WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → “Образ людини” в українській філософії епохи Відродження XV – XVI ст. - Реферат

“Образ людини” в українській філософії епохи Відродження XV – XVI ст. - Реферат

один з стовпів італійського Відродження Томмазо Кампанелла (1568-1639), який у "Метафізиці" зауважував, що "о божественности человека свидетельствуют и предсказательные [гадательные] искусства… который, подобно богу, предвидит будущие события, хотя и изречённые богом, но это не доказывает, что пророчества не божественны", а також "кроме того в величайшей мере доказывает божественность человека астрономия, ибо это он обозначает в небе круги, движения звезд и предсказывает сроки лунных и солнечных затмений, а также схождения светил и их имена, влияние на водные, морские, земные и человеческие вещи, и объясняет, какие звёзды к каким вещам испытывают симпатию и антипатию"[10, 270, 272].
Наступним представником ренесансної думки в Україні був Павло Русин з Кросна (Кросненський) (1470-1517) - мислитель-гуманіст, поет. Народився він у м. Кросно на Лемківщині (нині воєводське місто в Польщі), навчався у Краківському (від 1491р.) та Грейфсвальдському університетах, в останньому у 1499р. здобув ступінь бакалавра вільних мистецтв. Викладав у Краківському (від 1506р.) та Віденському університетах античну літературу. Деякий час учителював в Угорщині. Очолював гуртки гуманістів у Кракові, Відні, Угорщині та ін. Спілкувався з видатними гуманістами свого часу - Л.Коксом, К.Цельтесом, Ф.Буонаккорсі та ін. Був учителем латиномовних поетів Я.Вислицького і Я.Дантішека. Також займався видавничою діяльністю: у 1512 р. видав твори відомого хорватсько-угорського латиномовного поета Я.Панноне. В.С.Горський відмічав: "Він - перший гуманістичний поет України й один з засновників польської гуманістичної поезії"[3, 58]. Добре знав праці античних мислителів, істориків, видатних державних діячів та полководців. Популяризував серед студентів Краківського університету античну спадщину (Вергілій, Горацій, Овідій та ін.). Основні твори: "Похвала поезії", "Похвала Валерію Максиму", "До Станіслава Турзо", "До книжечки" та інші.
Творчість П.Русина сповнена гуманістичними поглядами на історію, роль і місце людини в історичному процесі, звернення до реального життя людей, до людської особистості. В "Елегії на честь Іоанна Вислоцького, шанувальника муз, гідного хвали учня" чітко помітні риси ренесансного антропоцентризму та тенденція до індивідуалізації етики. Заручившись досвідом античної спадщини, поет писав:
"Сам Аполлон плектровладний дає тобі ліру коштовну
Сам же він в руку твою плектр укладає грімкий;
Тож розвивай свій почин, озивайся на поклик священний,
Всім пориванням святим віжки вільніш попусти -
Й ставши на взгір'ї крутім, зневажатимеш люд, що в низинах
Бесіди вбогі снує все про марниці свої.
Бо ж глибиною чуття природа тебе наділила
Й мову твою добірну з медом пахучим ріднить" [9, 449].
Будучи одним із зачинателів культури Відродження в Україні, він звертає увагу на формування гідності та образу людської особистості, яка сповнена різними богоподібними чеснотами, що забезпечують їй земне безсмертя:
"Якщо бажаєш, хто б ти не був, сягнуть
Похвал найвищих, благ найжаданіших
І грізний підступами долі
Й смерті жахливий у вічі глянуть, -
Служи щоденно милій наставниці -
Святій Чесноті, тільки до неї слід
Невтомно йти - мужі великі
Вчать, - лиш її над усе цінити ". [9, 451].
