WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Інформаційний простір як чинник національної безпеки України - Курсова робота

Інформаційний простір як чинник національної безпеки України - Курсова робота

насичення національного книжкового ринку чужомовною продукцією. Московські ідеологічні стратеги точно визначили слабкі місця в царині українського книгодрукування і, користуючись політичною короткозорістю чи свідомою позицією державного чиновництва, буквально заполонили державу різноманітною російськомовною літературою. Врахувавши дефіцит української дитячої книжки, українським дітям пропонується російськомовна продукція в яскравих обкладинках. Вигода подвійна: політична - підтримується тенденція зросійщення на перспективу; фінансова - виймаються останні гривні з майже порожнього гаманця українського обивателя.
Широко представлена література з давнього і недавнього історичного минулого, звісно ж, у московській інтерпретації, книги енциклопедичного змісту з домознавства, садівництва, психології, медицини тощо. Звичайно, чільне місце посідає те, що найбільше цікавить обивателя та незміцнілу в ідеологічно-моральному плані молодь: низькопробні детективи, романи жахів, пригоди суперменів, сексуальні сюжети. Якщо додати до цього значний масив порнографічної російськомовної періодики на кшталт таких видань, як "Интим", "Только вы", "Супер-зрос", "Он й она" та інших, то стане зрозумілою і нинішня політична пасивність значної частини української молоді, і засилля російської мови на вулицях українських міст. Із 70 млн. примірників книг, які споживаються в Україні щороку, лише 20 млн. видається на її території, 10 млн. потрапляє до нас із-за кордону легальне, а 40 млн. книжок - це контрабанда, внаслідок якої вітчизняні фінансові втрати сягають 700 млн. грн. [7].
Книговидання в Україні, як і інші сектори економіки, до останнього часу було придушене податковим пресом (на відміну від Росії, де ця галузь практично звільнена від оподаткування), і занепадало.
Четверта форма російської експансії в інформаційний простір України внутрішня, тобто та, яка має досягти все тієї ж мети зсередини, - заснування і видання української періодики російською мовою. Йдеться не тільки про такі традиційно зросійщені регіони, як Донбас, Південь, Схід, але й про інші місцевості України, і навіть про столицю. Склався стереотип, не без умілого сприяння державних чинників чи, принаймні, при їхній пасивно-споглядальній позиції, що видавати періодику російською мовою в Україні престижно та вигідно. Хоча, яка потреба видавати, наприклад, "Теленеделю", а не "Телетиждень", "Анекдоты", а не "Анекдоти", "Киевские" та інші "ведомости", а не "відомості", "Новости", а не "Новини"? Чому дійсно дуже потрібний український журнал мод має виходити російською мовою? Чому різні рекламні листки, бізнесову періодику, рекламу на вулицях столиці вважається престижним видавати мовою північного сусіда, а не українською? Чому, приміром, єврейська громада не друкує свої газети єврейськими мовами або, в усякому разі, державною, а видає російською? Таких запитань можна задавати багато, а от задовільну відповідь на них знайти важко.
Тому й склалася в нашій державі ненормальна ситуація, коли, як писала газета "Голос України" 1997 року, "на 100 етнічних українців нині припадає 7 примірників видань рідною мовою, а на 100 громадян російської національності - 54! За статистикою дві третини громадян нашої держави - українці. Росіян - близько 11 мільйонів" [8].
За останні роки ситуація на краще не змінилася: на 1 січня 2001 року за даними Держкомінформполітики в Україні було офіційно зареєстровано 10200 друкованих видань, реальне співвідношення між російськомовними та україномовними виданнями - 80 до 20 відсотків на користь перших [9]. Для повнішої картини додайте до цього 807,5 тис. прим, суто московських газет "Аргументи й факты-Украина", "Труд-Украина", "Известия-Украина" [70].
З роками ситуація не тільки не покращилась, а погіршилася. 2005 року кількість зареєстрованих періодичних видань в Україні досягла 20 000, а мовне співвідношення ще більше схилилося на користь російської.
Заснування і випуск російськомовних періодичних видань аж ніяк не можна вважати справою патріотичною: об'єктивно вони працюють проти національної держави, ігноруючи корінні інтереси української нації, оскільки звужують сферу функціонування української мови, незалежно від їхнього тематично-політичного спрямування підтримують процес зросійщення, зневажають українську духовність. Це не можна виправдати жодними міркуваннями про нібито піклування про задоволення потреб російськомовного населення, оскільки розраховані такі видання на вседержавну аудиторію, а не на регіони компактного проживання росіян. Російськомовне населення - поняття значною мірою штучне, оскільки рідною мовою людини вважається мова материнська, отже, тут на перше місце має висуватися фактор національний.
Газета "День", що з'явилась як україномовне видання, під впливом політичної кон'юнктури, все того ж фальшивого розуміння престижності почала дублюватися російською. І незабаром з газетних кіосків Києва майже зникає український варіант часопису і замінюється російськомовним. Що ж дивуватися, що ця газета не тільки сама практично сповідує двомовність, а й робить спроби обґрунтовувати її доцільність у своїх публікаціях?
Про відверто антиукраїнські видання й говорити годі. Часопис компартії Петра Симоненка "Коммунист", газета прогресивних соціалістів Наталії Вітренко "Досвітні вогні", виходячи російською, або подаючи публікації як українською, так і російською, об'єктивно працюють проти України і за формою, і за змістом. Окремі російськомовні газети у південно-східних регіонах буквально пашать шовіністичним шалом.
Загалом же в українській періодиці явно намітилася тенденція занепаду. Попри те, що кількість нових видань зростає, загальний наклад їх зменшується. Так, за кілька років, починаючи з 1985-го, кількість друкованих видань збільшилася з 1799 газет і 206 журналів до відповідно 2551 і 1374, а їхній загальний річний тираж зменшився більш ніж на третину - з 4608 тис. до 3024 тис. прим. Через безгрошів'я, за даними опитування Українського центру економічних і політичних досліджень ім. Олександра Разумкова, більшість українських громадян (62,4%) друкованих періодичних видань не передплачують, якщо ще кілька років тому на середньостатистичну родину в Україні припадало 3 - 4 періодичних видання, то 2001 року - лише 0,71 видання [11].
Прикро, що на ґрунтідеградації української преси домінує преса неукраїнська (а часто й антиукраїнська) - московська та доморощена російськомовна, що становить серйозну загрозу для титульної нації в нашій державі і самій державі.
Нарешті, п'ята за ліком, та чи не перша за значенням форма російської інформаційної експансії завоювання українського телеефіру. Після витіснення Громадського російського телебачення (ОРТ) з першого національного каналу Українського телебачення, де воно домінувало, не сплачуючи ні копійки, було створено спільну українсько-російську (точніше російсько-українську) телекомпанію "Інтер", яка не менш успішно робить ту ж справу на третьому державному українському каналі, де телеглядачів у неї, правда, менше. Однак справа не тільки і не стільки в "Інтері", скільки в самій системі українського телебачення в цілому, яка ллє воду на чужий млин.
5. Втрата інформаційного простору загрожує втратою
Loading...

 
 

Цікаве