WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Їх єднала доля України (І.Франко й Українські Січові Стрільці) - Реферат

Їх єднала доля України (І.Франко й Українські Січові Стрільці) - Реферат


Реферат на тему:
Їх єднала доля України (І.Франко й Українські Січові Стрільці)
З початком Першої світової війни Україна стала об'єктом змагань двох імперських держав, а українці опинилися "по різні сторони барикад" суб'єктами фактично братовбивчої війни. Німеччина й Австрія були зацікавлені у захопленні Центральної України, оскільки це відкривало можливість доступу до Чорного моря і далі на Схід. З іншого боку, як писалося у таємних документах німецького генерального штабу, датованих 1 грудня 1915 року, "для кожного, хто в дійсності знає і розуміє географічне та економічне положення, в якім знаходиться Росія, є свідомий того факту, що Велика Росія може існувати тільки через посідання багатої України. Якщо ми зуміємо змінити стан України на незалежну державу і утримати незалежну Україну при житті, то з певністю дамо смертельний удар Великій Росії. Україна, відділена від Росії, створить мур між властивою Росією, Центральними державами та Балканами, закриваючи доступ Росії до Чорного моря" [1,103].
Росія ж мріяла про завоювання Галичини, Буковини, Закарпаття. Петербург постійно виставляв себе захисником поневолених слов'янських народів Габсбургської імперії. Головнокомандувач російської армії великого князя Миколая Миколайовича зазначав, що вступ російських військ у Галичину і приєднання "землі Ярослава Осмомисла і князів Данила і Романа" до Росії характеризувалося б як завершення "справи великого князя Івана Калити" [1, 105].
Саме за таких історичних обставин Австрійське командування дало згоду на формування українського легіону під назвою "Українські Січові Стрільці".
"Організація Українських Січових Стрільців розпочалася з великим успіхом. Головна Українська Рада звернулася до населення з відозвою, в якій пояснювала мету організації цього легіону: всі українці повинні взятися за зброю, щоб розгромити Росію, визволити Україну і створити з усіх українських земель єдину Самостійну Державу із столицею в Києві. За два тижні записалося 30 000 осіб, але австрійці обмежили число добровольців до 2 000" [2, 443].
Організація Українських Січових Стрільців була елітарною військовою частиною, яка зібрала багато політично свідомих українських діячів, учених, літераторів, журналістів, митців. "У перших днях війни в стрілецьких рядах зібрався цвіт української інтелігентської молоді і середнього покоління. Тоді, коли решта цивільного населення ледве давало ознаки життя під загрозою воєнних страхіть і політичного гніту, в стрілецтві була змога й охота виявити зацікавлення для найзагальніших питань, що були відблиском національної душі. Пресова квартира і її видання ("Бомба", "Червона калина", "Самохотник"), ряд молодих поетів, музикантів, що в стрілецьких рядах готовились і клали свої перші кроки (Атаманюк, Баб'юк, Бобринський, Гайворонський, Купчинський, Л.Лепкий) є найкращим доказом живучості стрілецької стихії" [3].
Що ж об'єднувало І.Я.Франка, за плечима якого лишався сорокарічний досвід літературної діяльності, особисті гіркі втрати, тяжка хвороба, пересуди і критика з боку "своїх" і "чужих", з новоутвореними молодечими підрозділами Січових Стрільців, що сподівалися на постання самостійної держави України в буремні часи Першої світової війни ?
"Франко своїми творами й взірцевим прикладом особистого громадсько-політичного життя надихає борців за вільну, незалежну Україну. І коли затріщали, наближаючись до розвалу, Австрійська й Російська імперії, а Українські Січові Стрільці піднялись на визвольні змагання за Українську державність, то великий Каменяр душею і серцем знаходився разом з ними, самовідданими борцями за волю і незалежність України. У лавах Українських Січових Стрільців був і його син Петро Франко, який спільно із своїми побратимами здійснював ту самостійницьку програму, яку проповідував і яку все життя відстоював його батько" [4].
