WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Натовп як носій та виразник громадської думки - Реферат

Натовп як носій та виразник громадської думки - Реферат

випадкового перебування разом багатьох індивідів недостатньо для того, щоб вони набули характеру організованого натовпу, для цього потрібний вплив деяких збуджувачів," - зазначає він. І через кілька рядків додає: - "У певні моменти навіть шести осіб достатньо, аби утворити одухотворений натовп, тим часом як в іншому випадку навіть сотня людей, що ненароком зібралися разом, при відсутності необхідних умов, не утворює подібного натовпу. З іншого боку, цілий народ під дією певних впливів іноді стає натовпом, не будучи при цьому зібранням у власному значенні цього слова" (1, 157).
Як бачимо, в ході історичного розвитку подій та паралельних спроб їх осмислення витворено класичний силогізм. Спочатку реальна спільнота "громада" набула статусу уявної - "населення", "народ", "суспільство", потім подібних трансформацій зазнало поняття "натовп": від реального зібрання реальних людей - до уявленої спільноти - "цілий народ".
Отже, натовп - це, зрештою, народ; народ - це, зрештою, - натовп.
Не боячись помилитися, висловлю здогад, що цей висновок вас, читачу, коли не шокував, то, принаймні, збентежив: "Святотатство"! "Народ" - це щось святе, недоторканно чисте, високе, і раптом - "натовп"! Як це? Що це? Давайте розберемось.
Чи не вперше у "вітчизняній" історії у подібному блюзнірстві був звинувачений видатний російський сатирик М.Є.Салтиков-Щедрін після опублікування ним "Історії одного міста", в якій він насмілився подивитися на російську історію не затуманеними сліпою синівською любов'ю, а ясними очима (нагадаємо, що "місто", про яке йдеться у повісті-памфлеті, називається "Глупов"). Яких тільки громів та блискавок не слали на голову письменника "професійні патріоти"! А найдошкульнішим було лукаве звинувачення у викривленні російської історії, відсутності любові до рідного народу, у висміюванні його. У відповідь на підступну рецензію в журналі "Вестник Европы" (квітень 1871 р.) письменник роз'яснював: "Не "історичну", а цілком звичайну сатиру мав я на увазі, - писав Щедрін, - сатиру, спрямовану проти характерних рис російського життя, які роблять його не зовсім зручним. Риси ці є благодушність, доведена до крихкотілості; ширина розмаху, яка знаходить свій вияв, з одного боку, у безперервному мордобої, а з іншого, - у стрілянині з гармат по горобцях; легковажність, доведена до здатності, не червоніючи, брехати найбезсовіснішим чином". І далі: "Пошлюбивши силоміць "Історіюодного міста" із справжньою історією, рецензент цілком логічно переходить до докорів мені за "бесцельное глумление над народом" - як безпосередньо в його особі, так і в особі його градоначальників. Непорозуміння щодо "глумления над народом", як здається, пояснюється тим, що рецензент мій не відрізняє народу історичного, тобто такого, що є на історичній ниві, від народу як втілення ідеї демократизму: перший поціновується і здобуває по змозі співчуття. Якщо ж він продукує Бородавкіних та Бурчеєвих, то про співчуття не може бути й мови, якщо ж він виявляє прагнення вийти зі стану безсвідомості, тоді співчуття до нього є цілком законним, але міра цього співчуття все-таки зумовлюється мірою зусиль, які докладає народ на шляху до свідомості. Що ж стосується "народу" у розумінні другого визначення, то цьому народу не можна не співчувати вже тому, принаймні, що в ньому міститься початок і кінець будь-якої індивідуальної діяльності. Про який же "народ" мова йде в "Історії одного міста"? - риторичним запитанням закінчує свою відповідь Салтиков-Щедрін.(3, 285)
Таке логічне розрізнення змісту поняття "народ" - конкретний народ в його конкретно-історичному побутуванні та діянні та народ "взагалі" - як ідеальне уявлення про соборний суб'єкт історії (джерело влади, втілення ідеї демократизму ), було на той час не лише актом громадянської мужності сатирика, який посмів критично висловитися про свій народ, але й своєрідним науковим відкриттям - теоретичним досягненням у галузі соціології.
Суспільно-політичний досвід минулих від того півтора століть дозволяє зробити ще одне уточнення у змісті поняття народ: крім означення певної, цілком конкретної історичної спільності людей та віртуального втілення ідеального суб'єкта демократії, - це ще й "божество демагогії", якому низько вклоняються відчайдушні кар'єристи-політикани та приносять жертви легковірні виборці.
Відтак, наукове з'ясування змістовного наповнення категорії народ надає можливість покінчити ще з однією "священною коровою" в соціології, відкриває шляхи для незашореного пізнання (та самопізнання!) народів і зведення захисних споруд від нищівних припливів демагогії. І все ж важко не погодитись, що єдиним джерелом влади має бути народ, як це сказано в ст.5 Конституції України, який через державні структури й органи місцевого самоврядування здійснює владу (13, 4). Та очевидно, що реальним носієм влади є бюрократія, правляча еліта, дії яких не завжди відповідають інтересам людської громади. Тож у цій об'єктивній суперечності закладено вічний протест, боротьбу, протистояння, змагання, конкуренцію між людиною, народом і державно-публічними інституціями.
Література:
1. Лебон Г. Психология масс. - М., 1999.
2. Хосе Ортега-і-Гасет. Бунт масс // Вибрані твори. - К., 1994.
3. Салтыков-Щедрин М. Письмо в редакцию "Вестника Европы" // Литературная критика. - М., 1982.
4. Спиноза Б. Политический трактат // Избр. произв. в 2-х т. - Т.2. - М., 1957.
5. Тард Г. Мнение и толпа. - М., 1999
6. Хвостов В.М. Нравственная личность и общество. - М., 1911.
7. Юм Д. Трактат о человеческой природе, или попытка применить основанный на опыте метод рассужения к моральным предметам // Соч. в 2-х т. Т.1. - М., 1965.
8. Корнєв М.Н. Фомічова В.М. Психологія масової поведінки. - К., 2000.
9. Москович С. Век толп. - М., 1996.
10. Локк. О государственном правлении. - Изб. Фил. Призв. - В 2 т. - Т.2. - М., 1960. - 137 с.
11. Липинський В. Листи до братів-хліборобів. - Київ - Філадельфія. - Твори. - Т.6. - 1995. - 470 ст.
12. Ушинський К.Д. О народности в общественном воспитании. - Изб. Пед. Соч. - М., Учпедгиз. - 1945. - С. 53 - 69.
13. Конституція України. - К., Право. - 2001. - 48 с.
Loading...

 
 

Цікаве