WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Аспарух: ім'я засновника Болгарської держави у світлі індоіранських фактів - Реферат

Аспарух: ім'я засновника Болгарської держави у світлі індоіранських фактів - Реферат


Реферат на тему:
Аспарух: ім'я засновника Болгарської держави у світлі індоіранських фактів
Болгарська історія V - VIII ст., коли праболгари в складі гуннської імперії перебували на своїй приазовській батьківщині, а потім - у новоствореній державі на південь від Дунаю, має чимало нез'ясованого як щодо історичних подій, так і щодо історичних постатей. Одна з таких і досі остаточно не вирішених проблем - походження і значення імені засновника Болгарської держави на Балканах - Аспарух.
Про приазовську батьківщину болгарів, про їхнього царя Аспаруха й постання Першої Болгарської держави на Балканах розповідають дві авторитетні візантійські пам'ятки - "Хронографія" Феофана Сповідника (760 - 818) і "Бревіарій" ("Коротка історія") патріарха Никифора (758 - 829). А ще так званий "Іменник болгарських царів" - болгарська пам'ятка кінця VII - початку VIII ст. Вони найбільш повно висвітлюють події VII - VIII ст, коли перебудовувався візантійський державний апарат, точилася вперта боротьба імперії з арабами й поставала Перша Болгарська держава.
Під 679 - 680 роком "Хронографія" Феофана пише, що цього року болгари напали на Фракію, а в зв'язку з цим стисло оповідає їхню історію. Від Азовського моря (Меотиди) до ріки Куфіс (Південний Буг) лежала давня Велика Болгарія, де жили й співплемінні болгарам котраги. За імператора Костянтина Західного (641 - 668 рр.) помер правитель Болгарії і котрагів Кроват. Своїм п'ятьом синам він заповів не відділятися, аби не потрапити поодинці під чужу залежність. Та, коли батько помер, сини розділилися й розійшлися в різні боки. Перший, Батбаян, послухав батькового заповіту й лишився на предківській землі, а другий, Котраг, перейшов Танаїс (Дон) і осів там, навпроти Батбаяна. Четвертий і п'ятий брати пішли за Дунай, де один підпав під владу аварів, а другий добувся Пентаполя біля Равенни і потрапив під владу християнських правителів. Третій брат, Аспарух, переправився через Дніпро й Дністер і дійшов до Огла - ріки північніше Дунаю, і осів там, бо місце було оточене ріками й добре захищало від ворожих нападів. А коли раніше єдиний народ отак роздробився на 5 частин, із глибин Сарматії прийшли хазари, і Батбаян, цар першої Болгарії, мусив платити їм данину. Імператор Костянтин спробував прогнати болгарів зі своїх територій, але невдало, ті почали переслідувати римлян, переправилися через Дунай і дійшли до Варни. Тут вони знайшли вигідне й безпечне для себе місце: позаду Дунай, а спереду і з боків - ущелини й море. Підкоривши тутешні слов'янські племена сім родів і сіверів, болгари розселили їх від ущелини Берегава на схід, а на півдні й заході - до Аварії. Вони так зміцніли тут, що стали нападати на фортеці й поселення, підвладні Візантії. Й імператор врешті-решт мусив укласти з ними не зовсім вигідний для себе мир [12, 60 - 62].
