WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → «Украинский Вестник» ( Санкт-Петербург, 1906). Його роль у вирішенні українського питання в Росії на початку ХХ століття. - Реферат

«Украинский Вестник» ( Санкт-Петербург, 1906). Його роль у вирішенні українського питання в Росії на початку ХХ століття. - Реферат


Реферат на тему:
"Украинский Вестник" ( Санкт-Петербург, 1906). Його роль у вирішенні українського питання в Росії на початку ХХ століття.
На початку ХХ ст. в Російській імперії, у державі де впродовж ХІХ ст. знищувалось українське національне та культурне життя, знов з усією явністю постало українське питання. Революційний рух, який охопив Росію, дав можливість українській еліті знову поставити перед російським урядом питання про боротьбу за свої національні та культурні права, культурно-національну автономію [1]. Здавалося вирішення в цю революційну пору українського питання раз і назавжди було в інтересах Російського уряду, щоб привернути на свій бік велику і чисельну етнічну силу - українців і задовольнити їхні вимоги. Ситуація складалася так, наголошувала С.Русова [2], що українці повірили, що демократичні реформи в Росії зможуть вирішити українське питання в Росії. "Український Вісник" взяв на себе повноваження допомогти в цьому. Могутня хвиля революційних змін, які пройшли по Росії, активізувала українців у боротьбі проти асиміляції. Упродовж всього ХІХ ст. українці в тій чи іншій формі відстоювали свої національні інтереси. Однак їх вимоги повністю ігнорувалися і російським суспільством, і російською владою. Новий часопис об'єднав і консолідував як російськомовних, так і україномовних українців, а також росіян - прихильників українського руху в Росії, сприяв росту національної свідомості. Український рух в Росії починає набирати організованих форм. Скромні виступи ентузіастів у пресі призвели до виникнення українських політичних організацій, які, хоч і були переповнені агентами російської поліції, ставили питання про задоволення національних та культурних потреб українців в Росії. Національна свідомість все ширше охоплювала народні маси по всіх регіонах Росії, де компактно поживали українці, які почали відчувати себе культурною нацією зі своєю історією, стародавньою державністю. До Думи потрапили ті свідомі українці, які взялися вирішити українське питання. "Украинский Вестник" висвітлював усі проблеми українців в Росії. Він сприяв згуртуванню українських депутатів, створенню української парламентської фракції для захисту національних прав українців, дозволили ставити перед російським урядом питання про задоволення національних та культурних потреб українців в Росії [3]. Першим могутнім інтелектуальним надбанням українців було створення Українського парламентського клубу, який намагався об'єднати dсі українські партії і організації навколо парламентської боротьби за вирішення українського питання в Росії. До нього входив 41 депутат, тобто усі ті, що відстоювали українську національну ідею, вимагали задоволення російським урядом національних, освітніх та культурних вимог українців у Росії, територіально-культурної автономії для України [4]. Українська парламентська фракція співпрацювала з усіма прогресивними російськими силами, з Петербурзьким українським політичним клубом, з "Украинським Вестником". Її вимоги взяли до уваги, однак без жодного намагання їх вирішити [5]. Уряд відмовчувався [6], що спонукало до подальшої консолідації української парламетської фракції, яка невдовзі переросла в "Союз українських автономістів" [7]. Щоб забезпечити сталість розвитку української автономії, вважав "Союз українських автономістів", необхідно створювати спеціальні закони, які б, зокрема, давали право вводити народну українську мову серед усього українського населення Росії, яке визнає себе українським, а також спонукати російський уряд виконувати ці закони, сприяти толерантному співіснуванню українців та росіян, що забезпечить