З перших днів війни син І.Франка Петро вступає добровольцем до Легіону Українських Січових Стрільців, де спільно зі своїми шкільними товаришами - Є.Коновальцем та А.Мельником, що пізніше стануть лідерами і організаторами ОУН, намагається втілювати у життя батьківські заповіти.
У ході воєнних операцій, учасниками яких були загони усусівців, П.Франко проявив себе як активний та сміливий вояк, ним був створений авіаційний полк, який збив 16 ворожих польських літаків. Головний Отаман військ Директорії УНР С.Петлюра присвоїв П.Франкові за його бойові заслуги військове звання полковника [5].
Безперечно, І.Франко пишався своїм сином, гідним продовжувачем його ідей та переконань. Його думки відбились у поезії:
13 грудня сего року
О шостій вранці, по безсонній ночи,
Одній з найтяжчих , наймучительніших,
Яких так много я в тім році пережив,
Явивсь мені мій син Петро, що в стрільцях
Українських, тепер у полі служить,
В ровах над Стрипою - дай Бог йому, бажаю,
Щоб мене якнайдовше пережив
("Чи віщий сон") " [6]
Та не тільки світоглядна, ідейна спорідненість, рідний син та історична доля України міцно пов'язали І.Франка з товариством Українських Січових Стрільців, але й тяжка хвороба: з 13 листопада 1915 р. І.Франко потрапляє під опіку і захист стрілецької установи, до "Приюта для хорих і виздоровців Українських Січових Стрільців у Львові", що містився на вулиці П. Скарги, 2а. Як згадує В.Щуровський, "прийшов Франко в дуже лихому стані здоров'я. Ноги пухли. Серце відказувало послуху. Приходилось піддержувати сили впорскуванням ліків. За кілька тижнів здоров'я помітно покращало. Поет почав ходити, читав, віршував, диктуючи стрільцеві або списуючи особисто немічними руками " [7, 549].
Для Франка як і для багатьох інших пацієнтів Приют став не просто лікарнею, місцем оздоровлення і підтримки сил, але й другою домівкою, своєрідним оазисом національної стихії. "Приют був не лише місцем для лікування і відпочинку знеможених воєнними трудами і хворобами стрільців, тут гуртувалися майже всі активні елементи тодішнього інтелектуального життя у Львові. Реституція української преси (Назарук, Голубець, Когут), віднова українського театру (Лесь Новіна, Розлуцький, Онуфрак, Демчишин) вийшли якраз з рядів петлюрівців. У приюті знайшов приміщення митець-маляр Новаківський" [7, 549].
Стрілецьке товариство поважно й прихильно ставилося до Франка як до духовного батька, старшого наставника, національного, громадського діяча."Стрільці відносились з глибоким пієтизмом до особи І.Франка, улегшували йому долю по своїх силах. Піклувались ним, немов рідним батьком. Найнижчі послухи виконували з власної охоти і радо"[7, 550].
Найбільшим свідченням ідейної та духовної близькості і єдності І.Франка й Січового Стрілецтва є його поетичні твори 1914 - 1916 рр., де відображено ставлення письменника до вторгнення російських військ у Галичину, які окупували Львів у вересні 1914 р. після перемоги у битві під Равою-Руською.
"Справжнім європейським скандалом стала поведінка російської адміністрації під час окупації Галичини. Характер російськогоокупаційного режиму кінця 1914 - першої половини 1915 років на західноукраїнських землях лише частково пов'язувався з умовами воєнного часу" [8, 107].
Саме ці події 1914 р., окупація Галичини російськими царськими військами, стали поштовхом до написання Франком таких поезій, як "Царські слова", "Інвазія", "А ми з чим ?", "Усміх фортуни", "Дві чети", "Пригода в Підбужи", "Кінна команда" та інших.
Поезія "Царські слова" написана 5-6 вересня 1914 р., після оприлюднення царського маніфесту Миколи Миколайовича, в якому він висловлював радість, оскільки "російський
Loading...

 
 

Цікаве