WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Українські народні звичаї - Реферат

Українські народні звичаї - Реферат


РЕФЕРАТ
на тему:
Українські народні звичаї
ПЛАН
Вступ
1. Поняття звичаю, його місце в житті народу
2. Місце народних звичаї у житті українського народу
3. Календарні звичаї - основа народних звичаїв українців
Список використаної літератури
Вступ
Ми живемо у вік науково-технічного прогресу, у часи царювання могутності людського розуму і знань. Вчені, здається, опанували вже всі, чи майже всі таємниці природи (принаймні, так думає багато з них), замахнулися, наприклад, навіть на таку суто Божу справу, як штучне створення людини з певними якостями (клонування), але народні звичаї і сьогодні залишаються тим корінням, без якого не може існувати справжній народ, самодостатня нація.
1. Поняття звичаю, його місце в житті народу
Перш, ніж висвітлювати розуміння звичаю, потрібно внести деяку ясність у термінологію, оскільки загальноприйняті у сучасній науці терміни часом швидше заплутують ситуацію, аніж дозволяють розібратися в ній. Якщо ми заглянемо у авторитетні словники (як українські, так і російські), то побачимо, що вони однозначно пов'язують виникнення звичаю зі звичкою, тобто "звичай" має вторинне походження - спершу як результат пристосування до певних умов виникає "звичка", яка потім, охоплюючи суспільство (все, чи якусь частину), стає звичаєм. Ось яке визначення "Звичаю" дає "Українська радянська енциклопедія" (УРЕ): "Звичай - правило поведінки людей, що склалося в процесі їхнього співжиття, ввійшло в звичку, побут і свідомість певної групи чи всього суспільства. Звичай з'явився разом з виникненням людського суспільства внаслідок повторювання однакових вчинків, які згодом набули загального значення, стали нормою.
Часом звичай помилково ототожнюють з обрядовістю, чим, знову ж таки, спотворюється і принижується значення звичаю. Ось яке офіційне тлумачення цього терміну пропонує УРЕ: "Обряди - соціальне явище, що являє собою комплекс символічних, визначених традицією умовних дій, спрямованих на оформлення (обряжання) певних подій у житті людей, держави, приурочених окремим етапам трудової діяльності, а також відзначення деяких пір року. Вони є складовою частиною традиційно-побутової культури народу й містять у собі елементи пісенного, хореографічного, драматичного, декоративно-ужиткового мистецтва. Обряди виникли в первісному суспільстві і характер їх зумовлювався трудовою діяльністю, побутовими суспільними умовами"… Запропоноване визначення, на нашу думку, достатньо чітко окреслює призначення обрядів і не претендує на роль ЗВИЧАЮ, хоч на побутовому рівні ці речі частенько не відрізняють і плутають не тільки рідновіри, але навіть їх провідники. Іноді ЗВИЧАЙ підпорядковують традиції. Чи відповідає це дійсності? За тим самим джерелом: "Традиція (лат.- передавання) - елементи соціальної і культурної спадщини, які передаються наступним поколінням і зберігаються протягом тривалого часу в суспільстві в цілому, чи в окремих його групах. Проявляється у вигляді усталених, стереотипізованих норм поведінки, звичаїв, обрядів, суспільних ідей, морально-етичних елементів тощо". Таке трактування ставить "традицію" на більш почесне місце, ніж ЗВИЧАЙ. На наш погляд, це дещо спрощений підхід - адже перш, ніж щось передавати і зберігати, - його треба мати! Треба бути впевненим у тому, що це дійсно те Святе, що має стати СВЯТИМ на всі часи і зберігатися методом передавання від одного покоління до другого, що і стає традицією. На підтвердження думки щодо пріоритету терміну "ЗВИЧАЙ" над терміном "Традиція" можна зауважити - ЗВИЧАЙ обов'язково охоплює всю спільноту, а традиція - може бути як загальнонародна, так і більш вузька (професійна, вікова, сімейна, групова тощо).