економічну, політичну стабільність Росії як великої держави [8]. Українське населення знаходилось у тяжкому, злиденному становищі, не мало можливостей задовільняти свої національні та культурні потреби. Якби не активна робота української фракції в Думі, яка пробудила свідомість українців Росії, то українці, можливо в середині ХХ ст. зникли б як народ [9], розчинилися в широкому масиві росіян хоча вони чимало доклали до економічного і культурного розвитку Росії. Внесений до Державної Думи Російської імперії законопроект "Про громадянську рівність" повинен був урівняти в правах українців і росіян і певною мірою задовільнити національні та культурні потреби українців [10]. Однак цього не сталося. Усі дискусії по українському питанню були припинені, а Дума припинила своє існування. На нашу думку, перша Державна Дума була розпущена власне через українське питання. Російський уряд налякався позиції українських депутатів вимог українських автономістів, як і інших національних меншин. Розпуск Думи означав повернення до жахливих умов попереднього життя [11]. Народ втратив надію на те, що царський уряд зможе вирішити національної проблеми. Розпуск Державної Думи відкинув національне питання. Росія знову опинилась у стані політичної анархії, а український рух став переслідуваний, оскільки російське самодержавство не бажало навіть чути про наявність українського питання. Проте українські свідомі сили продовжували боротися проти царського самодержавства. На початку ХХ ст. українстьке питання в Росії у нову революційну добу, зазвучало ще сильніше грізною і згуртованою політичною силою виступив український національний рух, поставивши перед російським суспільством українське питання на найвищому державному рівні [12]. З усіх куточків Російської імперії, де проживали компактно українці, долинули голоси на підтримку української парламентської фракції. І з цим потрібно було рахуватися, оскільки українці в ряді російських регіонів складали більшість населення, а їхні національні і культурні потреби ніколи не задовільнялися. В Росії продовжував битися пульс національного життя у вигляді стихійного чи цілком свідомого самовизначення. Російський уряд вдавався до репресій. В усьому українському, наголошував М.Грушевський, російський уряд бачив "сепаратизм", з яким треба було боротись. При такій постановці питання українці не мали права на задоволення своїх національних та культурних потреб, тому тільки радикальні реформи в Росії могли б вирішити цю проблему [13].
Для українців Росії було дуже важливо, щоб реформи привели до демократичного суспільства, стабільних демократичних законів, які б сприяли їх економічному і культурному розвитку. Вони з оптимізмом дивились у майбутнє, розуміючи, що рано чи пізно російській правлячій еліті доведеться вирішити українське питання [14].
Література:
1. Украинский Вестник. Спб.1906,N1.с.6-7.
2. С.Русова. Украинский Вестник.Спб.1906,N1,c.46-47.
3. Speetator.На пути освобожденя.Украинский Вестник. Спб.1906, N1,с.54-61.
4. О.Билоусенко. Украинский парламентский клуб.Украинский Вестник. Спб.1906, N 1,с.68-69.
5. В.Шеремет. Украиская парламентская фракция. Украинский Вестник. Спб.1906, N 2,с.133-134.
6. А.Г. Голоса об автономии. Украинский Вестник. Спб.1906, N 3,с.156.
7. М.Грушевский.О зрелости и незрелости. Украинский Вестник. Спб.1906, N 4,с.207-208.
8. М.Грушевский. Наши требования. Украинский Вестник. Спб.1906, N 5,с.267-273.
9. А.Лотоцкий. Илоты ХХ века. Украинский Вестник. Спб.1906, N 6, с. 360-375.
10. М. Грушевський.Конец гетто. Украинский Вестник. Спб.1906, N 7,с.377-398.
11. А Русов. После роспуска Думы. Украинский Вестник. Спб.1906, N 9,с.623-624.
12. М.Грушевский.На другой день. Украинский Вестник. Спб.1906, N 11,с. 743-748.
13. М. Грушевский. украинский вопрос в России. Украинский Вестник.Спб.1906,N1,с.54-61.
14. О.Білоусенко.Terra incognita. Украинский Вестник.Спб.1906, N14,с.948-963.
Loading...

 
 

Цікаве