WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Інтеграція етнічних німців в український соціум. Історіографія проблеми - Реферат

Інтеграція етнічних німців в український соціум. Історіографія проблеми - Реферат


Реферат
на тему:
Інтеграція етнічних німців в український соціум. Історіографія проблеми
Реалії розвитку світу в третьому тисячолітті вказують на те, що політична стабільність та економічний добробут кожної держави багато в чому залежить від виваженої національної політики. В історії кожної країни можна простежити чимало еміграційних та імміграційних хвиль різних народів.
Актуальність вивчення історії міжетнічних та міжнародних відносин, з огляду на поступову України інтеграцію в систему європейської співдружності, становить науковий і практичний інтерес. Проблема ролі й місця німецької спільноти в українському суспільстві у вітчизняній історіографії залишається малодослідженою. Українські історики В.Євтух і Б.Чирко відмітили, що в Україні не існує ще вичерпного дослідження, наукових розвідок про німецьке населення про його історію та сучасний стан [1].
Праці, опубліковані протягом останніх кількох століть (близько 200 назв), - досить специфічні, мають певну тематичну спрямованість, методологічну направленість та дещо особливе використання їх авторами інструментарію дослідження. Переважна їх кількість була підготовлена вже в умовах незалежної держави, коли в науковців з'явилася реальна можливість повно, об'єктивно й неупереджено висвітлювати історичні процеси та події.
Систематичні дослідження проблем німецьких колоністів за участю істориків, етнографів, краєзнавців, філологів розпочалися в XIX ст., саме в цей період вдалося нагромадити конкретний історичний матеріал, накреслити шляхи для подальшої роботи. Зусиллями багатьох урядових чиновників були зібрані й опубліковані досить цінні статистичні матеріали. Помітну роль у цьому процесі відіграло "Товариство історії і старожитностей російських", яке з 1839 р. функціонувало в Одесі й на певному етапі своєї діяльності ставило завдання обґрунтувати історичні права царизму на Новоросію. Активний його член, А.Скальковський (за визначенням сучасних дослідників "Геродот Новоросійського краю"), опублікував працю [2], у якій на базі широких архівних джерел, власних його спостережень і польових досліджень, цікавих статистичних даних було вивчено широкий спектр проблем, зокрема, матеріального виробництва, побуту колоністів, передумови виникнення колоній в Новоросії тощо. У 80-і роки XIX ст. активний дослідник історії Слобожанщини і Півдня України Д.Багалій вперше на науковому рівні проаналізував у своїй праці [3] урядове законодавство, на якому базувалося переселення німців на українські терени.
У другій половині XIX - на початку XX ст. інтерес дослідників до проблеми то згасав, то знову спалахував. Скасування кріпацтва в Росії реанімувало у суспільній свідомості інтерес і захоплення самодержавними порядками, ідеалізацію окремих державних діячів, викликало духовний ренесанс. Саме за таких обставин з'явилась перша в російській історіографії, наукова праця [4] про життя німецьких колоній, автором якої був етнічний німець А.Клаус. З особливим захопленням він розповідав про благотворний вплив німців на економічний розвиток Росії. Обґрунтовуючи необхідність скасування кріпацтва та перебудови сільського господарства, він доводив, що важливим прикладом може бути економічний розвиток і суспільний лад колоністів.
Слід відмітити, що саме в цей період з'явилися праці, в яких тенденційно в антинімецьких, шовіністичних барвах відображалась німецька колонізація. Зокрема, А.Веліцин [5], допускаючи фактичні помилки, обґрунтовував ідею "мирного завоювання Росії німцями". Разом з тим, зібрані автором численні дані про рівень розвитку колоній, урожайність культур, землеробську традицію німців становлять значну цінність для дослідників.
Суспільний і науковий інтерес до німецької спільноти зростав під час таких резонансних подій, як революція 1905 - 1907 рр., Столипінська аграрна реформа, Перша Світова війна. Саме вони зумовили появу праць, у яких автори з різних позицій розглядали колонізацію як явище, але всі вважали її суттєвим чинником в історії Російської держави. Саме така ідея пронизувала праці С.Шелухіна [6], Л.Падалки [7]. Вони робили спробу шукати контрасти між німецьким і українським населенням, свідомо притушовували землеробську традицію колоністів. Разом з тим, в роки відкритої анти-німецької кампанії, напередодні Першої світової війни, Г.Писаревському вдалося зберегти об'єктивність та опублікувати в 1909 р. працю [8], в якій було широкомасштабне проаналізовано початковий етап колонізації. Друга частина книги містила матеріали про масову колонізаційну хвилю з Німеччини до Росії.
На тлі подій, пов'язаних із заснуванням колоній, з'явився інтерес до німецької спільноти в самих колоніях. Я.Штах [9] показав патріотичність колоністів щодо їх нової батьківщини, їх прогресивну роль у розвитку землеробства, толерантність стосунків з українським населенням, наполегливість при відстоюванні своїх прав на приватне землеволодіння. Торкаючись стосунків колоністів із місцевим населенням, автор підкреслював, що вони були бажаними і корисними для обох сторін, чимало їх сусідів все частіше наслідували німців у веденні господарства. Однією з характерних рис колоністів він вважав терпимість до представників інших віросповідань.
Такого ж характеру була й праця К.Ліндемана [10], що стала ґрунтовним науковим дослідженням соціально-економічних процесів і явищ в окремих губерніях, повітах, волостях, де проживали колоністи.
Відновлення національної державності України в 1917 - 1921 рр., політичне й національно-культурне відродження були могутнім поштовхом для вивчення історії етносів. Важливе значення для розгортання наукових досліджень міжетнічних відносин мали праці М.Грушевського [11], які орієнтували дослідників на вивчення означеної проблеми. Як слушно відмітив історик О.Рафальський, напередодні і в ході Української революції окреслились два протилежні політичні підходи до статусу етноменшин. Прихильники одного з них виступали за автономію національних меншин, недопущення будь-яких проявів національної дискримінації, інші підтримували ідеологію російського більшовизму, обстоювали підхід, який передбачав класовий розкол національно-визвольних рухів. Історики національно-демократичного спрямування сприяли міжнаціональному порозумінню, тоді як їх опоненти віддавали пріоритет ідеологічному, соціально-класовому підходу при аналізі національних відносин[12].
Класовий підхід у національній політиці
Loading...

 
 

Цікаве