WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Інформаційний простір як чинник національної безпеки України - Курсова робота

Інформаційний простір як чинник національної безпеки України - Курсова робота

золотому, алмазному фондах, зарубіжних активах колишнього СРСР, то Росія, наполегливо схиляє нас до так званого нульового варіанту. Якщо Україна прагне зберегти свою територіальну цілісність, недоторканість власних кордонів, то Росія намагається відірвати якщо не весь Крим, то хоча б на перших порах Севастополь, і має до нас територіальні претензії. Якщо Україна хотіла б чесно поділити Чорноморський флот, практично нею ж і збудований, благородно відмовившись від своєї частки в усіх інших флотах колишнього Союзу, то Росія безсоромно намагається ділити за принципом "старшого брата", тобто загарбати собі все більше і все краще".
Ось така "спільність стратегічних інтересів".
Публікація статті на цю тему у "Вечірньому Києві" була несподіванкою для кабмінівських чиновників - проект для оприлюднення не призначався. А газета прямолінійно ставила питання:
"Чи потрібне Україні членство (бодай тільки асоційоване) в міждержавній структурі, якщо це суперечить її незалежному статусові і загрожує втратою суверенітету, в даному конкретному випадку - інформаційного? Чи треба викидати кошти з нашого напівпорожнього державного бюджету на утримання міждержавного органу, який би втручався в наші внутрішні справи і давав поради, хоч би й рекомендаційні? Чи варто нам думати про спільний інформаційний простір з будь-ким, якщо ми свого національного ще не сформували? І, нарешті, при потребі інформаційного зближення з будь-яким партнером, чи не зможе Україна укладати двосторонні угоди самостійно, а не за посередництвом сусідньої держави, яка хотіла б бути чабаном, і спрямовувати невеличку отару незалежних овечок у потрібному напрямі?"
Відповіді на цю публікацію "Вечірній Київ" від Кабміну не отримав. Але офіційна українська делегація не взяла участі в засіданні представників з цього приводу. Концепцію формування спільного інформаційного простору СНД було схвалено, але Україна до неї не приєдналася. Очевидно, в цьому певну роль зіграло своєчасне оприлюднення московського задуму в українській пресі, громадську думку було сформовано і піти проти неї державники не насмілилися.
Однак цим проблема захисту українського національного поля з часом не тільки не вичерпалася, а й надзвичайно ускладнилася. Московське вторгнення в інформаційний простір України не припинилося, а, навпаки, розширилося, набравши форм справжньої інформаційної окупації. Ведеться воно планомірно і широко, в різних напрямах, із використанням найрізноманітніших засобів. Мета його: використовуючи фактор багаторічного зросійщення царською та радянською імперіями української спільноти, продовжувати цей процес у нових умовах, щоб денаціоналізовувати українство, підтримувати почуття його меншовартісності.
Сьогодні сусідня Росія всіляко намагається використовувати український інформаційний простір у своїх інтересах, для поширення неоімперіалістичних ідей, для антиукраїнської інформаційної обробки наших громадян. Книжковий ринок заполонений сексроманами, детективами та іншим "легким" російськомовним чтивом (це коли національне книговидання на ладан дише). У газетно-журнальному морі, як гриби по дощу, виникають видання "для чітающіх на руском язикє" (тим часом як національна українська преса перебуває на грані загибелі). По телебаченню і радіо всуціль передаються кінофільми, пісні на "общепонятном".
Це не абищиця, на яку можна не зважати, це - відкрита інформаційна експансія сусідньої держави в український інформаційний простір. Недооцінка такої агресії надзвичайно небезпечна - аж до .втрати національної державності.
4. Форми російської експансії.
Розглянемо найтиповіші форми російського інформаційного проникнення в Україну.
Найперше - це поширення суто московських періодичних видань на терені України, зокрема, центральних російських газет, традиційно відомих тут ще з часів Союзу, коли російська преса домінувала повсюдно. У ті часи найтиражніші московські часописи друкувалися безпосередньо на українських поліграфічних підприємствах і поширювалися місцевою робочою силою. Зі здобуттям Україною незалежності ця справа для Росії дещо ускладнилася, оскільки за друк треба було платити, а довозити з Москви так багато газетної продукції також обходилося не дешевше. І тоді російські видавці, використовуючи недосконале українське законодавство та поблажливість вищого українського чиновництва, пішли на хитрість: додавши до традиційної назви часопису слова "Україна" чи "в Україні", реєстрували їх ніби українські підприємства. Українська держава не тільки за допомогою економічних важелів не створила серйозних перепон перед проникненням чужоземної, як правило, не дружньої до неї друкованої продукції, але й реєструвала її як нібито українську періодику, по суті, ставлячи ці видання у кращі умови. Таким чином, на українському ринку з'явилися газети "Известия", "Комсомольская правда", "Аргументы й факты", "Труд" і навіть "Московский комсомолец" з припискою "В Украине" чи просто "Украйна". Це їх і формально, і по суті прирівнювало до вітчизняних видань, дозволяло на тих же умовах, використовувати поліграфічні потужності, послуги зв'язку в Україні. Фактично роблячи газети у Москві та маючи дешевий для них російський папір, росіяни успішно конкурують з українськими виданнями на українській території, обминаючи економічні труднощі, які стільки клопоту завдають тутешній пресі.
При занепаді видавничої справи в Україні загалом, ці часописи мають відносно величезні наклади. Так, газета "Аргументы й факты-Украина" друкується накладом 170 тис. примірників, "Труд-Украина" - 185 тис., "Комсомольская правда" в Украине" - 195 тис., "Известия-Украина"- 528 тис. примірників [5]. Це при тому, що середній наклад таких всеукраїнських видань, як "Молодь України", "Літературна Україна", "Демократична Україна", "Вечірній Київ" коливається у межах 20 - 40 тисяч примірників. Запитання: "то чий же вплив на українського споживача більший?" звучить суто риторично. Тим більше, що практично нічого українського, крім приписки "Україна" та "в Україні" у цих часописах не знайти. А от антиукраїнське подибується в різній оболонці скільки завгодно. Це помічає кожен вдумливий і мислячий читач.
До того ж, Україні завдається пряма економічна шкода. Так, за підрахунками станом на 2001 рік, тільки за рахунок діяльності газети "Комерсант" в Украине" річний збиток державі та юридичним особам в Україні досяг 70 млн. грн., газети "Комсомольская правда" в Украине" -33,85 млн. грн.[6].
Друга типова форма експансії традиційна: завезення друкованої періодикибезпосередньо з Москви. Чого тільки не побачиш у комерційних кіосках та на приватних розкладках у Києві та в обласних центрах - і "Независимую газету", і "Купеческое дело", й "Экспресс-газету", і багато інших. На станціях київського метро, на численних розкладках та на прилавках приватних кіосків, розташованих у найлюдніших місцях столиці московські газети є у продажу цілодобово, українських же тут практично не буває. На спроби з'ясувати чому так, відповідь стандартна: не користуються попитом. Але за всім цим стояли тонко продумана політика і покровительство місцевих чиновників чи то із світоглядних, чи то із суто меркантильних міркувань.
Третя форма інформаційного проникнення в Україну -
Loading...

 
 

Цікаве