WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → А.Ю.Кримський та орієнталізм - Реферат

А.Ю.Кримський та орієнталізм - Реферат

ст., формування української національної ідеї.
С.Павличко різнобічне проаналізувала творчу спадщину А.Кримського у контексті його доби, на тлі розвитку світової історії; окреслила постать ученого "на тлі епохи, чи, точніше, кількох епох з особливим акцентом на трьох аспектах - літературі, орієнталізмі, політиці"[3].
На сьогодні до появи праці С.Павличко у "кримськознавстві" ми мали лише окремі статті і праці 70 - 80-х років, які були позначені тавром тоталітарних часів - у них багато що замовчувалося або фальсифікувалося. Проте, слід віддати належне дослідникам А.Ковалівському, І.Білодіду, О.Бабишкіну, Ю.Кочубею, К.Гурницькому, Н.Кузнєцовій, П.Колеснику, бо вони були першими. Серед праць виділимо книжку К.Гурницького "Агатангел Крымский" (Москва, 1980), у якій в цілому вдало проаналізовано сходознавчу спадщину вченого як історика окреслено його перекладацьку діяльність. "Друга хвиля повернення до Кримського у 90-ті роки пов'язана з відродженням українського сходознавства, передусім зі створенням Інституту сходознавства ім. А.Кримського НАН України у 1991 р. на чолі з академіком Пріцаком. З'явилися численні статті про А.Кримського-сходознавця, йому було присвячене перше число ж. "Східний світ" (1993), започатковані щорічні сходознавчі читання А.Кримського, видане його вибране листування - неодмінного секретаря Всеукраїнської академії наук (упорядники і автори передмови Л.Матвєєва і Е.Циганкова), перевидана "Історія Туреччини" (1996). Планується написання повної біографії А.Кримського, публікація низки архівних матеріалів, перевидання "Історії Персії". Проте за різних об'єктивних причин цілісна біографія чи цілісна монографія про А.Кримського - політика, одного з фундаторів української національної ідеї, сходознавця, письменника, одного з організаторів Всеукраїнської академії наук, - ще не створена" [4].
"Всі попередні спроби вивчати й коментувати спадщину Кримського були з різних причин неповними й невдалими. Ті, хто аналізував його художні твори, ніколи не розглядали їх у контексті його сходознавчої діяльності, і, навпаки: багато з тих, хто писали про Кримського як про вченого, ледве здогадувалися про його літературну працю та її роль у контексті української літератури. Крім того, об'єктивному вивченню і першого, і другого перешкоджала політична цензура" [З, 12].
Рішення А.Кримського присвятити себе орієнталістиці виникло, мабуть, під впливом родинних традицій. "Я належу до родини, що вийшла з тюрксько-татарського племені, - писав учений редакторові бахчисарайської газети "Терджіман" І.Гаспрінському. - Мій далекий предок був муллою і доводився родичем кримському ханові" [5, 56].Безперечно, голос родинних генів зіграв домінуючу роль у виборі професії. Але була ще одна не менш вагома причина. Вивчаючи історію Росії, мислячий юнак натрапляв на суцільні фальсифікації української минувшини шовіністичними істориками. Вже у колегії П.Ґалаґана майбутній орієнталіст, переважно під впливом П.Житецького, дізнався, що майже всі українські історичні джерела великодержавні політики нищили, знеособлювали, "тягнучи" нащадків героїчних русичів-козаків у морок суцільного безпам'ятства. Перед вихованцем колегії постало проблемне питання: де шукати сторінки втраченої історії? І відповідь була однозначною - у східних архівах та працях тих мандрівників-паломників, які добре знали нашу Русь. Саме його вчитель "руської" мови П. Житецький прищепив А.Кримському любов до історії українського народу, до української мови, яка на все життя стала його улюбленою "ненькою". Через ту любов та студії творів М.Драгоманова, а також через українські львівські періодичні видання Кримський, який - як сам стверджував - не мав ні краплі української крові, визначився у своїй національній ідентичності, став свідомим українцем, готовим присвятити своє життя українській справі.
У 1889 р., з метою пошуку правди щодо походження історії та героїчного минулого українського народу, він вступає до Московського Лазаревського інституту східних мов, уже досконало володіючи польською, німецькою, французькою, англійською, грецькою, староєврейською, турецькою мовами та санскритом. Провчившись там лише рік, А.Кримський ще глибше збагнув політичні інтриги Росії щодо України, її колонізаторську суть. У щоденнику студента-першокурсника за 1 квітня 1890 р. читаємо: "Сьогодні Великдень. Сьогодні іменини тата, Маші, Сіми! А я в Москві! Цього року я не говів у Піст, не ходив ані разу в церкву - навіть у Страсний тиждень, не був на заутрені Світлого празника, не цілував Плащаниці! А проте сьогодні мені чогось ніби не стає, свято таки чується. Як згадаю, що мені треба провести у Кацапії ще два такі Великодні, сум огортає! Як би я кинув цю Москву і Лазаревський та оселився в Києві! Жду, не діждуся, коли це і я буду в осередку України, в громаді українофілів. Часто, дуже часто мрія пролине в мене об тому життю, яке могло би бути, коли б я був у Києві, але що ж робити? Може бути: і мій прибуток у Москві має ту перевагу, що розвиває сильніше струну українську, порушує саму глибінь почуття. Не зраджу я тебе, Україно, твій я навіки! Як я і тепер жадаю зблизитися з народом моїм, присвятити все своє життя йому" [6].
Після закінчення Інституту східних мов А.Кримський у 1892 р. вступає на історико-філологічний факультет Московського університету. Його вчителями були відомі тоді вчені В.Міллер, Р.Брандт, П.Фортунатов, П.Виноградов, Б.Гер'є, В. Ключевський та інші. В університеті А.Кримський складає магістерські іспити з арабської та слов'янської філології, після чого у 1896 р. їде у дворічне наукове відрядження до Сирії та Лівану, де вдосконалює знання арабської та інших семітських мов, вивчає писемні джерела з відомостями про Україну ще з дохристиянської доби, досліджує творчість С.Руданського, листується з І.Франком, М.Павликом, записує казкові сюжети ряду східних народів тощо.
Повернувшись із відрядження, А.Кримський обіймає кафедри арабської філології та тюркських мов у Лазаревському інституті. За час роботи в ньому вчений написав і видав цілу низку академічних підручників з філології та історії народів Близького Сходу. Серед них - праці про Коран, про мусульманство, курси історії та літератури трьох головних близькосхідних народів -арабів, персів і тюрків. Перші публікації його на теми східної літератури, написані українською мовою, а також перші переклади з перської, турецької та арабської мов з'явилися у 1890 р. в галицьких виданнях "Правда", "Народ" та "Дзвінок". У наступні роки вийшли перші публікації російською мовою, якою Кримський переважно й писав свої наукові твори. До української мови як мови написання праць у галузі сходознавства він повернувся після 1918 р., хоча й тоді писав праці російською мовою на замовленняпозаукраїнських наукових установ [3, 158].
Саме з цього часу він стає справжнім фундатором українського сходознавства. Одночасно А.Кримський став найбільш яскравим представником нової школи російського сходознавства на рубежі двох сторіч.
Той факт, що вчений з України, дратував багатьох викладачів Лазаревського інституту та поліцію. " Політичні прикрощі, - читаємо в неопублікованій автобіографії вченого за 1938 р. я мав тому, що мої орієнтальні кафедри ще давніш темами не мали частих нагод вступати в колізію з царською
Loading...

 
 

Цікаве