П.Русин стверджує право людини на повноцінне життя, свободу сумління. Остання повинна прислухатись до велінь розуму, керуючись законами чесноти, що повинні вказувати їй, як досягти щастя в житті, "прагнути до великих діянь і трудів незмірних". Лише той, хто не бажає будувати свою діяльність у відповідності до чеснот, є "душею темний" і постійно буде стикатись з великими труднощами у житті, не зможе вберегти свою непохитну віру і волю до безмежного вдосконалення себе і світу, що його оточує. Це призведе до втрати людиною свого творчого потенціалу та індивідуальності, якими наділила її природа.
Великого значення приділяв П.Русин поетичному слову. Саме поезія, на його думку, є ознакою величі людської душі, її унікальності. Душа містить у собі часточку божественності, яка сповнює цей світ благодаттю через поезію. Тому мислитель і розвиває неоплатонічну ідею близькості поета до пророка:
"Світлий дар богів, поетичне слово,
Їх осель дитя, гомінке і солодке,
Кажуть, лине ввись, дев'ятьом небесним
Сферам співзвучне…
Отже, про співця не даремно кажем,
Що натхнений він божеством небесним,
Що летить до зір, над земним поділлям
Крила простерши" [9, 445 ].
Також він був прихильником концепції природного права, відстоював особисті права та свободи людини як громадянина, право на активну й повноцінну діяльність, право керуватись у житті своїм розумом. (У XVIII ст. Е.Кант у роботі "Що є Просвітництво?" вигукне: " Май мужність користуватись власним розумом!" Обстоював розвиток освіти і науки, високо цінував мудрість книги, а книжку вважав "образом правди святої". Як і багатьом представникам італійського ренесансу, П. Русину властиві погляди на поєднання книжного знання з активною діяльністю людини, що сприяє формуванню цілісної особистості.
Ще одним представником українського Відродження у XVI ст. є Станіслав Оріховський-Роксолан (1513-1566) - мислитель, публіцист, політичний діяч, поет та оратор. Народився в с. Оріховці Перемишлянського повіту Руського воєводства у Польщі. Початкову освіту здобув у Перемишлі. Навчався у Краківському (1526), Віденському (1527), Вітенберзькому (1529), Падуанському (1532) та Болонському (1540) університетах. Удосконалював свої знання у Венеції, Римі, Лейпцизі. Його вчителями були Ф.Меланхтон і М.Лютер. У Західній Європі його називали "українським Демосфеном" та сучасним Цицероном". Був знайомий з видатними гуманістами і науковими діячами - Л.Крамахом старшим, Ульріхом фон Гуттеном, А.Дюррером, Г.Контаріні, Л.Банаміно, А.Пасерсом, визнаними церковними і державними діячами - кардиналом Ф.Коммендоні та О.Фарнезе.
Після 17-річного перебування за кордоном повернувся до Перемишля, де брав активну участь у гуманістичних рухах. Виступав за відродження античної спадщини (Платон, Аристотель, Цицерон та ін.). Вільно володів давньогрецькою, арамейською, латинською та більшістю західноєвропейських мов, добре знав польську й українську. Основні його твори - "Про турецьку загрозу"(дві промови Turcica I et Turcica II) латинською мовою 1543 і 1544 рр., "Про целібат" (Краків, 1547), "Напучення польському королеві Сигізмунду Августу" (у двох редакціях - 1543 і 1548 рр.), "Літопис", "Промова на похоронах Сигізмунда I"(Венеція, 1548) та інші. Окремі з названих праць були перевидані у Польщі у 1805 і 1891 рр., а епістолярна спадщина - у 1972 р.
І.Огородник та В.Огородникназивають Оріховського першим "вітчизняним політологом", оригінальним мислителем, який у "постановці багатьох соціально-політичних проблем не тільки стояв на рівні кращих діячів західноєвропейської культури, а й випереджав їх своїми ідеями й узагальненнями, які знайшли своє обґрунтування з позицій соціально-політичної та філософської думки Нового часу" [7, 96]. П.Сас пропонує розподіляти творчість україно-польського
Loading...

 
 

Цікаве