WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Археологія та лінгвістика про етнокультурний розвиток давніх слов'ян - Реферат

Археологія та лінгвістика про етнокультурний розвиток давніх слов'ян - Реферат

розчленувалася на три великі діалектно-територіальні групи. "Распадение восточнославянских племенъ и ихъ языка относится (в своемъ постепенном ходе) к VII й VIII веку; вероятно, к IX в. восходитъ (как завершение процесса) распадение единого русскаго племени на три племенные группы: южную, северную й восточную" [2, 25 - 36], "Спільноруська прамова" (мається на увазі східнослов'янська - авт.) розпалася на три окремі говори ще в добу доісторичну - в кінці VIII чи на початку IX ст, і об'єднання всіх племен в одній державі не могло привести до утворення однієї спільної народної мови" [2, 681].
Процеси становлення східних слов'ян О.Шахматов уявляв як поетапне їх переселення з межиріччя Нижнього Дніпра і Пруту, де, на його думку, була їхня перша прабатьківщина і де виділилися праруси - анти, що прийшли на Волинь і Середнє Подніпров'я. Тут, за О.Шахматовим, слов'яни ще не становили однієї етнографічної групи [3, 324 - 384]. Зрозуміло, що у світлі сьогоднішніх джерел, зокрема археологічних, картина інша. Розселення слов'ян відбувалося з Північного Прикарпаття на Дунай, а не навпаки. Крім того, нині документально встановлено, що VI-VIІ ст. - це період антів та склавінів, а не "руського племені". До приходу варязьких дружин у Наддніпров'я у IX ст. тут не знаходимо слов'янських русів чи прарусів. Отже, у V - VII ст. мова антів - це не мова русів і не мова всіх східнослов'янських племен, а лише їх південної частини. Тут змішані різні хронологічні етапи еволюційного розвитку східнослов'янських племен.
Концепція О.Шахматова була прийнята багатьма російськими лінгвістами та істориками і не тільки російськими. Щоправда, якщо М.Погодін та
Ю.Готьє вважали антів предками усіх східних слов'ян, то М.Грушевський вважав їх предками лише південно-західної групи слов'ян, тої Русі, що стала предком українського народу [4, 153,160].
Г.Гірт східнослов'янські діалекти ділить на дві великі групи: малоруські, на півдні, та великоруські, на півночі. Заслуговують на увагу його спостереження за процесами формування мовних відмінностей тих слов'янських груп, що в часи міграцій осідали на різні етнічні субстрати. Наприклад, відмінності між сербсько-хорватською і болгарською мовами він пояснює тим, що серби і хорвати поглинали іллірійський, а болгари - фракійський субстрат [14, 21 - 125].
Аналізуючи історичний розвиток польської мови, Ю.Розвадовський розглядає її як одну із багатьох, що належить до сім'ї слов'янських мов, які своїм походженням сягають праслов'янської епохи. "Польська мова, тобто збір діалектів, що разом творять польську мову, успадковує разом з іншими слов'янськими мовами те, що створили праслов'яни... Процес її виділення почався і тривав століттями, ще в часи спільнослов'янські, коли всі пізніші слов'янські мови існували як більш-менш різні говори і діалекти..." [15, 36 ]. Ця закономірність стосується кожної слов'янської мови.
Науково обґрунтовану позицію щодо зародження сьогоднішніх слов'янських мов у праслов'янському мовному середовищі займав С.Смаль-Стоцький. Він уважав, що "...українська мова являє собою тільки добуток дальшого розвитку праслов'янської, колись дійсно говореної мови..., переформування її діалекту (говору) на спеціальний український лад, як усі інші слов'янські мови являють собою перетворення праслов'янської мови (її говорів) на їхній питомийлад"... "Зарисовані вже в цій добі діалекти і відтінки розробили опісля поодинокі слов'янські мови. Розвиток північностароруського і півден-ностароруського вже в своєму праслов'янському зародку пішов іншими шляхами... На перепоні правильному розумінню і поясненню цих явищ стоїть фікція праруської мови" [5, 98 - 110]. С.Смаль-Стоцький наводить обґрунтовані докази, які заперечують існування єдиної давньоруської мови.
Існування вже у києво-руський період двох відомих діалектів: північного і південного припускали за фонетичними властивостями Т.Лер-Сплавінський та Н.Трубецькой.
Сьогодні існують різні погляди лінгвістів та археологів на проблеми східнослов'янської мовної і культурної єдності. Одні йдуть від єдності до розподілу на діалектно-культурні групи, що пов'язано з процесами розселення слов'ян, інші взагалі запере чують діалектно-племінну спільність у сере дині праслов'янського чи слов'янського світу [6, 193].
Складність проблеми єдності чи дезінтеграції східнослов'янських племінних утворень в середині і 2-ій половині І тис. н.е., як її розуміли різні дослідники, можна проілюструвати й іншими прикладами. Так, П.Третьяков уважав, що слов'янську спільність створили ще племена Зарубинецької культури на рубежі ер, асимілювавши балтомовне населення Верхнього Подніпров'я. Саме з верхнього Подніпров'я вони в середині І тис. н.е. розселяються на всі сторони світу, в тому числі і в Середнє Подніпров'я, завершуючи етнокультурну карту, відому за Літописом [7, 153].
Ф.Філін то майже приєднується до гіпотези П.Третьякова про загальнослов'янську спільність у час Зарубинецької культури у II ст. до н.е. - II ст. н.е. то декларує формування загальнослов'янської мови у /ІІІ - ІХ ст. на території Східної Європи, то твердить, що розселення слов'ян привело до роз'єднання загальнослов'янських мовних явищ. У результаті на сході слов'янського світу утворилася особлива зона, де й виникла східнослов'янська або давньоруська мова [8, 29]. Слід додати, що й П.Третьков не раз змінював свою точку зору на проблему етнокультурного розвитку східних слов'ян.
О.Трубачов не хоче "круто покінчити... із східнослов'янською давньоруською єдністю". Він дотримується концепції "складної єдності, що не відмовляється від визнання давності діалектних відмінностей..., не відміняючи всеохоплюючої їх єдності" [9, 131 - 132].
Якщо "всеохоплюючу єдність" слов'ян чи праслов'ян розуміти в сенсі - праслов'янські племена, слов'янські племена і народи, мови яких, безперечно, ближчі між собою, ніж до мов неслов'янських сусідів (це спостерігається і в матеріальній культурі), то з цією тезою автора, яка цілком відповідає мовно-історичним реаліям, можна погодитись.
А. Кримський, на основі глибокого аналізу східнослов'янських мов та їхніх діалектів, дійшов висновку, що, за браком писемних джерел, "достовірну історію малоруської (української - авт.), а так само й великоруської доводиться починати з XI ст., дарма, що чимало малоруських (українських) і великоруських ознак готові були ще в IX ст." "Таким
Loading...

 
 

Цікаве