WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Історична демографія України ХVI – ХVII ст.: стан та проблеми - Реферат

Історична демографія України ХVI – ХVII ст.: стан та проблеми - Реферат

настільки магічним, що мандрувало з однієї праці до іншої і весь цей час не піддавалося критиці й перевірці. Водночас було знехтуване ще одне, не менш важливе, зауваження того ж Ю.Крижанича, що це число (6 осіб на родину) є мінімальним. Серед сучасних вітчизняних дослідників лише двоє - М.Г.Крикун та І.О.Ворончук - наважилися переглянути й підняти цей коефіцієнт. М.Г.Крикун, виводячи свій коефіцієнт залюдненості диму на підставі списків поголовного оподаткування населення 1662 р., обчислив пересічно на один дим-родину 6,89 осіб. З урахуванням дітей віком до 10 років, він підніс цей показник до 10. Проте, оскільки це число було отримане на підставі порівняно невеликої кількості маєтків і поселень, він поставився до нього як до нетипового. Однак, уважаючи все-таки залюдненість одного диму вищою шести, М. Г. Крикун підняв його до 6,5 [20]. На підставі дослідження документів актових книг, автор цієї статті дійшла висновку, по-перше, про значно більшу багатодітність української родини, ніж вважається, по-друге, про заселеність одного диму більш, ніж однією родиною. Проте, багаторічні дослідження привели до переконання, що навіть дуже обережно визначений нами раніше коефіцієнт диму у 8,4 особи, має бути переглянутий у бік його збільшення [21].
Крім того, наявні оцінки українського населення є абсолютно статичними, вони не враховують впливу тогочасної історичної ситуації на демографічні процеси. Зокрема, у вітчизняній історіографії зовсім не вивчено питання про вплив війн і природних катаклізмів (пошестей, неврожайних років, голоду) на демографічний стан і масову демографічну поведінку.
Враховуючи саме ці чинники та вивчаючи коливання населення світу, Ф.Бродель сформулював теорію демографічних припливів і відпливів, що, за його висловом, були "символом життя минулих поколінь". Виходячи з цієї теорії, він нараховував три великі періоди біологічного зростання населення Європи: перший - з 1100 по 1350 рр., другий - з 1450 по 1650 рр. і третій - з 1750 р., а також два великі спади: вкрай різкий з 1350 по 1450 рр. і менш різкий з 1650 по 1750рр. [22].
На нашу думку, ця періодизація зростання і спаду населення в українських землях вимагає певних коректив. Зокрема, перший період (1100 - 1350рр.), який, за Ф.Броделем, уважається періодом біологічного зростання, співпадає з татарською навалою на давньоруські землі, яка спричинила такі людські втрати, що сучасники порівнювали наслідки цієї навали щодо стану тодішнього населення з наслідками землетрусів. Що ж стосується спадів, то для України характеристика Ф.Броделя періоду 1650 - 1750 рр. також не відбиває того трагічного стану речей, що спостерігався у той час в українських землях. Якщо в масштабах Європи цей спад характеризується як менш різкий, то для України період, пов'язаний з катаклізмами середини і другої половини XVII ст., був часом катастрофічного зменшення населення і має характеризуватися як період украй різкого спаду. Найскладніше переплетення подій Хмельниччини, російсько-польської війни 1654 - 1656 рр., "Руїни", походів Туреччини і Кримського Ханату на Україну в 1672, 1674, 1675, 1677, 1678 роках, походів польського війська під проводом Яна Собєського, "великого згону" населення з території Правобережної України на Лівобережну сином гетьмана Івана Самойловича Семеном Самойловичем 1679р. спричинило спустошення й обезлюднення значної частини України. За згубністю впливу на демографічний стан українських земель М.Ф.