WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Історична спадщина українсько-французьких відносин - Реферат

Історична спадщина українсько-французьких відносин - Реферат


Реферат на тему:
Історична спадщина українсько-французьких відносин
Упродовж багатьох століть Україна була об'єктом пильної уваги французів. Вони залишили безліч свідчень про історичне буття наших земель, коли вони були у складі інших держав, то Польської, то Російської. Розуміння нашого народу французами можна передати словами великого письменника Вольтера: "Україна завжди прагнула свободи"[7, 136]. Про це прагнення свободи, про симпатії до українського народу писали багато... Але чи знали Україну у Франції? І так, і ні.
Із шкільних підручників знали, що "Україна - житниця Росії" або й "житниця Європи". Щоправда, французький політик сенатор К.Делямар, редактор впливового часопису "La Patrie", у 1869 р. вніс до французького сенату петицію щодо українства, яку пізніше було видано під назвою "15-мільйонний європейський народ, забутий в історії". Там, зокрема, така думка: "Цей народ існує, має свою історію, відмінну від історії Польщі і ще більше відмінну від історії Московщини. Він має свої традиції, свою мову, окрему від московської і польської, має виразну індивідуальність, за яку бореться..."[6, 24].
Історики стверджують, що імператор Франції Наполеон Бонапарт не плутав Україну з Росією. В його плани входило створити навіть українську державу, до складу якої, між іншим, мав увійти і Крим.
Занурюючись у минуле, можна наводити імена багатьох французьких політиків, учених, письменників, митців, плідна праця яких засвідчує, що Україна ніколи не була для Франції чимось на кшталт затонулої у позачасовій безодні Атлантиди. Але Україна все ж сприймалась як провінція "великої Росії", що мала певну екзотику, пов'язану з козацтвом, причому українські козаки (історичні) не відрізнялися від козацьких військ царської Росії.
Україна для переважної більшості французів з'явилася якось нізвідкіля, ніби якесь штучне політичне сепаратистське утворення. Такі "знання" вбивалися в голови європейців московською дипломатією і пропагандистською машиною, починаючи від Петра І, і, на жаль, продовжують вбиватися до сьогодні. Насправді ж, як свідчать історичні факти, стосунки між нашими країнами почали зав'язуватися ще в середньовіччі.
Розташовані на протилежних краях Європи за понад дві тисячі кілометрів одна від одної, ці дві країни, майже однакові за площею і кількістю населення, зазнали різної долі. Однак віками шляхи України і Франції перехрещувалися. Розвивалися відносини, взаєморозуміння, хоч були й розбіжності, виникали різні ситуації, зумовлені обставинами. Україна завжди вважала Францію осередком культури, свободи і прогресу. Водночас Франція в певні моменти втручалася в українські справи, щоб підтримувати сприятливу для себе в Європі рівновагу.
Історія України починається з утворення Київської держави - Київської Русі, південна частина якої (київський регіон) стала колискою української нації. Київ мав привілейоване географічне становище - лежав на перехресті торговельних шляхів Північ-Південь ("із варяг у греки") і Схід-Захід. За словами митрополита Іларіона, київський князь "не в худорідній, бо і невідомій землі володарював той, а в Руській, про яку відати і чути на всі чотири кінці землі"[70, 91]. Важлива торговельна роль Київської держави, а також її військові походи проти Константинополя теж привертали увагу держав Західної Європи.
Дорогами Київської Русі не лише перевозилися товари, а й поширювалися ідеї проповідників-євангелістів. Прийняття наприкінці X століття Київською Руссю християнства полегшило контакти Київської держави із західним світом. Таким чином, релігія стала для неї фактором єдності та цивілізації. У ті часи київські князі родичалися із сім'ями західних правителів.
Контакти Русі з іншими країнами розвивалися по різних напрямках: економічні, культурні, релігійні та політичні. З Києва в західному напрямку рухалися каравани, завантажені місцевими виробами - цінним хутром, медом, воском, кіньми, прикрасами, які високо цінувалися у Х - ХІІ ст. У Франції до XII ст. всі шовкові товари називалися "руськими", оскільки перевозилися торговцями Русі.
Київ прийняв християнську віру з Візантії. І хоча Київська церква визнала авторитет патріарха Константинопольського, до Київської Русі з різних країн, у тому числі із Франції, надсилали місіонерів, які намагалися підкорити її Риму. Позате з Римом складалися відносини співробітництва, їх продовжували князі галицько-волинські, спадкоємці київських традицій, до початку XIV ст. Після вторгнення татар (1240) правителі Русі домагалися допомоги від Заходу - прагнули усунути небезпеку, що йшла від загарбників зі Сходу.
У середні віки, особливо в Х - ХІ ст., українсько-французькі відносини розвивалися вже в багатьох галузях. Перші контакти між Руссю і Францією сталися завдяки посередництву Візантії. У 935 році візантійська ескадра під командуванням Єпіфана, що складалася з руських (рутенських) кораблів, відвідала порти на півдні Франції.
Французькі героїчні поеми понад 60 разів згадують назви "Рось", "Россь", "Руась", "Русь". У поемі Роллана йдеться, зокрема, про народ "Росі та невільників". Інші тексти середньовіччя також засвідчують інтерес їх авторів до Русі; вони розглядали її як "велику країну, розташовану на східних рубежах Європи". Терміни, що вживаються в поемі "Буркіт" Рено Монтобану, - "соболь (чорне хутро) Русі", "соболина шуба", "шкіри Русі", "якісне і гарне золото Русі", а також (щодо зброї) - "кольчуга, вироблена в Русі", - свідчать про регулярну торгівлю між двома країнами.
Важливою подією у відносинах між Руссю і Францією став шлюб принцеси Анни - дочки князя Ярослава Мудрого - з королем Генріхом І, онуком Гюга Капета. Що ж то був за час і чому дочка володаря східнослов'янської держави опинилася в далекій для Київської Русі Франції? Справа в тому, що в першій половині XI ст., за часів правління вищезгаданого князя, Русь стає по-справжньому європейською країною, її столиця Київ, схоже, зовсім перестає цікавитися східними державами євразійського материка - традиційними партнерами у військових і торговельних акціях усіх попередників Ярослава на великокнязівському престолі. Натомість, основним напрямом контактів визначається західний, а замість бойових дій і силового тиску вибирається династична політика - родичання із представниками відомих у середньовічному світі сімей, які були володарями в багатьох європейських країнах. Зрозуміло, що такі акції зробили Ярослава відомим в Європі буквально протягом п'яти років (у першу чергу там, де були дівчата на виданні та молоді люди шлюбного віку).
На початку 1048 р. з Парижа до Києва попрямувало посольство короля Генріха І Капета (правив у 1031 - 1060 р.) сватати Анну. Перша дружина Генріха Матильда незадовго перед тим померла, не залишивши йому наступника. Французька середньовічна хроніка з романтичною наївністю повідомляє, що до Генріха дійшли чутки про красу Анни, і той захотів одружитися з нею. Насправді немолодий уже король керувався при цьому політичними вигодами.
Взаємини між
Loading...

 
 

Цікаве