2. Місце народних звичаї у житті українського народу
Кожна нація, кожен народ, навіть кожна соціаль - на група має свої звичаї, що виробилися протягом багатьох століть і освячені віками .
Але звичаї - це не відокремлене явище в житті народу, це - втілені в рухи і дію світовідчуття , світосприймання та взаємини між окремими людьми . А ці взаємини і світовідчуття безпосередньо впливають на духовну культуру даного народу , що в свою чергу впливає на процес постання народньої творчості.Саме тому народна творчість нерозрив- но зв`язана з звичаями народу .
Звичаї народу - це ті прикмети по яких розпізнається народ не тільки в сучасному , а і в його історичному минулому.
Звичаї - це ті неписані закони , якими керуються в найменших щоденних і найбільших всенаціональ-них справах . Звичаї , а також мова - це ті найміцніші елементи ,що об`єднують окремих людей в один народ ,в одну націю .Звичаї , як і мова ,виробилися протягом усього довгого життя і розвитку кожного народу .
В усіх народів світу існує повір`я , що той хто забув звичаї своїх батьків , карається людьми і Богом . Він блукає по світі , як блудний син , і ніде не може знайти собі притулку та пристановища , бо він загублений для свого народу .
Наш великий поет Тарас Шевченко, звертаючись до України ,як до матері , що вічно страждає питає :
Чи ти рано до схід-сонця
Богу не молилась ?
Чи ти діточок непевних
Звичаю не вчила?
Ми , українці , нація дуже стара і свою духовну культуру наші пращури почали творити далеко до християнського пері- оду на Україні . Разом із християнством Візантія принесла нам свою культуру, але саме свою культуру , а не культуру взагалі . У нас на Україні вже була національна культура , і Володимир Великий тільки додав християнську культуру до своєї рідної , батьківської культури .
Зустріч Візантії з Україною - це не була зустріч бідного з багатим; це була зустріч якщо не рівних , то близьких поту гою, але різних характером культур. Ще й тепер ми маємо у своїх звичаях і народній усній творчості ознаки зустрічі, поєднання староукраїнської, дохристиянської культур. Але ми до цього вже так звикли, що іноді не можемо розпізнати де кінчається в народних звичаях староукраїнське і де починається християнське. Бо староукраїнські традиції ввійшли у плоть і кров наших звичаїв, і тепер ми собі не уявляємо Різдва без куті, Великодня - без писанки, Святої Троїці - без клечання, навіть називємо це останнє свято "Зеленими Святами". Всі ми відзначаємо свято Купала, на "Введіння" закликаємо щастя на майбутній рік, на "Катерини" кличемо долю, а на "Андрія" хто з нас не кусав калети (це великий корж із білого борошна) і яка дівчина не ворожила , чи вийде заміж цього року? Нарешті, діти, бавляться весною, співають :
"А ми просо сіяли , сіяли ,
Ой , дід-Ладо , сіяли , сіяли ..."
Співають подібне і дівчата , ведучи хоровід :
"Ой , дід , дід і Ладо ..."
Все це - наша дохристиянська культура , наша найстаріша традиція. Кутя - це символ урожаю , писанка - це символ народження сонця. Зеленим гіллям наші предки охороняли своє житло від нечистих духів, що прокидаються (так вони вірили) разом із воскресінням природи - від русалок, мавок, перелесників
3. Календарні звичаї - основа народних звичаїв українців
Складний і тривалиий шлях розвитку пройшли українські календарно-побутові звичаї та обряди. Таку назву вони отримали через звязок з календарними циклами (зимою, весною, літом, осінню), від яких безпосередньо залежав побут наших предків. Часом їх ще називають аграрними, тобто пов'язаними з певними видами господарських робіт (сівбою, плеканням посівів, збиранням врожаю).
Loading...

 
 

Цікаве