WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → “Образ людини” в українській філософії епохи Відродження XV – XVI ст. - Реферат

“Образ людини” в українській філософії епохи Відродження XV – XVI ст. - Реферат

мислителя на два періоди [8, 38]:
1) 40-50-і роки XXст. ("Відступництво Риму", "Напучення королю польському Сигізмунду Августу", "Про турецьку загрозу", "Про целібат", "Хрещення у русинів" та ін.), коли він гостро критикував папський абсолютизм, виступав проти підкорення світської влади духовній, одним з перших в європейській філософській думці висловив точку зору про небожественне походження держави;
2) 60-і роки ( "Діалог, або розмова щодо екзекуції польської держави", "Химера", "Політія Королівства Польського"), коли остаточно утвердились його гуманістичні переконання.
У своїй творчості С.Оріховський торкається багатьох питань: політико-правових, історіософських, релігійних (конфесійних), етичних тощо. Він мав багатогранний талант ритора, публіциста, історика і філософа. Зупинимось на проблемі людини у творчості Оріховського-філософа.
Його погляд на людину має яскравий гуманістичний характер - він говорить про прагнення до звеличення та ствердження власної гідності, акцентує увагу на божественній природі людини, оскільки вона має вільну та розумну душу, що створена за образом і подобою Божою, прагне до вічного життя. Такий хід думок Оріховського близький до світоглядних позицій Еразма Роттердамського, що наголошував на виключному значенні свободи волі в моральному та духовному вдосконаленні людської природи.
Дуже високо цінує філософ земне життя людини, яке сповнене різними благами, що є корисними тоді, коли опираються на християнську ідею порятунку душі. Розумне начало в людині, на думку Оріховського, сприяє утвердженню джерела потенційних можливостей. Розум, освітлений вірою, може вознести людину над цим світом і дозволить осягнути вічні цінності. Тому, на думку філософа, "у духовній сфері для індивіда існував вибір, скориставшись яким, він міг моделювати свою духовну сутність" [8, 39]. Таке бачення природи людини характерне і для творчості П. делла Мірандоли, коли він виголошує: "И как не удивляться нашему хамелеонству?"[10, 221], чим намагається показати, що відповідальність за долю людини лежить на ній же, а людська природа невтиснута в рамки єдиного визначеного образу, навпаки, сама людина є творцем свого обличчя, творцем самої себе. І тому, зазначає Оріховський, саме завдяки розуму людина усвідомлює свою божественність, особливість у цьому світі.
Перебуваючи в руслі ренесансних ідей, мислитель протиставляв думку освіченої людини галасу натовпу. Він вважав, що людина, яка не має освіти і належного виховання, не може займати шляхетні посади. "…Ніхто не зробить нічого корисного, навіть у найнезначнішому мистецтві, якщо не буде вчитися" [9, 117]. Тому, потрібно вчитись і здобувати практичні навички. Саме брак освіченості не дозволяє людині належним чином оцінити досягнення попередників та віддати їм шану, а звідси - неповага до історії своєї країни. У даному питанні думки С.Оріховського збігаються з ідеями Н.Макіавеллі, який вважав, що брутальне ставлення до свого минулого є наслідком невихованості сучасного покоління [10, 253]. Однак, не слід вважати, що український гуманіст виводить доблесть людини із соціального становища. Гідність та відвага проявляються завдяки особистим рисам індивіда, його таланту через конкретні достойні вчинки, завдяки яким, а не через родовитість та герб, приходить до людини визнання. Суспільне визнання, на його думку, приходить до людини з достойних вчинків, а не через родовитість та герб.
Однією з головних рис особистості людини, за С.Оріховським, є відчуття свободи, яка дозволяє реалізувати людині свої амбіції, цілі та наміри, домагатись справедливого державного ладу, відстоювати права громадян. "Держава і могутність королів тримається, звичайно, на двох найбільших і наймогутніших благах. Одне з яких - щастя дається якоюсь божественною долею, інше - розсудливість - дарується природою. Останнє, хоч і не поступається першому, однак є набагато більшим з усіх благ, які даються людині" [9, 95]. Відповідно, свобода в державі може бути забезпечена, лише завдяки розсудливому правлінню державця.
Українська філософська думка XV-XVI ст. розпочинає ренесансний період, для якого характерні такі риси: створення "вільного" світогляду, що протистояв авторитаризму та догматизму церкви, інтегрування західноєвропейську культуру, а через неї - до античної спадщини; залучення здобутків середньовічної та проторенесансної філософії Візантії, створення національного варіанту гуманістичної філософії тощо. На думку В.Нічик, однією з особливостей гуманізму в Україні є те, що "він тут з'явився пізніше, ніж в інших країнах Європи. Коли вітчизняна культура підійшла до потреби його розвитку, вона могла використовувати вже готові ідеологічні, філософські, мистецькі форми гуманізму, вироблені іншими народами" [6, 376 ]. Наслідки такого діалогу культур особливо помітні при вирішенні однієї з основних проблем ренесансної філософської думки - проблеми людини. Звичайно, даний період української філософії не обмежується лише розглянутими представниками, однак, нас цікавив той образ людини, що почав закладатися у витоків гуманістичної традиції в Україні (передренесанс, Ю.Дрогобич, П.Русин та С. Оріховський). Відповідно, для нас важливим є те, що: "образ" людини, який представлений у творчості українських філософів епохи Ренесансу XV-XVI ст., був спробою утвердження нового ідеалу особистості, яка усвідомлює та поважає свою соціальну приналежність, прагне до духовного та фізичного ствердження своєї індивідуальності, до нескінченного вдосконалення своїх творчих здібностей, звеличення цінностей "земного" життя та визнання у кожного відповідних намірів і прагнень. Ідея образності людського буття полягає у відсутності чітко встановлених меж існування та діяльності індивіда. Людина сама творить свою індивідуальність, сама визначає свої цілі та міру діянь, таким чином, здобуваючи земне безсмертя.
Література:
1. Бургхардт Я. Культура Италии в эпоху Возрождения, 2 тт, СПБ., 1905-1906.
2. Вандишев В.М. Філософське підґрунтя прогностики Юрія Дрогобича // Наук. записки НаУКМА. - Т.20. Сер.: Філософія та релігієзнавство. - К., 2002.
3. Горський В.С. Історія української філософії: Курс лекцій. - К.: "Наукова думка", 2001.
4. Дрогобич Ю. Verba Magistri: пророцтва і роздуми. - Дрогобич: "Вимір", 2001.
5. Медведев И.П. Византийский гуманизм XIV-XV вв. - Л.: "Наука", 1976.
6. Нічик В.М., Литвинов В.Д., Стратій Я.М. Гуманістичні та реформаційні ідеї на Україні (XVI-XVII). - К., 1990
7. Огородник І.В., Огородник В.В. Історія філософської думки в Україні. - К., 1999
8. Сас П.М. Проблема людини в творчості українського письменника XVI ст. Ст. Оріховського // Україні і Польща в період феодалізму. - К., 1994
9. Українська література XIV - XVI ст. Апокрифи. Агіографія. Паломн. твори. Історіограф. твори. Полем. твори. Переклад. повісті. Поет. твори / Авт. вступ. ст. і ред.. тому В.Л.Микитась. - К.: "Наук. думка", 1988. - 600с.
10. Человек: мыслители прошлого и настоящего о его жизни, смерти и бессмертии. Древний мир - эпоха Просвещения. - М.: "Политиздат", 1991.
Loading...

 
 

Цікаве