WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Святкування виходу на полонину худоби на Гуцульщині - Реферат

Святкування виходу на полонину худоби на Гуцульщині - Реферат


РЕФЕРАТ
на тему:
"Святкування виходу на полонину худоби
на Гуцульщині"
ПЛАН
Вступ
1. Основні етапи святкування виходу на полонини
2. Особливості сучасного святкування виходу на полонини
Висновок
Список використаної літератури
Вступ
Життєвий цикл карпатського селянина, його знання і уявлення були тісно пов'язані з сільським господарством. У силу емпіричного характеру знань, примітивності знарядь праці, природно-географічної специфіки Карпат, процес сільськогосподарського виробництва в українських горян був можливий лише завдяки закріпленню і передачі трудового досвіду традицією. Сюди входить і святкування, які пов'язані з трудовими буднями.
Великим святом для гірських жителів Українських Карпат були проводи гуцульських пастухів на віддалені гірські пасовища - полонини для випасу худоби.
Взагалі ж свято це зовсім не радянського походження, як дехто вважає. Його коріння сягає глибини століть - таємничого язичництва. Саме звідти прийшов звичай урочисто виганяти худобу на літні пасовища. На полонину виходять або наприкінці травня, або на початку червня, залежно від низки обставин, головною з яких є погода.
1. Основні етапи святкування виходу на полонини
"Полонинський хід" завершує весняний цикл святкувань, пов'язаних із дуже шанованим гуцулами святим Юрієм, покровителем домашньої худоби в цьому краї.
У горах жити складно - жорсткий високогірний клімат і бідний грунт. Звідси таке трепетне ставлення до своїх основних годувальників - свійських тварин. Український письменник початку минулого століття Гнат Хоткевич з цього приводу влучно висловився: "Весь добуток гуцула в маржині. Без неї гуцул ніщо, з нею - все. Богацтво рахує ся на голови скота або на сіна: про газду кажуть, що "він у двадцятеро сін стоїть" - і се вже повна міра заможности…" Тут по селах народ досі в основному живе в режимі натурального господарства. Але невибаглива економічна реальність із лихвою компенсується поетичним ставленням до життя, зокрема і до господарського. Тільки вслухайтеся в гармонію цих лексем: флоєра (гуцульська флейта), плай (доріжка в горах), ватра (вогонь, вогнище), чічка (квітка), бануш (мамалига, зварена на солодкій сметані), палинка (горілка)! (Втім, її новоприбульцям "з долів" багато нюхати без тренування на гірському повітрі не рекомендується.)
Виряджають на молоду альпійську траву причепурену худібку під звуки трембіти, цимбал, скрипки, дримби і десятка інших не вельми поширених деінде інструментів. Усе їй - маржинці! І спеціально створені до цього дня полонинки, і візитка Гуцульщини - коломийки, і... І ціла низка танців, на кшталт композиції "Чабан"... При цьому і музика, і тексти пісень, і танці - все просякнуте древнім ритуально-магічним змістом.
Заради маржинки (худоби) цього дня гуцули виряджаються, як на весілля. У ваших очах миготітиме від цієї живої макрокартини, створеної кептарями (кожушками без рукавів), чересами (шкіряними ременями на пів-стану), крисанями (гуцульським сомбреро), плахтами, вишиванками... Мода тут якось не дуже панує над смаками людей. Тут дів-чина з гордістю вбереться "у стрій", створений ще її прабабцею.
До речі, жіночий ідеал гуцули визначають з допомогою... продукції тваринництва. Про ідеальну молоду особу жіночої статі легінь (парубок) або газда (хазяїн) із прицмокуванням скаже: "Пишна, їк будз!" ("Будз" - молодий овечий сир, приготовлений за спеціальною технологією.) І яка нормальна жінка наважиться не погодитися з таким компліментом!
Гості свята мають скуштувати доброї домашньої гуцульської горілки та традиційних для гуцулів страв - кулеші з бринзою, буженини, гуслянки.
Також обовязковим символом свята є гуцульська ватра. На святі обирається з-поміж себе ватажок (найповажніша людина на святі), гуцули-полонинники розпочинають символічний вихід на полонини. Осідлавши коня, немолодий вже ватаг (обирають людину мудру, досвідчену, аби могла дати раду і маржині, і підопічним чабанам) сідає на коня. Під'їхавши до ватри, запалює від неї смолоскип. За давньою традицією, цей вогонь має бути збережено аж до пізньої осені. Саме від нього залежить, наскільки благополучно пройде літування на високогірних полонинах. Чи не спіткає худобу падіж, хижий звір (котрого досі у гірських районах чимало), а чабана - недуга або каліцтво.
І лише коли у горах з'явиться перший сніг (кінець жовтня-початок листопада), повертаються чабани-полонинники до рідних осель, ведучи витривалих гірських коней, завантажених бербеницями з бринзою, гуслянкою, тюками вистриженої у період літування вовни, стомлені, з почуттям виконаного обов'язку.
2. Особливості сучасного святкування виходу на полонини
Сьогодні вихід на полонину (високогірне альпійське пасовище) як організоване театралізоване дійство практично зберігся лише в одному куточку Українських Карпат - у районному центрі Чернівецької області Путилі. Вірність традиції пояснюється просто і не дуже романтично. Тут частково продовжує існувати колективна форма господарювання, тому збереглися й відповідні організаційні передумови.
За давньою доброю традицією в час, коли весна зустрічається з літом, гуцули гучно відзначають початок нового господарського сезону - проводжають вівчарів із отарами на гірські полонини. Цьогоріч це яскраве дійство, яке у
Loading...

 
 

Цікаве