WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Їх єднала доля України (І.Франко й Українські Січові Стрільці) - Реферат

Їх єднала доля України (І.Франко й Українські Січові Стрільці) - Реферат

видатних осіб з греко-католицького духовенства. Почалося переслідування греко-католиків, навертання їх на православ'я. До Львова приїхав архієпископ Волинський Євлогій (Георгієвський), відомий ворог унії, і з ним православне духовенство" [2, 445].
Росіяни, які ступали на галицьку землю, дивились на українців не як на братів хрестових, а як на ворогів, звідси - стає зрозуміла їхня жахлива поведінка по відношенню до місцевого галицького населення:
Да так і слєд. Ми, бач, на теє й православні,
Щоб вас від іга римського спасать.
Адже папісти ви, враги Христові явні
"Будем гасать !"
("Інвазія")
Проте, Росія мала здавна досить специфічне розуміння "православ'я". Російська "церква дивилася на нехристиянські народи як на непросвітлені світлом справжньої віри, отже, неосвічені, темні, принаймні, з погляду духовного. Православні царі, звісно, були тут заодно з церквою, оскільки насадження й розповсюдження християнства розглядали як засіб зміцнення імперії. Зокрема, царський уряд вважав своїм святим обов'язком просвітити підкорені народи Кавказу, Азії, Сибіру тощо, звідси ціла система насильницької "християнської освіти" [19, 156].
Вперше в українській літературі розвінчає суть "православної просвіти" царської Росії Т.Шевченко у поемі "Кавказ", де вголос заявить про російське православ'я як про ідеологічний фундамент царського деспотизму, як про знаряддя духовного пригнічення всіх іновірців неросіян.
За лозунгами "християнізації", "просвітництва", "православ'я" Російською імперією приховувалася політика русифікації та денаціоналізації всіх неросіян, у тому числі й українців. В.Сосюра у забороненому тривалий час радянською цензурою романі "Третя рота" писав з цього приводу: "...Російське самодержавство, взявши собі за допомогу страшного спільника - православіє - призвело наш народ до того (майже за 300 років), що він забув своє ім'я (нам же навіть забороняли в церквах молитися своєю мовою, не кажучи вже про школи). І коли питали українців, хто вони, то була тільки одна відповідь: "Ми - православні" [20, 107].
І.Франко у роки Першої світової війни у діях і наступальній тактиці російських військ бачив істинну суть їхньої "миротворчої" політики. Адже православ'я, яким так прикривалася російська політика, по суті, як свідчить історія, поширилося на російські території з півдня, з України, бо коли Володимир охрестив руські (українські) землі у 988 р., коли Київ уже мав свою митрополію, Російської держави ще не було й на карті світу. Та починаючи від часів деспотичного правління Петра І, на українців дивились, як на зрадників, бо, як відомо, Мазепа пішов проти Петра І, вступивши в союз із Карлом ХІІ. Як ми знаємо, в усіх церквах московського патріархату й по сьогодні під час церковної служби читають анафему Мазепі як зраднику інтересам Росії. Ставлення до українців як до "мазепинців", тобто зрадників, не зменшилося від часів полтавської битви 1709 р., а періодично загострювалось, бо "...мазепинським гніздом була в очах москалів українська Галичина, де українці могли яко-тако вільно розвивати своє національне життя. Тому Москва розпочала війну, щоб здійснити свої давні мрії "собиранія русских земель" і зайняти останній клаптик української землі, що не попав ще був під "ласкаву руку старшого брата" [21, 22] Саме тому з вуст російських військовиків у 1914 р. лунали слова:
А ви Мазепінци, вот это дєло вєрно,
Вот с этим справімся ми круто, гаспада
("Інвазія")
