WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Натовп як носій та виразник громадської думки - Реферат

Натовп як носій та виразник громадської думки - Реферат


Реферат на тему:
Натовп як носій та виразник громадської думки
Питання щодо того, хто є носієм та виразником громадської думки, здавна цікавить філософів, соціологів, психологів, політиків - від Сократа, Платона й Аристотеля до Фрейда, Лебона, Тарда, Ніцше, Маркса, Ортеги-і-Гасета, Липинського, Міхновського, Донцова, Чижевського, Бердяєва та багатьох інших дослідників. Глибокий та системний аналіз психології "натовпу" представлений у працях таких відомих вчених як Фройд, Москович, Канетті, Буммер, Бехтєрєв та ін. У своїй "Психології натовпу", що була видана у Франції ще в 1895 р., Г.Лебон писав, що "головна характерна риса нашої епохи полягає в тому, що несвідома діяльність натовпу замінила собою свідому діяльність індивіда" (1,78). Цікаво, що на початку ХХІ ст. ми можемо сказати те саме. Дійсно, протягом ХХ ст. в результаті суспільних катаклізмів саме маси, а не окремі індивіди відігравали домінуючу роль у будь-яких соціальних подіях. Окремі сучасні дослідники навіть стверджують, що одним з головних феноменів нашої сучасності є "масифікація", "масовізація" населення практично всіх країн світу (8, 46).У цьому контексті аналізуються роль та значення як безпосередніх зборів громади, так і різноманітних її представників ("трибунів", на зразок відомих античних братів Гракхів, народних депутатів, делегатів, парламентаріїв, комісарів тощо). Метою даного дослідження є вивчення ролі окремих самодіяльних груп населення (громадян), які, більш чи менш усвідомлюючи себе представником громади, беруть на себе функцію виразника та провідника громадської думки.
Поза сумнівом, "природним" носієм та найадекватнішим виразником громадської думки є сама громада. Проблема в тому, що цей термін, як і означуване ним соціально-культурне явище, має різні тлумачення, тож потребує логічного пояснення та змістовного уточнення.
Зміст поняття громада (про що красномовно свідчить етимологія цього слова: від громадити, згромаджувати, нагромаджувати, що означає збирати разом, до купи) первісно означав загальне зібрання людей (народу) певного поселення (дослівно - громадян, тобто членів певної громади). У англійців воно мало назву folkmote (від - folk - народ, mote - збори, зібрання, meeting), у наших предків - віче. Тож словом громада означували справжню (наявну, реальну) людську спільноту, яка була безпосереднім рушієм народовладдя, оплотом демократії у всіх її вимірах - від ідеологічного до практично-політичного.
Із часом, у міру зростання кількості населення в селищах та містах, перетворення останніх на великі мегаполіси та подальше їх об'єднання в ситуаційні політичні союзи (як Пелопоннеський у Стародавній Греції) та в усталені державні утворення (Спарта, Афіни), що прагли розширення підвладних територій, можливості регулярних загальних зібрань громадян ставали дедалі більш проблематичними навіть у межах окремих великих поселень, не кажучи вже про державу в цілому.
Соціально-культурні зрушення в суспільному житті людей зумовили важливі переміни як в уявленнях про демократію, так і в механізмах її практично-політичної реалізації.
По-перше, - у сфері ідеології: істотних змін зазнало змістовне наповнення поняття "громада". Громада як суб'єкт громадської думки дедалі рідше постає в образі реальної людської спільноти, фізичного "народного зібрання", і все частіше мислиться як уявлювана спільнота. Відтепер громада - це все населення міста (городяни, міщани), окремого села (селяни) чи всієї держави (народ).
По-друге, - у плані практично-політичному: у відповідь на потребу забезпечити належне функціонування в системі демократичного правління реальної "думки" цієї уявлюваної "громади", були винайдені й відпрацьовані різноманітні соціально-культурні механізми виявлення та представлення "громадської думки". Насамперед, це організація та проведення різноманітних загальних опитувань: плебісцити, референдуми тощо. Останні являють собою не що інше, як своєрідні "загальні збори громади навиворіт": не народ збирається і приходить до органів влади, аби висловити свою думку, а до "народу" (в особі кожного громадянина) приходять уповноважені від влади, щоб виявити "загальну", тобто уявно спільну думку.
Ці та подібні форми безпосереднього з'ясування громадської думки виявилися надто громіздкими та затратними. Тому, з метою більш-менш регулярного, коли не постійного, виявлення та врахування громадської думки в діяльності органів влади (від місцевого самоврядування до державного управління) були винайдені різноманітні за формами та повноваженнями особливі суспільні "пристрої" - представницькі інститути.
Представницькі органи найбільш повно, порівняно з іншими, були здатні відображати права людей, громад та інших спільнот. Вироблялися правила, за якими лише уповноважені від громад наділялися правами діяти від народу. Проте, коли один або кілька десятків людей бралися за творення законів, не будучи уповноваженими від народу, то створені ними закони не мають ніякої сили і народ не зобов'язаний їм підкорятися (10, 119)
В різних країнах представницькі органи мають приблизно однакові прерогативи, хоча називаються по-різному: у росіян - дума, совєт, у німців та народів скандинавських країн - рат (Rat) і (Tag), у нас - ради: від сільської, міської - до обласних та Верховної.
Оскільки ж у практичній діяльності цих та інших представницьких органів траплялися й трапляються різного роду "відхилення" від адекватного представлення громадської думки та її належного врахування, суспільство в особі громадських (неурядових) організацій вдається до безпосереднього виявлення громадської думки (зокрема й щодо діяльності представницьких та розпорядчих органів влади), об'єктивного вивчення її науковими засобами, проводячи соціологічні дослідження за різними взаємодоповнюючими методиками.
Водночас і ніби паралельно до зазначеного процесу виникає ще й, так би мовити, "зустрічний рух" - знизу. На межі ХІХ - ХХ ст. спостерігалися певні феномени в поведінці та ролі народних мас у суспільному житті, які тогочасні філософи характеризували так: "Вступ народних мас на арену політичного життя, тобто поступове їх перетворення в керуючі групи, є найбільш визначною рисою нашої перехідної
Loading...

 
 

Цікаве