WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Селянські громади в Україні. Громадське життя і звичаї українського села в другій половині ХІХ ст. – першій половині ХХ ст. - Реферат

Селянські громади в Україні. Громадське життя і звичаї українського села в другій половині ХІХ ст. – першій половині ХХ ст. - Реферат


РЕФЕРАТ
на тему:
Селянські громади в Україні. Громадське життя і звичаї українського села в другій половині ХІХ ст. - першій половині ХХ ст.
ПЛАН
1. Селянські громади як форма місцевого самоврядування
2. Особливості організації та функції селянських громад в Україні ХІХ - поч. ХХ ст.
3. Сільська громада та звичаєве право
4. Громадське дозвілля та етикет
5. Календарні свята й обряди українського села ХІХ ст.
Список використаної літератури
1. Селянські громади як форма місцевого самоврядування
Історично склалося так, що на кін. ХІХ ст. територія України перебувала в складі Російської імперії, а відтак тут було введено одноманітну для всієї держави систему державного устрою та управління. Т.ч., на сер. XIX ст. було знищено залишки колишнього автономного устрою України.Визначальну роль для формування органів управління та самоуправління на місцях (їх реформування), тобто в губерніях та повітах, відіграли т.з. реформи, проведені в Російській імперії в другій половині XIX ст., зокрема земська реформа та реформа міського самоуправління.
Особливу роль відіграла т.з. селянська реформа 1861 р.,оскільки вона торкнулась основ тодішнього селянського укладу та спричинила до появи нової станової самоорганізації селян, які складали переважну більшість населення України та Миргородського повіту зокрема. Так, на 1 січня 1896 р. населення Миргородського повіту (без міста) складало 160672 жителі, з них 55408 селян та 86067 - колишніх козаків.
Беручи до уваги той факт, що до 1905 р. Росія була абсолютною монархією і населення фактично не брало участі в державній владі, введення земського та міського самоуправління стало, по-суті, першою виборною структурною ланкою в бюрократичній системі державного устрою Російської імперії. Сама участь місцевого населення у самоврядуванні виявилась в формі т.з. станових представництв, земських установ та органів міського самоуправління. Т.ч., неможливо скласти вірне уявлення про історичні процеси, які відбувались в к. ХІХ - на поч. ХХ ст. в Україні та на Миргородщині, не ознайомившись з державною системою управління і, зокрема, з місцевими органами управління та самоуправління.
Тим більше, що на кін. XIX ст. припадають помітні зміни як в самій структурі цих органів, так і в їх повноваженнях. На жаль, в радянський період питанню дослідження органів місцевого управління та самоуправління кінця XIX - поч. XX ст. було приділено надто мало уваги, а класовий підхід заважав навіть тим небагатьом дослідникам об'єктивно поглянути на проблему. Слова В.І.Ульянова (Леніна) про те, що Російська імперія була тюрмою народів автоматично ставили органи управління та самоуправління Російської імперії в розряд реакційних, станових органів з перевагою в них буржуазії та дворянства. Тому основні монографічні дослідження з проблеми системи державної та місцевої влади в Російській імперії кінця XIX - поч. XX ст. побачили світ до жовтня 1917р. Це праці Безобразова "Государство и общество. Управление, самоуправление и судебная власть", Свешникова "Основы и пределы самоуправления", Градовського "Системы местного управлення на Западе Европы и в России", Грибовського "Государственное устройство и управление Российской империи", в яких також вказувалось на всі недоліки тодішньої системи державного та місцевого управління та самоуправління. На жаль, після т.з. "культурної революції" ми маємо нині обмежену можливість користуватися цими справді унікальними виданнями.
2. Особливості організації та функції селянських громад
в Україні ХІХ - поч.ХХ ст.
Станова організація селян як найнижча ланка управління та самоуправління була уодноманітнена в Російській імперії після реформ 60-х рр. XIX ст. Діяла вона лише в межах волості. Органами станової організації селян були: сільський сход, сільський староста, волосний сход, волосний старшина, волосне правління, волосний суд.
Першою і найнижчою ланкою станової організації селян була сільська громада як громадська, адміністративна і господарська одиниця.
Сільська громада була створена в державних селах у 1837 р., а з 1861 р. - і в населених пунктах поміщицьких селян, звільнених від кріпосної залежності.В адміністративному відношенні сільська громада становила частину волості. Як одиниця господарська сільська громада , як правило, співпадала з поземельною общиною.
Іншими словами, сільська громада складалась з одного великого або декількох дрібних поселень, які користувались спільними сільськогосподарськими угіддями.
Зазвичай, територіальні межі громад складались протягом десятків років на основі володіння ними одним поміщиком, тому, фактично, з 1861 р. це становище лише було закріплено офіційно. Декілька сільських громад утворювали волость.Розпорядчим органом сільської громади був сільський сход, який не мав представницького характеру і складався з усіх домовласників, які входили до сільської громади .
Участь у сільському сході не передбачала ніякого майнового цензу - в сході брали участь всі домовласники-господарі сім'ї незалежно від віку та статі. Не могли брати участь лише селяни, які знаходились під слідством чи судом за вчинки, які тягли за собою позбавлення всіх особистих прав.
Скликався сільський сход сільським старостою, який головував на ньому та слідкував за порядком на зібранні. Функції сільського сходу були адміністративно-господарськими: вибори посадових осіб та облік їх діяльності, призначення виборних на волосний сход, прийом до сільської громади та виключення з неї, розподіл між членами громади мирської землі, розкладка оброку, мирських і казенних повинностей і т.д.
Уявлення про сільський сход та питання, що на ньому розглядались, дає опис його Панасом Мирним у романі "Повія": "Крик і ґвалт застала Пріська на майдані коло волості, де зібралась громада . Старшина, засідателі, писар, староста стояли на рундуці і мовчки позирали на море шапок, що колихалося по майдану. Люди сходились у купи, гомоніли і знову розходилися. Одні кричали: "Не хочемо так! чого така правда у світі?" Другі розмахували руками і голосно гукали: "Не буде по вашому!" Кожен казав своє, і на майдані стояв такий гомін, що не розбереш, хто чого хоче, хто за кого говоре... "Ну що, набалакалися? - гукнув старшина з рундука. - Кажіть скоріше, бо ще багато зосталося діла кінчати, а вже не рано...". Ну а тепер будемо балакати про наділи. Дехто з хазяїнів помер, другі - недоїмки по збору позаводили...Що його робить, як громада посуде?...".
Сільські сходи та сільські старости повинні були виконувати розпорядження поліції, мирового посередника (інститут існував до 1874р.) та земського начальника (з 1889р.).
До головних посадових осіб сільського сходу та сільської громади відносився сільський староста як голова та виконавчий орган сходу. Обирався староста сільським сходом терміном на 3 роки.
До його компетенції відносилось: нагляд за дотриманнямгромадського спокою та добропристойності в межах громади ; виконання всіх законних наказів та розпоряджень органів влади; нагляд за виконанням угод, укладених між селянами громади ; нагляд за виконанням селянами повинностей та сплати податків тощо.
В разі здійснення злочину сільський староста проводив попереднє дізнання, затримував винних та охороняв сліди злочину до прибуття поліції чи судового слідчого.
За дрібні проступки він мав право піддавати винних таким заходам:- призначення на громадські роботи терміном до 2 діб;-
Loading...

 
 

Цікаве