Болгарський дослідник Д.Ангелов упевнений, що Феофанова розповідь про п'ятьох синів Куврата легендарна [12, 113]. Число "5" взагалі властиве для різних традицій, характерне воно й для Давньої України і має цікаві перегуки саме з нашою темою. У "Ріґведі" діють так звані "5 ведійських племен" - яду, турвашу, друх'ю, ану та пуру, назви яких тотожні іменам 5 братів у "Махабгараті" - Яду, Турвашу, Друх'ю, Ану й Пуру. Яду й Турвашу в "Махабгараті" - сини царя Яяті від дружини-брахманки, а Друх'ю, Ану й Пуру - теж сини Яяті, проте від таємної дружини-кшатрійки. Шлюб брахманки й кшатрія, яким є Яяті, не схвалюють традиційні індійські приписи, навіть якщо він і оформлений юридично. Зате шлюб кшатрія з кшатрійкою, яку Яятіта Шарміштхи, ідеальний, навіть якщо він таємний і юридичне неоформлений, отже, й ніби незаконний. Саме син кшатрія і кшатрійки може претендувати на царський трон. Тож, по суті, епічна індійська легенда про п'ятьох братів - це легенда про трьох братів-кшатріїв Ану, Друх'ю і Пуру: лише вони можуть претендувати на престол, бо батьки їхні - з кшатрійського, воїнського стану. І на престол справді сідає один із них, наймолодший, що суперечить традиції. "Махабгарата" пояснює, чому порушилося споконвічне наслідування престолу, який мав посісти найстарший син. Бо лише наймолодший Пуру зважив на прохання Яяті і обміняв його старість на свою молодість. За що потім вдячний батько й дарував йому царський трон. Нащадки Пуру за ним стали називатися паурави, що на слов'янському ґрунті прибрало форм паулави-пулави-полови, а тоді й половичі, половці.
У болгарській історії простежується виразний "половецький слід": половці не лише підтримували антивізантійський рух на Балканах, а й брали активну участь у створенні Другого Болгарського царства, перші царі якого походили з роду половецького князя Асеня [3, 159 - 161]. Крім того, половці виявляються не тюркомовним, а індо-арійським народом, який у нібито далекій зараз Індії знаходить своїх близьких етнічних родичів в особі раджпутів - індійських "козаків" [4, 64 - 71]. Цікаво, з огляду на це, що якраз раджпутською була знаменита династія правителів Делі - Томари (в Україні Томари - шляхта половецького походження), які у VIII ст. відновили давнє місто Індрапрастху ("Престол Індри"), назвали його Ділліка і зробили своєю столицею, де й правили до XII ст. [4, 71 - 80]. Назву Ділліка деякі дослідники пов'язують із dil. "серце", через те, мовляв, що це столиця, осердя країни, її серце. А нинішня столиця Болгарії - Софія колись називалася Сердіка, назва якої теж може мати стосунок до слова серце. Тоді по-індійському Сердіка звучатиме Хрідіка (санскр. hrid "серце").
Число "5" міститься в назві Пенджаб й етнонімі пенджабці, у назві давньоіндійської держави Панчала, людність якої - панчали чи панчалійці. Назва Пенджаб означає "П'ять річок", "П'ятиріччя", а назву Панчала складають panch "5"+lа, де lа - суфікс, що утворює прикметники від іменників та числівників. Тож Панчала означає "П'ятичастинна", "П'ятерична", "Складена з п'яти (предметів, областей, річок, гір абощо)". Прикметне й те, що назви 5 печенізьких фортець на Дністрі, які подає Костянтин Багрянородний у трактаті "Про управління імперією" (Хет.), знаходять своїх двійників саме в Раджастхані - країні раджпутів і Пенджабі, де вже пенджабські "козаки", так звані ніханґи (з перської "крокодили"), носять синьо-жовте вбрання [4, 353 - 359].
Містить число "5", як на нас, і етнонім печеніги, з якими виявляють спорідненість половці. Печеніги в Закавказзі й Туреччині мають назви беченаг, беченек, біченек, у Румунії і Молдові - беченіг, у вірменських джерелах - пацинак, пан-дзканк. Тому етнонім печеніги може бути трансформацією, зокрема, й тюркською, давнішої, первісної назви, яка містила в собі число "5". Санскр. panch "5" тотожне печ, беч у назвах печеніг і беченек, вони відповідають тюркському беш "5". А ніг, наг, неку різновидах етноніму можуть бути тюркським присвійним суфіксом -нинґ (узб. мен "я" - менинґ "мій",
Loading...

 
 

Цікаве