WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Святкування виходу на полонину худоби на Гуцульщині - Реферат

Святкування виходу на полонину худоби на Гуцульщині - Реферат

Путильському районі Чернівецької області називають "Виходом на полонину", відбулось вже в сороковий раз.
Вівчарство у цьому гірському районі годує не одну родину, тому і вважають початок гірського літування загальним святом, і щиро його відзначають. Із самого ранку на стадіоні райцентру Путила зібрались місцеві жителі та гості краю. Зазвичай тут збираються мешканці Буковини, сусідніх областей, приїжджають сюди і шанувальники національного фольклору з Києва, Львова, особливо радіють тут вихідцям з цього краю, які приїхали із зарубіжжя.
Запальні танці, дзвінкі пісні, троїсті музики сповістили Карпати про гуцульський храм. Кульмінацією свята стало символічне запалення ватри - величезна купа хмизу вмить спалахнула, а язики полум'я, здалось, злетіли до небес. Жаринку з цієї ватри чабани візьмуть із собою на полонину, там вона зігріватиме їх ночами, відганятиме дикого звіра та охоронятиме від злих духів.
За давньою традицією, чабани обирають господаря свята - ватага. Ним повинен стати поважний газда, знаний в краї умілий господар. Він керуватиме чабанами там, на полонині, його досвід та здібності стануть запорукою вдалого літування. А поки що верхи на прибраному китицями, стрічками і квітами коні в національному одязі з запаленим факелом він виїжджає до учасників свята, незабаром до нього приєднуються його колеги і всі вони разом здійснять те, задля чого всі й зібралися - вихід на полонину.
А тут, на стадіоні та у ближчому парку, смачно запахло свіжезвареною кулешею, бринзою та смаженим на вогні м'ясом. Все готується на очах. У величезних котлах майстри своєї справи варять мамалигу - спосіб приготування повинен бути дотриманий,справжнім мистецтвом є добре її вимішати, додати все необхідне до смаку. Потім на дерев'яних дощечках її подадуть до столу і ниткою розріжуть на шматочки, щоб вистачило всім. Прямо під відкритим небом на стадіоні накриті довжелезні столи і всі бажаючі можуть поласувати цими національними стравами і запити все гуслянкою - на смак вона схожа на несолодкий йогурт, хоча самі гуцули лише сміються з такого визначення. Пригощають тут щиро, від усього серця.
Бажаючі поїздити верхи можуть втілити своє бажання, здається навіть місцеві коні налаштовані поблажливо до гостей і мужньо терплять на своїх спинах галасливих наїзників, окремі з яких отримали таку нагоду вперше в житті. А тих, кому не вистачило сміливості на верхову їзду, возять прибрані брички.
Умови життя пастухів на полонині важкі: у високогір'ї часті холоди, два з трьох днів - дощові, нерідко серед літа випадає сніг. Праця триває від світанку до ночі, і все ж кожен гуцул мріє стати полонинником. Три речі, які характеризують життя гуцульських пастухів - це бринза, трембіта і ватра. Під полонинські наспіви ватаг запалює вогнище - ватру, а парубки танцюють гуцульський ритуальний чоловічий танець "Аркан" з маленькими топірцями в руках. Вівчарі пригощають усіх бажаючих будзом і вурдою. Завершуються проводи святковим концертом.
Висновок
Отже, вигін худоби на полонину - "полонинський хід" - трудові традиції закріпили як одне з найурочистіших та найяскравіших свят на Гуцульщині. Починався він рано-вранці з того, що власники худоби ("мішеники") приганяли її на заздалегідь домовлене місце, звідки традиційно відбувалися полонинські ходи. Попереду йшли пастухи з трембітами, депутати та господарі полонин, потім гнали велику рогату худобу - "маржину", далі - вівці, потім - коней, нав'ючених мішками з борошном, сіллю, одягом тощо. Завершували хід власники худоби. Такий "рух полонинський" міг тривати до двох тижнів.
Полонинське життя також регламентувалось трудовими традиціями. Формував пастушу громаду ватаг відповідно до того, яка худоба випасалась на полонині і скільки. Овець випасали "вівчарі", баранів - "єлочарі". Ягнятами займався "єгничник", свиней пас "свинар", велику рогату худобу - "бовгар", "гайдей", коней - "стадар", для телят наймався "телєчар". Окремо наймався "спузар", що носив воду, заготовляв дрова для ватри та підтримував її.
Розпорядок дня на полонині цілком підпорядковувався традиціям так само, як і відносини пастухів з власниками худоби, способи розрахунку за випас і розподіл молокопродуктів тощо. У підрозділі детально описано ті різноманітні звичаї та обряди, що були складовими трудових традицій у тваринництві. У досліджуваний період трудові традиції визначали розвиток тваринництва українських горян як у підборі видів та порід тварин, так і у технології її відгодівлі та догляду.
Трудова діяльність українців Карпат - землеробство і тваринництво - була джерелом формування цілого пласту трудових традицій. Разом з тим, ця діяльність була б неможлива поза традиціями, адже саме вони формували, зберігали і розвивали весь набутий трудовий досвід селян.
Список використаної літератури
1. Дуда Н. Землеробські трудові традиції українців Карпат кінця ХІХ - початку ХХ ст. // "Проблеми сучасної науки" - Збірник наукових праць. - Т.8. -Львів-Харків, 1996. - С. 23 - 31.
2. Дуда Н.М., Гонтар Т. О. "Навчально-методичні матеріали з курсу народознавства / Для слухачів ФДіПП/ ". - Львів: Укр ДЛТУ, 1997. - 34 с.
3. Енциклопедія українознавства. В 6-ти томах. - Т.1. - К., 1994.
4. Марченко В.І. Гуцульські святкування. - Львів, 1998.
Loading...

 
 

Цікаве