Владимирський-Буданов порівнював події 1648 - 1654 рр. навіть із наслідками татарської навали на давньоруські землі [23]. Констатуючи жахливий вплив воєнних дій на становище цивільного населення, що потерпало як від польських жовнірів, литовської армії, так і від козацького війська та його союзника кримського хана, він писав: "Дошедшие до нас исторические данные рисуют ужасающую картину запустения в западной части Южной России" [24]. На підставі присяжних свідчень (присяг отаманів сільських поселень) під час збору подимного податку протягом 1648 - 1654 рр. він нарахував 176 поселень тільки одного Кременецького повіту, де, в результаті воєнних дій, не залишилося жодного житлового приміщення, жодної людини [25]. Серед них він називає місто Полонне, яке за подимним тарифом (поборовим реєстром) 1629 р. налічувало 970 житлових будинків та щонайменше близько 6 тисяч мешканців, обраховуючи навіть за мінімальним коефіцієнтом, по 6 осіб на дим [26]. Жахливу картину спустошення М.Ф.Владимирський-Буданов розкриває на конкретних прикладах. Якщо в "столечному" місті Луцьку у 1629 р. нараховувалося 546 димів, то в 1649 р. їх було 409, у 1650 р. - 182, 1653 р. - 50, а в 1658 р. - лише 14 [27]. У центральному місті Володимирського повіту Володимирі на 1658 р. лишилося тільки 2 житлових приміщення з 544 (за тарифом 1629 р.) [28]. За його підрахунками, лише польськими жовнірами у Кременецькому повіті було зруйновано 250, а в Луцькому і Володимирському - 370 міст і сіл [29], тобто разом 620 поселень, що становило понад чверть усіх населених пунктів Волині.
Оскільки через військові дії в багатьох селах не засівалися поля, велика кількість населення загинула від голоду. Значна частина мешканців Правобережної України, шукаючи спокійніші місця проживання, залишала свої оселі й переселялася до східної частини України. Багато поселень спіткала доля села Лосятина, від якого залишилося тільки "містце голое..., подданныхь не машь, однихь татарове выбрали, а другие померлы, а третие на Украйну поутекали" [З0]. Однак, жоден з дослідників досі не взявся підрахувати втрати українського населення внаслідок зазначених подій.
Однією з найскладніших нерозв'язаних історико-демографічних проблем цього періоду є проблема ясиру, тобто полону, з України. Зазнаючи протягом декількох століть систематичних і спустошливих татаро-турецьких нападів, українське населення мало величезні втрати. Метою більшості з цих подій був не стільки грабіж місцевої людності, скільки захоплення полонених, яких татари продавали на східних ринках, одержуючи за "живий" товар значні кошти [37]. На одного татарського воїна під час таких наїздів припадало від 10 до 25бранців. Тільки під час великих військових походів, на думку Я.Р.Дашкевича, захоплення людей не було на першому місці, а під час середніх (у 20 - 30 тис. війська) і дрібних (у 2 - 3 тис.) нападів воно було головним завданням [32].
У польській історіографії складені каталоги татарських нападів. Так, А.Валавендер нараховував 84 татарські наїзди, що сталися упродовж 1450 - 1586 рр., а М.Горн, на підставі актового матеріалу Львівського історичного архіву, склав перелік татарських нападів на українські землі протягом 1600 - 1647 рр. [33]. Проте, вони не подають відомостей про кількість виведених полонених. Хронологія татарських нападів на українські землі міститься також у працях А.Й.Ролле, Т.Корзона, Б.Барановського. М.С.Грушевський подав реєстр татарських наїздів на Барське староство [34].
Докладну вибірку татаро-турецьких нападів на українські землі з польських "Хронік" Мартина та Іоахима Бєльських і Матвія Стрийковського зробив Я.І.Дзира [35]. В.В.Панашенко додала повідомлення деяких українських літописів про наїзди кінця XV - першої половини XVI ст. [36]. Нами складено каталог татаро-турецьких нападів на українські землі протягом XVI - першої половини XVII ст. за українськими літописами [37]. Як правило, літописи повідомляють про великі (у 80 - 100 тис. напасників), або середні (у 20 - 30 тис.) напади. Про вторгнення невеликих татарських чамбулів (від татарського "чапуп", що означало невеликий загін) у кількості 2 - 3 тисяч війська або ще дрібніших загонів у 100 - 300 осіб літописці взагалі не згадували, оскільки вони були настільки звичним і поширеним явищем, що й перерахувати їх було неможливо. На превеликий жаль, дуже рідко літописи зазначають кількість захоплених у полон людей, обмежуючись нотатками на зразок: "Татаре пречиськії одного року
Loading...

 
 

Цікаве