WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Аргентинські українці або українські аргентинці – про дві батьківщини - Реферат

Аргентинські українці або українські аргентинці – про дві батьківщини - Реферат


Реферат на тему:
Аргентинські українці або українські аргентинці - про дві батьківщини
у рідній мові струмениться
близькість до свого...
Ганс-Георг Гадамер
Королева знедолених Єва Перон, танго - такі слова зринають в пам'яті материкових українців, коли йдеться про Аргентину, запаморочливо далеку і для когось омріяну. Чи справдилися надії тих далеких переселенців, якої асиміляції вони зазнали? Такі питання порушуємо ми сьогодні.
За словами Г.Г.Гадамера, "...батьківщина у цьому світі, де мобільність суспільства чимдалі зростає, вже не зовсім та, якою вона була в часи більшої осілості" [7,188]. Позате він повсякчас наголошує, що батьківщина - це споконвічне. Туга за нею - повсюдна в середовищі більшості українців. Тамуючи її біль (згадаймо слова діаспорині Емми Андієвської "У грудях серце, мов стара кульбаба вичікує...". Ці рядки - як символ одвічної ностальгійності, що зринає і явлено, і втаємничено.
Перші українські поселення в Аргентині створили галичани ще у 1807р., здебільшого опиняючись у Південній Аргентині. Як і споконвіку вони займалися хліборобством, на осонні плекали дині, кавуни, тютюн, цитрини, помаранчі, морелі. Пік переселення припав на 1901 - 1903 рр. У 1947 - 1949 рр. емігрувала переважно інтелігенція, зміцнивши українську колонію, оселяючись почасти і в Буенос-Айресі. Українці завжди були роботящі, куди б доля їх не закинула, не ремствували, прагнули не почуватися упослідженими чи оспалими. Маленькими струмочками стікалися вони до нових осель, несучи із собою пахощі чорнобривців, м'яти, смак українського хліба.
Наразі, на терені Аргентини мешкає близько 300 тисяч етнічних українців. Головно, українці мешкають у провінціях Буенос-Айрес, Місьйонес, Чако. Загалом за межами України проживає від десяти до двадцяти мільйонів українців. Кажуть, що більшість їх, їдучи в еміграцію, щиро вважала, що, заробивши грошей, повернеться назад. Тим часом більшість призвичаїлася на нових землях і в Україну не повернулася. Принагідно зауважимо, що в теперішньому зовнішньому світі Україну знають за словом остарбайтер. Це принизлива назва наших заробітчан нової хвилі еміграції - економічної. У пошуках кращої долі вони їхали до Аргентини, як пишуть респонденти, говорячи про своїх батьків.
До анкетування долучилися українці провінції Чако та Буенос-Айреса. Аналізуючи їхні анкети, усвідомлюємо, що стосовно навертання українців до рідного лона слід братися до праці, багаторівневої праці. Маємо на меті показати, що існує те, що нас єднає попри кордони - зауважують українці діаспори. По набутті Україною статусу незалежності, кожний прагнув пошанувати пам'ять батьківщини - України, відчути дух чебрецю і схилити голову перед Лаврою, перед Шевченковим пам'ятником. Втім посадовців ніякими резонами не переконати. Оксана Забужко, у зв'язку з тим, що її твори перекладено на більшість мов світу, в різних країнах відвідувала численні заходи-презентації власних книжок і переймалася, що наші посольства, зазвичай, не надсилають своїх високоповажних дипломатів на такі зібрання, тим самим виявляючи непошану до українських письменників [2,14]. Невдоволення у закордонних українців помічаємо й тоді, коли йдеться про недостатню увагу з боку дипломатів як України, так і власної нової батьківщини - Аргентини, а також посадовців на рівні губернатора. Дописувачі зауважують, що й досі в їхніх бібліотеках про Україну мовлять російські книжки та російські мапи. За словами Долінськи, "необхідно знати публікації, щоб познайомитися з новою незалежною Україною: коли починаємо висвітлювати тему, стикаємося з тим..., що всі книжки та мапи демонструють Україну як частину Росії". Інтернетом маємо велике спілкування українців Чако, інших провінцій, Бразилії і "заходимо" на сайти (сторінки), що говорять про Україну, їх безліч - пишуть респонденти.
