WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Звичаї нашого народу і рослинність. Літні обряди - Реферат

Звичаї нашого народу і рослинність. Літні обряди - Реферат

Галичині свято Туриці на честь бога Тура, невиразним стало і свято Корочуна, що колись присвячувалося найкоротшому дню року.
Сильно християнізувалося й ще одне велике свято - Водохреща, котре отримало назву Богоявления. Водохреща включала три основні обрядові дії: Свят-вечір, святкову богослужбу і освячення води. Свят-вечір влаштовували після завершення посту (тому його називали ще голодною кутею, або третьою кутею: першу робили під Різдво, другу - під Новий рік) за таким же сценарієм, як і багату кутю.
Центральною дією Водохрещі було освячення води. Після святкової богослужби йшли до ставка або річки (а іноді й до криниці), де заздалегідь видовбувалася ополонка у вигляді хреста. Священнослужитель занурював у неї хреста, після чого вода вважалася освяченою. Люди набирали її в посудини і кропили господарські будівлі, свійських тварин, дерева у садку (гуцули в такому випадку робили з вівсяного снопа перевесла, окропляли їх свяченою водою і перев'язували кожне дерево). Тобто і в хрещенській обрядовості явно простежувалася аграрна магія, котра підсилювалася християнською символікою: після освячення води пастирі ходили по обійстях своїх вірних і малювали на дверях хреста, освячуючи будівлі водою. Наступного дня (6 січня) Коляду "забивали" стрілами, що слугувало знаком завершення зимових святок.
Весняний цикл календарних свят та обрядів у середовищі українців мав особливе значення, бо пов'язувався з найважливішою життєвою справою - закладанням майбутнього врожаю. Тому люди за допомогою обрядів та ритуально-магічних дій намагалися всіляко прискорити прихід весни, тепла, дощу. Цей період - іще й пробудження природи та людських почуттів. Звідси весняна обрядовість спрямовувалася на розваги молоді, ворожіння, оберегові дії.
Перехідним святом між зимовим і весняним обрядовими циклами вважається Свято жайворонків, або Свято сорока мучеників (9 березня ст. ст.). Цього дня дівчата збиралися у гурти, йшли у поле, співали пісень, перегукувалися. Нерідко вони брали з собою печених із тіста жайворонків і підкидали їх угору, закликаючи весну. Свято жайворонків, власне, започатковувало тривале обрядове дійство - веснянки (гаївки, гагілки, ягівки), які продовжувалися аж до Зелених свят (Трійці). З роками вони поступово перетворюються на молодіжні гуляння, а пісенний репертуар - з обрядового на любовний, сімейний і навіть жартівливий.
Розпочинався весняний цикл днем св. Євдокії (Явдохи), котрий збігався з давньослов'янським Новим роком (1 березня). Цей цикл включав значну кількість свят: Збірну неділю, Масляну, Благовіщення (25 березня), св. Юрія, Великдень, день Симона Зілота, Навський і Рахманський Великдень та ін. Завершувався весняний цикл троїцько-русальною обрядовістю, якою водночас розпочинався літній обрядовий цикл.
Своєрідною емблемою весняної обрядовості в Україні були високопоетичні народні співи - веснянки, що пронизували не одне свято та обрядове дійство. Перше з них - Збірна неділя, яку відзначали на початку Великого посту.
У цей день молодь збиралася на вигоні і обирала з-поміж себе березу - найкращу дівчину, котра мала керувати веснянковими обрядами. Її функція поширювалася і на ритуали, пов'язані з Масляною (Масницею, Сирною неділею, Масляницею), котру православна церква включила до свого календаря під назвою "Масляний тиждень" (припадав на лютий - березень). Щоправда, це давньослов'янське свято не дуже зазнало християнського впливу, про що, зокрема, свідчить його магічне спрямування. Щедра трапеза, що супроводжувала Масляну, уособлювала магію родючості, а масляничний розгул був відгомоном давніх весняних шлюбів.
