WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → "Рамаяна" і українська казка: типологічний аналіз - Реферат

"Рамаяна" і українська казка: типологічний аналіз - Реферат

традиції ракшаси - пожирачі людей та жертвоприносин, в українському фольклорі окрім того, що царівну віддають змієві на поталу, згадки про жертвоприношення ящеру відбилися в ігрових весняних ремінісценціях, зокрема у грі "Ящір".
Очевидним є також зв'язок змія з водою. Його часто змальовують охоронцем водного простору. Згідно з індійською міфологією, деміург всього сущого Праджапаті створив ракшасів для охорони вод, держава Равани знаходилася посеред океану. В українському фольклорі також простежується ця спорідненість: змій вимагає викуп у людей за воду. Від часів давніх слов'ян існував звичай "одружувати водяного", за яким дівчину топили у воді [12, 206]. Спорідненість руського водяного та володаря вод змія тут очевидна. Змія чи дракона завжди зображають літаючим. Якщо він сам викрадає царівну, то здійснює це повітряним шляхом. Равана також привозить Сіту на Ланку у повітряній колісниці. У казках викрадення супроводжується природними негодами - піднімається буря, темніє небо, вириваються з корінням дерева: "...Та одного ясного дня зібралася хмара, загриміло, заблискало й затемнілося...Випав страшний град. ..Сад був чорний од спустошення: всі квіти поламані, листя з дерев збите...І все геть посохло, якби гарячою водою було спарене...У хмарі був семиголовий змій. Він ухопив його доньку..." [З, 291].
Характерною ознакою антагоніста є багато голів - від трьох до дванадцяти. У Равани їх десять, про що свідчить і його друге ім'я - Дашагріва. Голови дракона мають здатність виростати знову, тільки-но якусь із них відрубають. Герой може його знищити лише тоді, коли припече рани вогнем або відрубає хвіст чи вогняний палець. Рама вбив Равана тоді, коли проколов його серце. В українській казці "Дерево до неба" сила змія знаходиться в жуках [3, 296].
Головною місією героя є не лише визволення царівни, а й знищення ворога. Між героєм і змієм існує психологічний зв'язок. Змій знає, що помре лише від руки героя. При народженні Рами було напророчено, що він уб'є Равану. Змій у казці каже царевичу: "Я знав про тебе ще в утробі матері", тобто його загибель була йому відома.
Тема мертвої держави, власне країни, де відсутнє життя, є доволі розповсюдженою в українських казках. "Тут ліс, поле, трава... А немає ні людей, ні звірів і ні птахів - усе обернено на камінь" [7, 588]. Але країна не мертва, а внаслідок злого чаклунства чи інших дій нечистих сил, перебуває у стані летаргії, з якої її можна визволити. Це, як і знищення антагоніста, є завданням героя. Мотив пробудження скутої закляттям держави зустрічаємо ще в одній українській казці - "Льодяне царство", де Льодяна країна - аналог скандинавського Ніфльхейму, про неї персонаж казки розповідає: "...У тому царстві дуже лихий цар. Своїх людей винищив та й до нас добирається. Відчиняє ворота на кордоні, морози та заметіль до нас жене, і весь урожай пропадає" [З, 275]. Інша функція володаря держави з льоду - переховування. Зимою припиняється життя, замерзає сік у деревах, течія води перекрита льодом, а сонце з'являється лише на мить, оповите хмарами, і знову зникає. Людська свідомість, спостерігаючи природні метаморфози, створила міф про поневолене сонце. З настанням холодів, настає торжество Льодяного царя. Він перегороджує потоки, замикає землю, ховає сонце, зачиняючи на час зими ворота, через які воно виходить з Вирію. У "Рамаяні" про таку країну нічого не розповідається, однак, після викрадення Сіти, відбуваються схожі події: природа завмирає, кам'яніє, настає стан