З історичних джерел відомо, що загони Українських Січових Стрільців мужньо, до останку, змагалися з російськими військами. Особливо значущими й важливими баталіями, в яких січовики проявили справжній героїзм, стали битви під Равою-Руською 3-11 вересня 1914 р., на горі Маківці у Карпатах у травні 1915 р., під Галичем і над річкою Стрипою влітку - восени 1915 рр., під Бережанами в районі гори Лисоня влітку - ранньою осінню 1916 рр. Вони знайшли відображення у народних піснях, у творах стрілецьких поетів: Романа Купчинського, О.Бабія. Зокрема, останній присвятив такі рядки на честь перемоги усусівців у битві на горі Маківці у квітні - травні 1915 р.:
Верхів'я гір, верхів'я слави,
Шумить, шумить, шепоче ліс.
По битвах на полях Полтави
Тут вперше український кріс
Спиняв московських полчищ лави,
І вперше по літах недолі
Слова упали тут стрільцеві:
"Ми не поклонимось цареві!
Ми прагнем волі !"
("На горі Маківці") [22, 62].
Про одну із таких битв з російськими військами розповідає вірш І.Франка "Пригода в Підбужи", написаний в епічному тоні, чим нагадує за жанром народні думи: по-перше, розповідь ведеться від першої особи - очевидця подій містечка Підбуж, по-друге, у центрі поезії зображено конкретну історичну подію - окупацію російськими військами містечка Підбуж, по-третє, вірш має чітко продуману побудову, характерну для думи: зачин, основну, епічну, частину і закінчення. У фактографічній послідовності постає перед нами картина вторгнення російських військ у мирне життя галичан:
А набігла у нас з москалями війна,
Розгорілась у Підбужи битва страшна,
Що сім день і сім ночей тривала.
("Пригода в Підбужи", далі цитати з цього твору).
Житель містечка, оповідач, вражений і обурений діями російських військовиків. І хоча місцеве населення спочатку приймало москалів з миром ("та приймали, як гостей, чим мали"), проте їх варварська поведінка й жорстокість викликали у нього лише огиду і невдоволення:
Та бо в них така злість. Із курми та свинями
Зараз впорались, поки оглянулись ми,
На заріз всю худобу забрали.
Оламали весь сад, спорожнили весь склад,
Що було можна з'їсти, те з'їли.
Гарцували в домах, по стрихах, пивницях,
По садах та грядках, по стайнях та шіпках,
Але ворога незнаходили.
Прихід російських військ змусив жителів містечка покинути рідні домівки. Дії військовиків привели сім'ї Підбужа у яр, за місто, де вони сім діб у холоді й голоді переховувалися від стрілянини й пограбувань.
Скоро ми, як могли, узяли, що взяли,
Хто живий був у хаті, усі потягли
Горі яром доріжкою тихо.
У вірші відсутній опис військових баталій, немає кривавих сцен, возвеличення героїзму січовиків, але досить чітко передано загальні настрої українців щодо окупаційної політики, хаос і свавілля, які породжує війна і вторгнення іноземних військовиків. Прихід у Підбуж російських військ нагадував швидше виморювання і підкорення місцевого населення, яке знаходилось у постійному страхові і водночас плекало надію на витіснення окупанта з рідної землі:
Тільки тут чути: тріс! То знов там чути: тріс !
І не знали, хто й звідки де стрілив.
Тут Москалик упав ! Там Москалик упав !
Хтось немов отак зблизька до них підступав
Коротко мірив, та добре вцілив.
Сім днів місцеві жителі та загони січовиків протистояли наступові окупантів, однак українці і в цій битві зазнали поразки, не встоявши перед агресією і чисельністю російської армії. Голі стіни, розруха ("ні полиць нема в хаті, ні лав, навіть припічок ворог забрав і постелю, хоч не з подушками"), москалі-окупанти ("вусачі, силачі, бородаті й косматі") та жертви і кров ("серед хати велике вогнище, повне кров'ю залите було") зустріли жителів Підбужа після семиденної облоги. Наслідки дій російських військовиків, як бачимо з поезії, невтішні й трагічні, їх перемога для українців Галичини стала болем і катастрофою.
Історія окупації царськими військами Львова постає у таких Франкових віршах, як "Львів і Винники в днях 1 - 3 червня 1914 року" та "Усміх
Loading...

 
 

Цікаве