Водночас до більшості українців Чако періодика не надходить.
Необхідно, бути консолідованішими - резюмують анкетовані, - прагнути поширювати інформацію, про Україну, яка надходить усім, а не лише до асоціації. Принагідне зауважимо, що в діаспорі існують асоціації, що єднають українців, та не всі мають чим платити членські внески.
Описуючи власне прибуття до Торонто, поетка Ліда Палій сказала собі, що ніколи не полюбить цього міста, не полюбить невідклично [З, 100]. Проте у відповідях на анкети (Formulario para los ucranios de diaspora) спостерігаємо, що, пам'ятаючи, що вони українці, відповідачі залюблені в Аргентину. Моя друга батьківщина (mi otra patria), - кажуть аргентинські українці про Аргентину. Чако - не вельми багата провінція - стала рідним домом для багатьох українців, хоча респонденти зауважують, що там є тільки англійсько-іспанські та іспансько-фран цузькі школи. Мешканка провінції Чако, відповідаючи на анкету, зауважує, що її дідусь та бабуся приїхали до Аргентини давно, коли її татові було шість років. Поки родина жила разом, спілкувалися українською, жили українськими звичаями, їли страви української кухні. Згодом усе забулося. У школі вона рідної мови не використовувала, щоб повноцінно, на її думку, опановувати науку іспанською.
Українська аргентинка Гледіс Долінськи вважає, що ми маємо формувати імідж України, реальної України, нової і незалежної, достеменної. Якщо говорити про відсоток охоплення цих людей українським впливом, українською культурою, то пані Долінськи зауважує, що аж 20 років тому приїздив до них фольклорний колектив, який був навіть не український, а російський. Про захмарні відсотки у 80 - 95% годі і мріяти: "нам вельми далеко до таких цифр" (з анкети Гледіс Долінськи). "Об'єднуємося тільки можливістю обговорювати провідних осіб, відомі місця", - пише Гледіс, коли говориться про українській вимір спілкування з дітьми й онуками.
Таким чином, до екстралінгвальних чинників побутування мови в діаспорі належать: тривалість перебування в країні, густина населення, освіта, Великою мірою важать церква і родина. Декотрі з діаспорян почуваються в чужорідній культурі як риба у воді, дехто плекає виразний українській стиль життя. Мовна асиміляція не завжди збігається з етнічною. Втративши мову, українці все ж ідентифікують себе з національністю батьків. Юнаки і юнки власне небажання вчити українську мову здебільшого аргументують тим, що багато хто не вживає мови в самій Україні. Цим вони збентежені та обурені. Тим часом деяке пояснення власній поведінці спостерігаємо у словах: ми мешкаємо в іншому етнічному середовищі. Дехто, занурюючись у нуртування іншого життя, таким чином тікає від самотності. Не кожний може "законсервуватися", особливо у не вельми заможних країнах, підлягаючи значному впливу магії іншого світосприйняття. Не можна гостро й негайно критикувати всіх, далебі не завжди наші заробітчани упривілейовані.
АНКЕТА ДЛЯ УКРАЇНЦІВ ДІАСПОРИ
FORMULARIO PARA LOS UKRANIOS DE LA DIASPORA
Пропонуємо виокремити позначкою (кількома позначками) варіанти відповідей, з якими Ви погоджуєтеся. Щиро дякуємо за співпрацю.
Les proponemos marcar convarios tildes la opciyn de respuesta con la que Uds. estбn de acuerdo. Mucho agradecemos vuestra colaboraciyn.
1. До названої країни Ви:
A su pans de residencia Ud.
а) виїхали у пошуках роботи;
llegy en busca de trabajo;
б) прибули у дитинстві з батьками;
Ilegy en su infancia con sus padres;
в) народилися;
ha nacido en йl;
__г) інше _____________________________________________________.
otra (indicar)
2. Країну, в якій живете, вважаєте:
Al pans de su residencia, Ud. lo considera:
а) чужою;
б) майже рідною або другою батьківщиною;
casi
Loading...

 
 

Цікаве