скутості, характерний для зими. Прямим аналогом до сюжету української казки є тема головного ведійського міфу про Індру і Врітру. У ньому йдеться про водяного демона-дракона Врітру, сина праматері вод Дану, який перегородив водні потоки, чим викликав смерть всього живого на землі. Щоб оживити природу і випустити воду на землю, ведійський бог Індра-Громовержець (аналог слов'янського Перуна, скандинавського Тора) розпочав із Врітрою двобій і знищив його, пробивши своїм списом варджою [11, 112]. З перемогою Індри земля ожила, все почало квітувати, як і тоді, коли Рама визволив Сіту. В українській казці за допомогою помічників і сонця, яке відіграло у визволенні головну роль, герой звільняє землю від льодяного царя: "...сніг і лід розтанули, заморожені люди, звірі, дерева ожили..." [З, 277].
Отже, порівнюючи "Рамаяну" з українськими чарівними казками, бачимо суттєву подібність індійського епосу та українського фольклору. Це простежується у композиції, категоріях, функціях і атрибутах діючих персонажів епосу і казки, втілених у специфічних фольклорних мотивах. Проте, послуговуючись при аналізі не лише казками, а й іншим фольклорним матеріалом, можемо зробити висновок, що структурними частинами санскритської поеми є не лише казкові елементи, а й теми з інших жанрів фольклору - гаївок, веснянок, щедрівок, колядок тощо. Провідними темами індійського епосу та українських казок є боротьба: боротьба з антагоністом-поневолювачем, з антагоністом-викрадачем, антагоністом-знищувачем та ін. Супротивником антагоніста є герой, незалежно від соціального стану (простий парубок Юрко, Іван царевич, Іван-селянський син), але переважно - з особливим народженням (від горошини, від златоперої щуки). Він спеціально призначений для знищення ворога (він може про це знати від народження, а може і не знати, у нього наявні особливі ознаки, що виділяють його з-поміж інших). Ворог - переважно Змій-дракон - знає про героя (або не знає), який, задля виконання свого основного завдання, здійснює подвиги, проходить різні випробовування. Завдяки ним, він стає справжнім героєм і отримує чарівні дари. Кінцевою метою героя є знищення антагоніста і визволення принцеси (нареченої чи дружини), народу, держави або всіх одночасно. Він виконує своє завдання і отримує нагороду - стає царем, народним героєм, пробуджує весну, оживляє природу. Отже, тут присутні й міфологічні календарні мотиви боротьби добра і зла - весни й зими, символічного вмирання і воскресіння. Спорідненість цих мотивів характерна не лише для індоєвропейського фольклору (поеми), а й для світового фольклору взагалі. Отже, існує спорідненість світової і української народної творчості, їх взаємовпливи, та, можливо, взаємопоходження.
Література:
1. Войтович В. Українська міфологія. - К.,2002.
2. Гринцер П.А. Древнеиндийский эпос. - М., 1974.
3. Зживого джерела: Українські народні казки в записах, переказах та публікаціях українських письменників /Упоряд. Л.Ф.Дунаєвська. - К., 1990.
4. Курочкин А.В. Растительная символика календарной обрядности украинцев // Обряды обрядовый фольклор. - М., 1982.
5. Mackenzie D.A. Indian myth and legend. - London, 1913.
6. Наливайко С. Таємниці розкриває санскрит. - К., 2001.
7. Народные русские сказки. Из сборника А.Н.Афанасьєва. - М., 1982.
8. Пропп В.Я. Исторические корни волшебной сказки. - Л., 1986.
9. Пропп В. Морфология сказки. - М., 1964.
10. Ранк О. Рождение героя. - Спб., 1997.
11. Ригведа: Избранные гимны. - М., 1972.
12. Рьібаков Б.А. Язычество древней Руси. - М., 1987.
13. Чумарна М. Мандрівка в українську казку. - Львів. 1994.
14. Wilkins W.J. Hindi Mythology: Vedic and puranic. - Calcutta; Simla, 1913.
Loading...

 
 

Цікаве