WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Археологія та лінгвістика про етнокультурний розвиток давніх слов'ян - Реферат

Археологія та лінгвістика про етнокультурний розвиток давніх слов'ян - Реферат

чином, - пише він, - усією сукупністю своїх ознак жива мова півдня XI ст. стоїть посеред східного слов'янства цілком вже відокремлена. Мова Наддніпрянщини та Червоної Русі XI ст. - це цілком рельєфна, певно означена, яскраво індивідуалістична одиниця, і в ній аж надто легко й виразно можна пізнати прямого предка сучасної малоросійської (української) мови, бо ж вона має вже в собі величезну частину сьогочасних малоруських (українських) особливостей" [10, 23, 31].
Г.Півторак уважає, що за "історичними, археологічними і лінгвістичними матеріалами...", спільнослов'янський період тривав приблизно до середини І тис. н.е. Після розпаду праслов'янської етномовної спільноти, у /І - /ІІ ст. почалося формування східнослов'янських племен та їхніх союзів, подальша консолідація яких на різних теренах Східної Європи призвела до формування українського, російського та білоруського народів. З цього часу намітилися і тенденції формування східнослов'янських мов [11, 273].
Рішучу позицію щодо процесів формування українського та російського народів і їхніх мов зайняв останнім часом О.Стрижак. Він вважає, що "виникнення порівняльно-історичного мовознавства призвело доповного визнання самостійності української мови, структурно-фонетично сформованої відповідно до її історико-геополітичної суті, взаємозв'язків і контактів". [12, 55]. У статті "Нова наукова концепція про окремі шляхи походження українського та російського народів і їхніх мов" [12] О.Стрижак наводить нові дані, які спростовують "теорію" давньоруської чи праруської "східнослов'янської" спільної прамови. Він приєднується до С.Смаль-Стоцького і Г.Гартнера, які у праці "Grammatik der ruthenischen (ukrainishen) Sprache" вбачають підоснови української мови у праслов'янській.
Резюмуючи праці С.Смаль-Стоцького, О.Стрижак поділяє його думку, що "діалект, з якого походить українська мова, сусідив із південнослов'янськими (хорватськими, сербськими, слов'янськими, болгарськими) на півдні, білоруськими (дреговичі, кривичі) на півночі, польськими, словацькими, чеськими на заході. У /І-/ІІ ст. ряд цих племен пішов з прабатьківщини своєї дніпро-віслянської на південь, захід і північ, а протоукраїнські лишилися вдома, трохи просунулись за Дніпро та на південні й західні землі, кинуті сусідами, і стали центральнослов'янським народом. Розселившись, слов'яни на новій батьківщині розвивали старі традиції, зародки і тенденції, удержавлювалися, індивідуалізовувалися, виокремлювалися, творячи власні структурно-семантичні риси" [12, 55]. Тут зауважимо, що ця постановка питання про формування слов'янських мов нині фундаментальне підтверджена археологічними матеріалами, які засвідчують аналогічні процеси в матеріальній культурі [13, 29-135].
До наведених поглядів із царини лінгвістики варто додати надзвичайно цікаві й важливі спостереження румунського мовознавця Е.Петровичі, характеризуючи слов'янські топоніми на території Румунії і Молдови. Е.Петровичі - помітив у них зміну приголосних з "д" на "п", яка, за даними лінгвістики, відбувалась у середовищі склавіно-антських племен ще в часи їх найінтенсивніших контактів з іраномовним населенням. Тоді вони разом входили в одну спільну Черняхівську культуру III - початку V ст. н.е. Визначивши характер і області топонімів слов'янського походження у Подунав'ї, румунський учений дійшов висновку, що слов'янське населення цих областей, до його асиміляції румунами, говорило на одному з українських діалектів. [16, 41 - 61].
Можна зауважити, що для антського періоду вести мову про українські діалекти ще зарано. Та це зовсім не заперечує наявності етнічних зв'язків склавіно-антського об'єднання IV-VIІ ст. і наступних південно-східних племінних союзів, поданих Літописом, які сформувалися на основі інтегрованих подільсько-волинських склавінів та антів. Подальший їх розвиток привів до утворення окремої східнослов'янської - української народності. Саме факт мовної спорідненості слов'янських топонімів у Подунав'ї, де відомі змішані пам'ятки V-VII ст. склавінів та антів із діалектами, що стали основою української мови, є одним з важливих та незаперечних підтверджень появи у різноплемінному середовищі слов'янського світу зародків пізніших слов'янських народів, у даному випадку - українського.
Усі наведені матеріали й короткі висновки ряду лінгвістів указують, що ніколи не існувало єдиної праслов'янської, слов'янської чи східнослов'янської спільності, а завжди були праслов'янські, слов'янські, східнослов'янські племена та їх об'єднання, "живяху кождо со своїм родом й на своем месте, владеюще кождо родом своим", як про це зазначається у Літописі. Тому не існувало ніяких підоснов для виникнення і давньоруської народності.
Література:
1. Петров В.П. Этногенез словян. - К., 1972.
2. Шахматов А.А. Краткий очерк истории малорусского (украинского) языка // Украинский народ в его прошлом и настоящем. - Петроград, 1916.взялася і як розвивалася // Історія української
3. Шахматов А.А. Древнейшие судьбы русского племени. - Петроград, 1919.
4. Грушевський М. Історія України-Руси. Львів, 1904.
5. Смаль-Стоцький С. Розвиток поглядів про сім'ю слов'янських мов: Хрестоматія. - К., 1996.
6. Шевельов Ю. Чому общерусский язык а не выбчоруська мова. З проблем східнослов'янської глотонії // Історія української мови. - К., 1996.
7. Третьяков П.Н. У историков древнерусской народности. - Л., 1970.
8. ФилинФ.П. Образовани езыка восточных словян. - М. - Л., 1962. Филин Ф.П. Происхожденне русского, украинского и белорусского народов - Л., 1972.
9. Трубачев О.Н. Этногенез и культура древнейших славян. - М., 1991.
10. Кримський Українська мова, звідкіля вона взялася і як розвивалася // Історія української мови. - К., 1996.
11. Півторак Г. Коли ж виникла українська мова. - К., 1996.
12. Стрижак О. Нова наукова концепція про окремі шляхи походження українського та російського народів і їхніх мов // Народна творчість та етнографія. - К., 1998, № 5 - 6.
13. Бран В.Д. Давні слов'яни. - К., 1998.
14. Hirt I. Indogermanen, ihre farbreitung, ihre Uhrheimat und ihre Kultur. - Strasburg, 1905.
15. Rozwadowski J. Jezyk polski. - Warszawa, 1915.
16. Petrovici E. Toponimice slave d'est pe teritorsul Republicii Populare Romane. I Toponimice presentind H provent din G. // Romanoslavica/ Vol. IV, Bucuresti, 1960.
Loading...

 
 

Цікаве