стан тривав недовго: вже у 1860-х роках з'явилися ознаки кризи народництва: "Доба справді потребувала оновлення. Українській літературі (...) [можна було] або замкнутися в літературі "для хатнього вжитку" (як пропонував був колись Костомаров) і зійти відтак до обслуговування етнографічного ґетто - або ж долучитися до загальних процесів модернізації".
Однак "процеси народження українського модернізму відбувалися складно і болісно, часто сприймалися в рамках самого українства як хворобливе занепадництво - декаденство, як неприпустиме зазіхання на "святая святих" - на український народ і на відданість справі його відродження" [8].
Сьогодні частина "українства" так само "болісно" реагує на сучасний і минулий модернізм, а на село дивиться точно так, як дивилися народовці XIX ст. Ось деякі цитати з нового дуже цікавого альманаху "Плуг", який стоїть на позиціях відродження українського села. Про село Творчий гурт плужан висловлюється так: "Здавна воно було моральною, господарчою і військовою основою України, як джерело нації", але тепер, "після більшовицьких голодоморів, репресій, війн, експлуатації і при нинішній кризі та навалі чужоземного безкультур'я сільська громада духовно і фізично занепадає. Обриваються зв'язки поколінь, зросійщується мова, зникають народні пісні і звичаї [9], і тому існує потреба сприяти відродженню села літературною творчістю - на зразок започаткованого автором та його однодумцями альманаху, гаслом якого стає "За високу духовність нації, звільненої з-під московсько-імперської залежности!" Думаю, що народовці охоче б підписалися під таким гаслом і
Loading...

 
 

Цікаве