Ідея пробудження, котра становила сутність Масляни, не обмежувалася, однак, пробудженням людських почуттів, а стосувалася оновлення всього живого. Люди намагалися магічними способами прискорити цей процес, звільняючись від зими, смерті, мороку: зокрема спалювали або розривали солом'яне опудало Морани (Мари) - слов'янської богині смерті. При цьому характерно, що вони немовби повертали її землі, аби дати тій силу для нового врожаю. Щоправда, українці мало де зберегли цей архаїчний звичай - на відміну від, скажімо, росіян. Проте Масляна в Україні має свої оригінальні варіанти: наприклад, поширений звичай колодія (колодки), генетично пов'язаний з ритуалом знищення опудала Зими. Пізніше він дещо трансформувався, проявившись і як символ проводів Масляни, і як засіб покарання. В останньому випадку дівчатам та парубкам до ніг прив'язували колоди за те, що вони не одружилися минулого року. Ті у свою чергу відкуповували колодку, ставлячи могорич; дівчата ж могли ще й повернути колодку, даруючи на Великдень своєму обранцеві вишиту хусточку. Подекуди в Україні зберігся і більш архаїчний звичай: жінки, збираючись протягом кількох днів у корчмі, робили над поліном певні магічні дії: у понеділок - сповивали, у вівторок - хрестили, у четвер - одспівували, у п'ятницю - ховали.
Близьке до обрядових дій Масляни давнє весняне свято Юрія (св. Георгія), що відзначається 23 квітня. Як і багато інших дохристиянських свят, воно канонізувалося, однак по суті існують два різних свята: церковне й апокрифічне. Функції давнього свята Юрія надзвичайно широкі; найголовніше ж призначення цього святого вбачається у відмиканні навесні неба та землі: "Святий Юрій по полю ходить, хліб-жито родить".
Довкола цієї ідеї будувалася вся система обрядів, ритуалів та прикмет: "на Юрову росу" вперше виганяли в череду худобу, на ній качалися, бо вона цілюща, а дівчата вмивалися нею для краси. Гуцули під Юрія палили вогні, а череду освячували водою; в інших регіонах України влаштовували в полі хороводи, а також громадські трапези.
Головним весняним святом у народі завжди вважався Великдень - свято, котре пізніше християнська церква встановила як Воскресіння Христове. Воно досить органічно поєднувало давні язичницькі ритуали та церковні обряди. Великдень - це цілий обрядовий цикл, який включає такі основні компоненти: Страсний тиждень, що у свою чергу поділявся на Вербну неділю (або суботу) і Чистий четвер; Великдень (Паска) та Світлий (Великодній) тиждень, до якого входили радуниця (шанування предків) і Світлий (Волочильний) понеділок.
У Вербну неділю освячували в церкві лозини верби, якими потім шмагали домочадців та худобу, приговорюючи: "Верба хльос, бий до сльоз, рости на здоров'я"; або: "Верба б'є, не я б'ю, за тиждень Великдень, недалечко червоне яєчко". Четвер напередодні Паски (Чистий, або Великий) пов'язувався з очищувальними обрядами і особливо був насичений магічними та символічними діями. Зокрема, люди обливалися водою, принесеною з джерела до схід сонця, - "поки ворон дітей не купав". Прийнято було дзвонити у дзвони, щоб відлякати нечисту силу, та влаштовувати гуляння на церковному подвір'ї.Починаючи з п'ятниці дзвони замовкали, але люди все ж калатали довбеньками у сухі дошки.
Великдень сприймали як найсвітліше свято. У цей день знову по всіх усюдах розносився церковний благовіст (при цьому вважалося, що чим гучніше дзвонити, тим багатший буде врожай). Церква ж проказувала: "Як Христос воскрес, сонце з радості не заходило, і день був великим, тому й назва Великдень. На Воскресіння Господнє одне одного цілуємо з червоним яйцем і мовимо: один -
Loading...

 
 

Цікаве