WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Археологія та лінгвістика про етнокультурний розвиток давніх слов'ян - Реферат

Археологія та лінгвістика про етнокультурний розвиток давніх слов'ян - Реферат


Реферат на тему:
Археологія та лінгвістика про етнокультурний розвиток давніх слов'ян
Як відомо, проблеми етногенезу та ранньої історії слов'ян вимагають комплексних інтердисциплінарних досліджень, використання писемних, лінгвістичних, археологічних, антропологічних та інших джерел, які себе взаємодоповнюють і контролюють. Кожна з названих дисциплін має свою специфіку, свою методику, а також певні межі можливостей і засобів, якими вона володіє. Теоретичні побудови, засновані на джерелах лише однієї із згаданих дисциплін, можуть призвести до хибних уявлень про реальні процеси і явища.
Розглянемо, наскільки корелюються дані археології та українського мовознавства щодо процесів єдності та диференціації східних слов'ян.
Розвиток слов'янських племен у час їх великого розселення і в наступні століття відбувався за однаковими або близькими історичними законами. І якщо на лівому березі Вісли або на південь від Карпат у VI - X ст. на основі племінних союзів народжувалися різні слов'янські етноси, і цього ніхто не заперечує, то дивує потяг об'єднати всі численні східнослов'янські племена та їхні союзи з різними археологічними культурами в одну етнічну групу. У світлі нових археологічних матеріалів та кореляції з ними писемних і лінгвістичних джерел такої єдиної східнослов'янської групи не існувало. Не існувало також у VI - VIІ ст. н.е. (за Б.Рибаковим) слов'янських русів, а у VIІІ - ІХ ст. (за В.Сєдовим) Руського каганату.
Аналіз археологічних пам'яток не суперечить автохтонності слов'ян у лісостеповій та лісовій зонах України. На жаль, археологам-славістам поки що не вдалося розробити таких надійних критеріїв, за допомогою яких можна було б однозначно визначити і виділити слов'янські чи праслов'янські старожитності у масивах первісних культур. Спроби навколонаукових любителів старовини, особливо в останні роки, назвати ті чи інші археологічні культури первісне слов'янськими, а то й протоукраїнськими, слід оцінювати як тимчасовий спалах романтизму, викликаний відродженням української державності.
Наукові пошуки старожитностей, що належали б предкам слов'ян, у культурах неоліту, енеоліту, доби бронзи, навіть раннього заліза поки що можуть бути виражені як імовірні гіпотези. Такими їх уважають самі дослідники цих старожитностей [1].
Більш-менш виразні елементи слов'янської матеріальної культури вдалося виділити в культурах рубежу ер: у Зарубинецькій - на території України і Білорусі, де вони були основними при наявності балтських та германських, і у Пшеворській - на території Польщі, де вони займали незначне місце поряд з основними германськими та кельтськими. Археологічні культури корелюються з писемними даними Плінія Старшого, Тацита Птоломея, за якими слов'янські венеди, починаючи з 1 тис. н.е. виразніше фіксуються на правому березі Вісли, ніж на її лівому березі.
У наступних століттях (друга половина І - ІІ ст. н.е.) праслов'яни на території України представлені пізньозарубинецькими та волино-подільськими старожитностями, що становили певну культурно-етнічну спільність, її розкололи германські племена готів, що просувалися у кінці ІІ - ІІІ ст. н.е. із Нижнього Повіслення до узбережжя Чорного та Азовського морів. Останні позначені пам'ятками Вельбарської культури.
У III ст. н.е. в Україні, за участю слов'янських племен, виникають дві культурні групи: північна і південна, які надалі, до утворення Київської держави, розвиваються самостійно. Це Київська культура, що покрила балтський субстрат у верхів'ях Дніпра, та велика за територією багатоетнічна Черняхівська культура між Прип'яттю і Десною на півночі, Чорним морем і Дунаєм на півдні. Вони вичерпують венедський період в історії слов'ян на території України в римський час, тобто у першій половині І тис. н.е.
У кінці IV ст. н.е. на історичній арені з'являються назви ще двох слов'янських племінних союзів - склавинів та антів. Археологічне ці дві групи племен виражені Празько-Корчацькою та Пеньківською культурами. Вони виникають на основі слов'янської частини Черняхівської культури на території України за незначною участю Київської.
Носії Київської культури, територіальне віддалені від кордонів римського лімесу, не отримали писемного етнонімного виразу, тому ми не знаємо імені племінного об'єднання, яке утворилося в V - VII ст. н.е. на її основі. Воно в археології отримало назву Колочинської культури. Не знаємо також імені слов'янської групи, що утворилась у Самарському Поволжі під назвою Іменьківської культури за участю слов'янських переселенців з Верхнього Подніпров'я, що почали переселятися на угро-фінські землі.
Починаючи з перших століть нашої ери, за археологічними й писемними матеріалами простежуються дві лінії розвитку східнослов'янських культурних груп. Перша, південна, що межує з провінціями Риму й Візантії, добре відома їхнім хроністам, особливо у період розселення слов'янських племен у Подунав'ї, на Ватіканському півострові, у межиріччі Ельби і Заапе; друга - північна, рух розселення якої веде на північний схід у межі сучасної Білорусі та Росії, тодішніх баптських і угро-фінських племен. Ці процеси мають глибокі корені. Вони обумовлені розколом на дві частини воли-но-подільської та пізньозарубинецької груп з приходом готів у кінці II ст. н.е. на територію України. Результати цього розколу простежуються в матеріальній культурі східних слов'ян протягом наступних століть. Вони визначають розвиток східнослов'янських літописних племен у /ІІІ - ІХ ст. напередодні утворення Київської держави.
У багатьох археологічних працях радянського часу, де вивчались етнокультурні процеси у Східній Європі /ІІІ - Х ст., зроблені спроби зіставити літописні племена з певними археологічними культурами. Для племен північно-східної групи, що осіла на чужий різноплемінний субстрат, це вдається, для південно-західної, що має місцеві слов'янські підоснови - ні. Однак, у кожній спробі проглядаються достатньо чіткі культурно-етнографічні відмінності між південно-західною і північно-східною групами, закладені ще в попередні періоди, що повинно б відповідати і діалектно-мовним їх особливостям.
Поглянемо на це питання з боку лінгвістики.
Уже О.Шахматов уважав, що після того, як східні слов'яни в VIІ-ІХ ст. з дніпровсько-волинського регіону розселилися на великих просторах від Чорного моря до Ільменського озера та від Карпат до Дону, їхня мова
Loading...

 
 

Цікаве