WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Національна ідея покликана консолідувати українську націю - Реферат

Національна ідея покликана консолідувати українську націю - Реферат

директора Інституту історії партії при ЦК КП України. Він ініціював і став учасником кількох сміливих на той час наукових проектів, зокрема колективної праці "Про минуле заради майбутнього"[4], яка відкривалася його статтею про імператив нового мислення в історичній науці. Йшлося про необхідність стирання "білих плям", відмови від кон'юнктурщини, відновлення історичної правди. І хоч все це пов'язувалося з перебудовою історико-партійної науки, вчений дивився значно далі, заявляючи про необхідність плюралізму думок і поглядів та переосмислення усталених оцінок ключових подій таперсоналій української історії. Як виклик системі, що відживає себе, був сприйнятий документальний збірник "Голод 1932 - 1933 рр. на Україні"[5], матеріали якого засвідчували не про "продовольчі труднощі", викликані "куркульськими елементами і шкідниками", як це стверджувала офіційна радянська пропаганда, а про справжній широкомасштабний голод, який спричинив мільйонні жертви.
З прийняттям Декларації про державний суверенітет України, з ухваленням Акту проголошення її незалежності, Іван Федорович ініціював створення на базі Інституту історії партії принципово нової науково-дослідної установи-Інституту національних відносин і політології, опрацював його концепцію і в грудні 1991 р. очолив його колектив. На посаді директора цього Інституту, який в 1997 р. був перейменований в Інститут політичних і етнонаціональних досліджень, І.Ф.Курас залишався до останнього подиху. Йому вдалося сформувати творчий колектив висококваліфікованих фахівців, знайти оптимальну структуру, визначити пріоритетні напрями наукових досліджень, фактично закласти міцний фундамент розвитку української етнополітологи. Під його керівництвом Інститут перетворився на провідний осередок наукових досліджень історії і теорії національних відносин, долі національних меншин, теорії та історії політичної думки, політичних процесів. Як історик-документаліст за покликанням, він на чільне місце поставив створення джерельної бази етнополітологічних досліджень, термінологічних і довідникових видань. Уже в 1994 р. побачив світ документальний збірник "Національні відносини в Україні"[6], до якого були включені численні маловідомі та невідомі документи з питань національної політики XX ст. Наукові здобутки Інституту і особисто його директора сприяли розробленню винятково важливих правових актів незалежної України, зокрема Закону про національні меншини в Україні ( 1992 р.).
Серед фундаментальних праць Інституту, створених під керівництвом І.Ф.Кураса, особливе місце займає шеститомна "Політична історія України. XX століття". Здійснилася його давня мрія: правдиво, ґрунтовно і без купюр висвітлити суспільно-політичне та ідейне життя українського народу як цілісності впродовж епохального XX століття, його боротьбу за відновлення національної державності, за її соборність та самостійність. Загалом ученому належить понад 200 праць з політичної історії і етнології, переважна більшість яких має українознавчий характер. Він безпосередньо причетний до становлення в Україні нового напряму наукових досліджень -етнополітології, ґрунт для якого підготувала потужна національно-демократична течія української історіографії, її народницький та державницький напрями, а також здобутки політичної думки кінця XIX - початку XX ст. Сам Іван Федорович трактував етнополітологію як "науку про закономірності розвитку етносів і місце у політичному житті суспільства, про їх взаємовідносини між собою і з суспільними інститутами, про засади етнонаціональної політики" [7]. Йому належить визначення предмета та об'єкта етнополітологіі, особиста участь у розробленні її понятійного апарату і методологічного інструментарію, в інституалізації нової дисципліни в структурі наукових спеціальностей, у створенні та очолені спеціалізованої ради по захисту докторських та кандидатських дисертацій з етнополітології. За його участю було підготовлено Малу енциклопедію етнодержавознавства, термінологічний довідник про етнонаціональний розвиток України[8], пройшли численні науково-теоретичні та науково-практичні конференції з питань міжнаціональних відносин, шляхів їх гармонізації в незалежній Україні. Іван Федорович був учасником кількох міжнародних конференцій українознавців, які проводились Інститутом українознавства.
Як людина високої моралі і духовності, вимоглива до себе і достатньо самокритична, Іван Федорович боляче переживав і за припущені ним помилки у працях радянських часів, за не так про трактовані окремі питання української історії, за необ'єктивні оцінки деяких її діячів. Його покаяння було діловим і конкретним. Він у числі перших серед пострадянських істориків рішуче відійшов від партійне-класової методології, активно долучився до відродження і збагачення національно-демократичних надбань української історіографії, пов'язаних, насамперед, з науковою спадщиною М.С.Грушевського, його схемою української історії, наголошуючи, що в ній сфокусована ідея окремішності українського народу, його мови, культури, традицій, тисячолітньої безперервності і тяглості історичного шляху [9]. Іван Федорович налагодив співпрацю з багатьма істориками української діаспори, зокрема О.Й.Пріцаком, Т.Г.Гунчаком, О.Субтельним, Л.В.Винарем та ін., був учасником міжнародних конгресів всесвітньої асоціації українознавців, активно підтримав перевидання в Україні багатотомної "Енциклопедії українознавства", створення шеститомної "Енциклопедії української діаспори", долучився до розроблення національної програми "Закордонне українство". І.Ф.Курас працював над концептуальними засадами української національної ідеї, розглядаючи її як довготривалу стратегію українського суспільства, спроможну сконсолідувати та інтегрувати інтелектуальний і духовний потенціал українського народу. Особливого значення він надавав розширенню сфери вживання української мови, брав участь у розробленні "Державної програми розвитку української мови", активно підтримував пропозицію про включення до Конституції України статті, яка проголосила: "Державною мовою в Україні є українська мова". Він неодноразово наголошував, що "державна мовна політика повинна бути спрямована на забезпечення належних умов для всебічного розвитку і функціонування української мови як державної в усіх сферах життя на всій території України" [10]. Як учений-історик, етнолог і політик Іван Федорович особливого значення надавав історії української соборності, проблемам її
Loading...

 
 

Цікаве