WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Інформаційний простір як чинник національної безпеки України - Курсова робота

Інформаційний простір як чинник національної безпеки України - Курсова робота

державного суверенітету
В Україні на початку нинішнього століття було зареєстровано 791 телерадіомовну організацію. Сотні приватних телекомпаній у регіонах України, створених не без сприяння російського капіталу, ведуть передачі, як правило, російською мовою. Ні регіональні, ні центральні телекомпанії, які отримали ліцензії на роботу в українському телеефірі, не дотримуються вимоги закону, яка передбачає, що не менше половини телепродукції має бути виготовлена в Україні. Деякі компанії взагалі спеціалізуються на ретрансляції передач російського телебачення.
Держкомінформполітики (нинішня назва Держкомтелерадіо), керований свого часу Іваном Драчем, не маючи законодавчих важелів, змушений обмежуватися словесними демаршами з приводу російської інформаційної агресії в національний телерадіопростір України (в додрачівський період навіть словесних заяв не робилося). Так, з приводу тенденційної передачі телеканалу "Інтер", присвяченій сутичкам міліції з учасниками антикучмівської демонстрації 9 березня 2001 року біля пам'ятника Тарасові Шевченку та біля Адміністрації Президента, яка спрямовувала громадську думку з політичної площини у площину міжнаціональних стосунків, чітко сказано, що телеканал "Інтер", "є філією російського ДРТ (Общественного росссийского телевидения)", що "демонстрація тенденційних передач - постійна практика "Интера" і що такі провокаційні передачі "з'являються в ефірі в період загострення політичної боротьби в нашій державі" [12].
Як бачимо, оцінка чітка і зрозуміла, такі речі не потерпіла б жодна демократична держава. Коли Іван Драч був призначений головою комітету, який має виробляти лінію державної інформаційної політики, націонал-демократи сподівалися, що ось тепер справи у цій галузі підуть на краще, себто в українських інтересах. Та не так сталося, як гадалося - щоб рішуче втручатися в ситуацію, яка створилася в інформаційному полі, бракувало законодавчої бази, йому не давали змоги це робити, та й, очевидно, він сам не дуже багато зусиль до цього докладав. Тому далі заяв, які для владної олігархії були що горохом об стіну, справа не йшла.
Так, наприклад, як вийшло з ліцензуванням телерадіоорганізацій України. Держкомінформполітики визнав, що "типовою ознакою теле-, радіопростору України є засилля іноземної продукції, легковажні, сумнівної якості ведучих програм", що "на загальнонаціональному каналі УТ-2 здійснює мовлення на кращих відрізках часу комерційна телекомпанія "1+1", а на каналі УТ-3 - Українська незалежна телевізійна корпорація "Интер", що не зареєстрована в Києві периферійна "радіокомпанія "Нова Хвиля"... перемогла у конкурсі на право мовлення в столиці, а місцева державна компанія, яка всебічно висвітлює життя міста й області впродовж 5-ти років, чітко дотримується законодавства, що регулює інформаційну сферу, програла". Можна підтримати справедливе обурення з приводу таких аномалій, але що далі? Держкомінформполітики якось утрутився в ситуацію? оскаржив у суді порушення законодавства? звернувся до Верховної Ради та Президента закликати до порядку Національну Раду з питань телебачення і радіомовлення, членів якої вони призначають на паритетних засадах? Ні. Натомість, визначальник інформаційної політики в державі безсило розвів руками: "В Держкомінформі сподівалися, що серед десятків російськомовних станцій, які здійснюють інформаційну діяльність в діапазоні частот 100 - 108 мгц нарешті знайдеться хоча б одна, яка буде вести мовлення у повній відповідності до чинного законодавства" [13].
І справді? у ситуації, коли інформаційний простір України має сім няньок (крім Держкомінформполітики, є ще Держкомзв'язку, Нацрада з питань телебачення і радіомовлення, Національна телекомпанія та Національна радіокомпанія та ін.), важко добитися кардинальних змін? Іван Драч замість ставити питання про уточнення і розширення повноважень очолюваної ним структури, хотів мати ще одну, головну няньку, пропонуючи створити Координаційну раду при Президентові України, яка б координувала роботу решти няньок [14].
Тим часом, Москва за допомогою телеефіру стала практикувати безпосереднє втручання у внутрішні справи нашої країни, відповідним чином коментуючи ті чи ті події в Україні, формуючи у глядачів симпатії чи антипатії до тих чи тих українських політиків. Щоправда, часто при цьому не обходиться без допомоги українських олігархів.
Особливу огиду і протест в українських патріотів викликала брудна кампанія очорнення і шельмування найбільш українського за всі роки незалежності і найбільш реформаторського уряду Віктора Ющенка, який вперше добився конкретних позитивних результатів у соціальному та економічному житті суспільства, Виконуючи замовлення тодішнього президентського оточення і, як можна здогадуватися, самого гаранта, чи не найагресивніше у цій брудній справі вправлялося державне телебачення і особисто, нині вже екс-керівник Національної телекомпанії Вадим Долганов. Заангажованість, пересмикування фактів, відверта дезінформація і брехня в подачах інформації - все це нагадало українській спільноті методи роботи комуністичної пропаганди і викликало широкі протести.
Якщо до того, що виробляв В.Долганов на УТ-1, додати недержавні телекомпанії, залежні від олігархічних кланів, яких не влаштовував Ющенко, та їхні ж друковані органи інформації, то можна уявити якого розмаху набрала кампанія, розрахована на знищення Віктора Ющенка, як керівника Кабінету міністрів.
Але антиукраїнським силам видалося, що цього замало. І тут до ганебної справи була підключена Москва. В ефір випустили програму відомого своїм українофобством журналіста Леонтьєва "Однако", в якій на Ющенка "начепили всіх собак": мовляв, його дружина Катерина є американським агентом, сам прем'єр під каблуком дружини, отже, виконує американські настанови в Україні, і далі в такому ж дусі.
На перший погляд може здатися: а що українцям до того, що показує російське телебачення в Росії? Але вся суть у тому, що телеканал "Інтер" повторює цю програму на українську аудиторію. На другий день уся преса коментує цю передачу. Мети досягнуто - "компромат" пішов намаси.
Чим закінчилися атаки на Ющенка, відомо: найефективніший за всі незалежні роки прем'єр був зміщений. І без перебільшення можна стверджувати, що вирішальну роль у цьому зіграли інформаційні технології, застосовані правлячими олігархічними кланами.
При занепаді української друкованої періодики надзвичайно зростає вплив на соціум електронних засобів масової інформації - вони практично доступні кожній родині завдяки теле- і радіотрансляційним мережам, які дісталися нам у спадок від радянської системи. Спритники - доморощені і зарубіжні - врахували цю особливість і, використовуючи недосконалість українського законодавства, доклали всіх зусиль, щоб прибрати до рук цю важливу ідеологічну галузь. З цього приводу "Вечірній Київ" ще 1998 року оприлюднив цикл статей-роздумів президента Української телевізійної спілки Володимира Цендровського, в яких той кваліфіковано проаналізував цю проблему. За його підрахунками, на кінець 90-років минулого століття загальнонаціональні та близькі до них за глядацькою аудиторією мовники мали таке охоплення населення України: УТ-1 100%; "1+1" (100%); "Інтер" 65%; ОРТ 85% із
Loading...

 
 

Цікаве