WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Найголовніший закон космосу – любов - Реферат

Найголовніший закон космосу – любов - Реферат


Реферат на тему:
Найголовніший закон космосу - любов
(життєтворчість поета, педагога і науковця Олександр Іванович Потапенко)
Серед нас є люди, які невтомно, уперто і невпинно творять майбутнє своєю щоденною працею. Писемним словом, вливаючись у гірку буденність, прагнуть побороти негаразди - духовне звиродніння нації, убогість внутрішнього світу молоді.
Олександр Іванович Потапенко - один із тих, хто вірить у кожного з нас, у торжество добра, любові. В одній зі своїх монографій він зазначав: "Людина стала Доброю і Красивою Людиною саме тоді, коли, зірвавши тендітну квітку, не скористалася нею традиційно як смачним наїдком, а подарувала істоті протилежної статі як ознаку прихильності та світанкової Любові".
Осмислюючи наше сьогодення, митець намагається віднайти шлях до добра, гармонії, вічного життя нації. Звертаючись до наймудріших книг людства - Біблії, філософських трактатів древності, О.І.Потапенко доходить висновку, що "найголовніший закон Космосу - Любов". Тільки вона, виплекана в наших серцях, спонукатиме до творення добра, сприятиме подоланню дисгармонії духу, аморальності, дозволить вижити в умовах тотального наступу бездуховності, що потоками бруду виливається на чисті душі молодих українців з екранів телевізорів, шпальт газет, низькопробних та художньо маловартісних російськомовних "романів".
У поетичному доробку О.Потапенко зображено життєві проблеми, відтворено душевні переживання ліричного героя, показано його громадянську позицію, синівську любов до матері, Батьківщини, повагу до пересічного українця, захоплення творчістю талановитих земляків, які своєю працею сприяють розвитку духовності підростаючого покоління. Саме тому морально-етична категорія любові стала провідним мотивом творчості поета.
Народився Олександр Іванович Потапенко у с.Вищій Дубечні на Київщині в родині сільського вчителя. Після закінчення Київського педагогічного університету працював учителем української мови та літератури, захистив дисертацію на здобуття вченого ступеня кандидата педагогічних наук. І ось уже близько двадцяти років мешкає у м. Переяславі-Хмельницькому, де працює професором у педагогічному університеті. Він відверто зізнається, що вважає себе переяславцем. І це не просто зізнання. Це відчуття своєї духовної спорідненості з краєм, із жителями, адже саме в Переяславі він "народився духовно, прийнявши святе хрещення".
З-під пера науковця вийшло майже сто наукових публікацій. Його захоплення поетичним словом переросло у щоденну потребу часточку своєї душі вкладати у вірші.
О.І.Потапенко - автор великої кількості поезій, які друкувалися в колективному збірникові "Самоцвіти", у журналі "Дивослово". Завдяки тісній співпраці із місцевим композитором В.Тузиком з'явилися пісні на слова О.Потапенка. Вони полюбилися людям, простим мешканцям найвіддаленіших куточків України своєю душевністю, ліризмом, злободенністю, а краще сказати - правдою життя.
Осмислюючи долю пересічного українця ("Киньте камінь", "Ми вас любим, приїдьте"), поет виявляє обізнаність із життям сучасників, закликає оберігати внутрішній духовний світ від занедбання.
Оберегом нашої духовності, символом неперервності українського роду, долі, життєвої дороги є рушник. Багато поетів зверталося до нього. І всі вони пов'язують його із долею, щастям, материнською любов'ю, життєвою дорогою. У творчому доробку О.Потапенка є вірш "Рушники", в якому звучить мотив збереження духовної сутності українців. Саме рушник супроводжує людину від народження до смерті. Ніяка важлива дата в житті українця не обходиться без нього: "І на крижмо у храмі / Я кладу немовля [...] І рушник рідна мама / Молодим простеля". Рушник - це наша історія, будні і свята, героїка народу та його доля. Він є символом невмирущості українського роду, тому поет зазначає, що він - "срібна нитка життя / Родоводу і роду".
Ліричний герой не уявляє життя українців без рушника, тому відверто говорить про повагу та пошану до цього унікального витвору людських рук: "Я цілую твою / Гладдю вишиту вроду. / Як би всесвіт прожив / Без святих рушників?".
У поезії "Рушники" звучить мотив передачі традицій старшим поколінням молодшому. Поет упевнений, що саме таким способом забезпечиться неперервність поколінь українців. Разом із традиціями з покоління до покоління передаються й чесноти, морально-етичні норми, формується духовно багатий внутрішній світ нашого народу. Тому рушник у поезії О.Потапенка виступає оберегом духовності нашої нації.
Берегинею роду, нації, українських традицій, звичаїв є мати. Уславленню постаті найріднішої у світі людини присвячено кілька поезій О.Потапенка. Вірш "Дві матері" сповнений щирістю та теплотою. Порівнюючи просту земну жінку з Богородицею, автор закликає шанувати, любити матерів, віддавати їм тепло свого серця, поспішати на зустріч із ними.
Однією з характерних рис поетики вірша "Дві матері" є використання образності кольору. Білий колір покликаний створити уявлення про матір, як про чистий, непорочний, святий, дорогий серцю кожної християнської душі образ. У поезії О.Потапенка функція білого кольору несе подвійне смислове навантаження: це і характерна ознака хустини, і художній прийом, використавши який, поет підкреслив святість земної жінки-матері, її душевну чистоту, незламність любові до дітей, щирість її почуттів до них. Важливим образотворчим засобом є й золотий колір, що у поезії "Дві матері" символізує вічне духовне життя людей, яких своїм золотим омофором оберігає Богородиця. Саме цей колір символізує нев'янучий вогонь ласки і любові Марії до людей, у тому числі й до ліричного героя твору, який зізнається, що земна суєта позбавляла його спілкування з матір'ю, тому він забував про свій синівський обов'язок перед нею. З гіркотою і болем він говорить, що "...рідко в храмі свічі золотавив". Тобто рідко "запалював" у своїй душі любов до матері.
У вірші "Мамі" О.Потапенко вустами ліричного героя звертається до найріднішої людини. Саме тому твір побудований у формі монологу. За допомогою звертань (мамо, сива вишне), дієслів (поглянь, накупай, осміхнись, приголуб, зустрічай, виглядай) автор створив уявний образ матері, яка виглядає сина з життєвих доріг, акцентуючи увагу на одвічній материній роботі - постійному піклуванні про
Loading...

 
 

Цікаве