WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Українці на теренах Польщі - Реферат

Українці на теренах Польщі - Реферат

українцям.
25 квітня союзні війська перейшли в наступ проти Червоної Армії, яка поспіхом відступила. Поляки поводилися в Україні, зокрема в Києві, як господарі, вимагаючи матеріальної компенсації за надану допомогу. Але вже 5 червня Червона Армія прорвала фронт, змусивши польські та українські війська з тяжкими боями відступити на територію Польщі. "Союзники" вживали термінових заходів для відсічі, розгорнулася хвиля патріотичної пропаганди, залучаючи добровольців до війська, збиралися пожертвування на зміцнення оборони. Вдалося поповнити "союзне" військо на 100 тисяч вояків,перегрупувати сили. На початку вересня 1920 року польські війська розпочали новий наступ у напрямку річки Німан. Фронт стабілізувався на лінії рік Двіни, Случі, Збруча.
Восени 1920 року польсько-радянська війна завершилася. Всі територіальні вимоги Польщі було задоволено і закріплено підписанням 12 жовтня у Ризі мирного договору з Росією, Україною та Білоруссю. За Польщею залишилися українські землі до річок Збруч і Дністер. Сторони зобов'язувалися створити належні умови для вільного культурно-національного розвитку національних меншин. Поразка більшовиків поклала край плану експорту комунізму до Західної Європи. Ризький договір був вигідний Польщі тим, що закріпив за нею велику територію з непольським населенням. Українці Галичини, у свою чергу, заперечували польські претензії; уряд ЗУНР на чолі з Є. Петрушевичем, домагався скасування прав Польщі на управління Галичиною і Волинню. У середині краю зберігався напружений стан, тривали акти саботажу і диверсій українського населення проти польської адміністрації. На противагу цьому, польський уряд влітку 1922 року ухвалив рішення про запровадження воєводського самоврядування в східногалицьких воєводствах. А в березні 1923 року Рада Послів Ліги Націй ухвалила рішення про визнання східного кордону Польщі. Цей відсталий сільськогосподарський край за національні контрасти називали "Польщею Б" на противагу розвиненій, етнічно більш однорідній "Польщі А", між теренами цих частин держави по р. Вісла проходив умовний кордон.
Незважаючи на певні здобутки, позиція Польщі в Європі була слабкою. Вона посідала одне з останніх місць на континенті за рівнем життя. Нагальною проблемою стало підвищення статусу європейської країни, піднесення добробуту населення Польщі. Виникла гостра потреба переглянути національне питання, зокрема, справу українців.
Польсько-українська війна залишила величезний слід у свідомості українців Холмщини, Підляшшя, Волині, Східної Галичини, Лемківщини. З огляду на це, після окупації східногалицьких земель польська адміністрація розпочала репресійні дії проти діячів українського руху, ЗУНР, УГА. Близько 100 тисяч осіб були ув'язнені за підозрою в участі, сприянні або співчутті їм. У тяжких умовах війни тисячі українців померли від голоду і хвороб у таборах для ув'язнених та інтернованих. Польська адміністрація усунула українців з усіх урядів, заборонила вживати терміни "українець", "Галичина", запровадивши замість них "русин" і, відповідно, "Східна Малопольща", вжила заходів щодо роз'єднання етнічних українців. Репресії та обмеження прав принижували гідність українців, що стало передумовою організованого опору шляхом розвитку партизанського руху, диверсій та саботажу. У 1922 році на зазначених теренах діяли 19 партизанських загонів, було здійснено 2300 підпалів польських маєтків. В українському національному русі відбулося розмежування позицій, виникли серйозні проблеми в суспільно-політичному житті Польщі. Польський уряд був змушений інтернувати українських вояків союзної армії УНР та цивільних емігрантів і розмістити їх у восьми таборах для інтернованих. З часом становище української еміграції погіршилось, і чимало емігрантів виїхали в інші країни Європи. Польський уряд категорично заборонив українським емігрантам встановлювати контакти з галицькими українцями.
Перегорнемо ще одну сторінку історії і розглянемо події ХІХ ст., коли відбувалася польська еміграція на українські землі. Зазначимо, що згодом саме з тих українських теренів, на які потрапили польські емігранти у зв'язку зі збройними повстаннями на теренах Польщі, у 1946 році польський уряд вдався до вимушеного переселення етнічних українців з автохтонних прадавніх українських земель.
Суспільно-політичні процеси, що відбувалися в Речі Посполитій в добу збройних повстань, істотно вплинули на тенденцію до еміграції провідників польського національно-визвольного руху на українські землі. Історичною передумовою виникнення осередків з підготовки збройних повстань стало важке економічне і політичне становище польського народу. Провідну роль у піднесенні польського національного руху відіграли таємні товариства, які діяли на території Польщі та України. Польська еліта прагнула відродити Велику Польщу "в кордонах від моря до моря". Проте, після придушення польського повстання 1830-1831 рр. переважна більшість таємних товариств перебазувалася на територію правобережної України, де в умовах нелегального становища продовжувала свою підпільну діяльність. Це було зумовлено прагненням всіляких таємних товариств до патріотичної мети і завдань, а одне з них - відбудова польської держави.
Підготовчий етап польського визвольного руху проходив переважно в українській еміграції. Прикладом того була діяльність польської конспіративної політичної організації, що діяла під девізом: "Віра, надія і любов", Рівненської, Київської та Одеської під назвою "Демократичне товариство". Під час нелегальної діяльності в українській еміграції члени осередку розповсюджували програми визвольної боротьби, закликали до збройного повстання.
Перехід на нелегальну діяльність в еміграції був зумовлений утисками польського уряду, тому група радикальних членів польського демократичного товариства діяла в умовах еміграції, спираючись переважно на селянські маси. Активісти, що перебували в еміграції, заснували демократичне товариство "Люд польський", яке складалося з трьох громад. Керівниками товариства були Т. Кремповецький, Л. Прушинський, С. Ворцель, З. Свєнтославський. Останній був провідним ідеологом товариства, розробив програмно-теоретичний документ під назвою "Закони загального костелу". Зокрема, пропонувалося здобути незалежність Польщі шляхом всенародного повстання проти іноземних поневолювачів і шляхти, встановлення народної республіки, в якій буде ліквідовано приватну власність, а вся земля
Loading...

 
 

Цікаве