WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Українці на теренах Польщі - Реферат

Українці на теренах Польщі - Реферат


Реферат на тему:
Українці на теренах Польщі
Минуло 60 років від трагічних для українців подій, відомих під назвою військова операція "Вісла". Гортаючи сторінки історії двох сусідніх народів, знаходимо не вирішені до кінця міжнаціональні проблеми та територіальні претензії, які не залишають байдужими наших сучасників і будуть предметом дискусій для майбутніх поколінь, адже в історичну пам'ять України та Польщі вкарбовані депортаційні акти, спрямовані проти етнічних українців.
У перші повоєнні роки на теренах Польщі активно розпочався рух "народної демократії" за відбудову Польської республіки. Очолювана новим урядом, визнана більшістю держав світу як демократична держава, отримавши "повернуті землі", а, отже, розширення кордонів, Польща значно змістилася територіально на захід, що, у свою чергу, викликало великі міграційні рухи як добровільного, так і примусового характеру. Тепер країна займала територію у 311,7 тис. кв. км з населенням 23,9 млн осіб. Багато корінних поляків залишалися проживати на сході від так званої "лінії Керзона", чимало було вивезено до Німеччини, частина мігрувала на Захід. Водночас у східних районах проживало понад 600 тисяч етнічних українців та білорусів. За рішенням Потсдамської конференції у 1945 році розпочалася примусова депортація німців з приєднаних або "повернутих земель" - у цілому близько 2,5 млн осіб. На звільнені терени передбачалося повернути 700 тисяч поляків з Німеччини. Міграційна кампанія спричинила перенаселення території Польщі, що, врешті, спонукало польський уряд переглянути варіанти відселення. Перш ніж зупинятися на вимушених заходах стосовно депортації етнічних українців, наведемо історичну довідку про їх переселення на східні польські землі ще на початку ХХ ст.
22 листопада 1918 року польський уряд видав декрет, який проголошував Польську республіку. У маніфесті нового уряду підкреслювався народний характер влади і проголошувалося проведення соціальних реформ. У той час у Східній Галичині тривала польсько-українська війна. Польським військовим формуванням вдалося окупувати Львів і Перемишль, витіснити Українську Галицьку армію й уряд ЗУНР на Схід. Ю. Пілсудський - Тимчасовий Начальник Держави, мав свої плани на Сході: створення між Росією та Польщею смуги незалежних національних держав, пов'язаних із країною федеративними зв'язками. Ця смуга повинна була гарантувати безпеку Польщі з боку Росії. Серед цих держав мали бути Литва, Білорусь, Україна. Водночас перешкодою для реалізації такого плану стала проблема розмежування територій. Значну частину населення становили українці, яких планувалося приєднати за допомогою силових методів. Передбачалося також включення до складу Польщі більшої частини Литви, Білорусі та України (майже до Дніпра) на підставі кордонів Речі Посполитої 1772 року.
Виправдовувалися такі претензії тим, що на тих теренах проживало до 25 відсотків поляків, які представляють єдину інтелектуальну й економічну силу краю. Про ці свої територіальні претензії було заявлено на Паризькій світовій конференції, що відбулася 18 січня 1919 року. У складі польської делегації були політики, історики, географи, економісти, які мали забезпечувати наукову і пропагандистку підтримку польських пропозицій щодо включення до Польщі всієї Галичини і Волині, Полісся і Поділля. Але проти польських претензій виступив французький дипломат Жюль Карбон, англійський прем'єр Д. Ллойд Джордж, які поставили під сумнів право на включення до складу Польщі територій, де поляки становили меншість населення. Проте польська делегація представили в комісію величезну кількість матеріалів на користь своїх претензій.
Після тривалих дискусій 28 червня 1919 року був підписаний Версальський договір з Німеччиною. У договорі зазначалося про відходження 45 тисяч кв. км з населенням 3 млн. осіб. Водночас Польща взяла на себе зобов'язання виконувати умови договору про права національних меншин. Проте справа ускладнювалася неясністю політичної ситуації в Росії. Лідери держав Антанти, сподіваючись на усунення влади більшовиків, підтримували антибільшовицький "білий" рух.
Справа східного кордону Польщі відкладалася також з причин продовження польсько-української війни. Так, наприкінці лютого 1919 року Паризька конференція спрямувала до Галичини військову місію на чолі з французьким генералом С. Бертельмі. Перед воюючими сторонами було висунуто вимогу про перемир'я та запропоновано демаркаційну лінію, за якою третина Східної Галичини зі Львовом і Бориславом залишається за Польщею. Уряд ЗУНР не прийняв цієї пропозиції і подав скаргу до конференції. За цей час польський уряд готував новий наступ у Галичині, який розпочався у травні і завершився витісненням УГА за річку Збруч, де вона об'єдналася з частинами армії Директорії Української Народної республіки під проводом Симона Петлюри. Його війська вели водночас війну проти більшовиків, "білої" армії генерала О. Денікіна і поляків. Врешті, з метою співробітництва в боротьбі проти Червоної армії 1 вересня 1919 року С. Петлюра підписав перемир'я з поляками на Волині. А вже 25 листопада Верховна Рада затвердила Статут Східної Галичини, яка оголошувалася підмандатною територією Ліги Націй, а Польща отримувала мандат на управління нею впродовж 25 років за умови запровадження автономії з окремим сеймом, судочинством, військом.
Наступне рішення ВР встановлювало кордон етнічного розмежування між поляками, українцями та білорусами. Він проходив по лінії, відомій під назвою "лінія Керзона". (Д. Керзон - міністр закордонних справ Великобританії). Заборонялося також полякам творити адміністрацію на схід від цієї лінії, проте польський уряд не погоджувався з цією ухвалою і, як наслідок, у засобах масової інформації розгорнулася кампанія засудження такого рішення. Врешті Україна погодилася із втратою Галичини і Західної Волині та забезпеченням польської власності на українських теренах. Оскільки умови співпраці диктувала польська сторона, то це означало нерівноправне партнерство. С. Петлюра не погодився на польські умови, за що його разом із міністрами заарештували. А 22 квітня 1920 року під тиском польського уряду було підписано Договір між Польщею і Україною. Цей договір передбачав надання уряду УНР матеріальної та військової допомоги. Польща взяла на себе зобов'язання забезпечити українських вояків не лише необхідною зброєю і спорядженням, а й згодом передати владу на звільнених теренах
Loading...

 
 

Цікаве