WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Звичаї нашого народу і рослинність. Літні обряди - Реферат

Звичаї нашого народу і рослинність. Літні обряди - Реферат


Реферат
з етноботаніки на тему:
Звичаї нашого народу і рослинність.
Літні обряди
?
Календарна обрядовість найсуттєвішу частину традиційно-побутової культури, оскільки по суті визначає весь розпорядок життя людини протягом року. Ключове поняття календарної обрядовості - коляда (від лат. calendae - перший день кожного місяця) - фіксувало певну ритмічність життя за суто зовнішніми ознаками. Щодо внутрішньої її сутності, то вона зумовлювалася двома чинниками: стадіальністю процесу життєдіяльності людини та сезонністю природи. Стадіальність життєдіяльності поділялася на три головних моменти: весільний сезон, коли дозволялося укладати шлюби; період заготівлі запасів на зиму і час культу предків. Ці моменти концентрували у собі триєдність найважливіших складових людського буття: фізичного існування, продовження роду і духовного відтворення. У такому ж логічному зв'язку перебувала календарна обрядовість і з природою, відповідно поділяючись на чотири основних цикли: зимовий, весняний, літній та осінній.
Кожний цикл обрядовості приурочувався, з одного боку, до природних явищ, із іншого - до відповідних їм видів сільськогосподарської діяльності.
Весняне пробудження природи викликало і пожвавлення діяльності людини, а заразом і намагання забезпечити успіх у цій діяльності через звернення до богів. Зимовий цикл обрядовості припадав на поворотний момент у природі - зимове сонцестояння - та на початок нового року, і у людини виникало природне бажання передбачити майбутнє й водночас вплинути на нього. Саме тому у зимовому циклі так багато колядувань, щедрувань, ряджень, ворожінь. Літні обряди знов-таки викликалися поворотним моментом у природі - літнім сонцеворотом, а також важливим аграрним періодом - очікуванням урожаю. Його забезпечення становило суть магії рослин (Зелені свята) та води (Івана Купала): обрядовість цих свят зводилася до закликання врожаю. Осінній обрядовий цикл збігався з помарнінням природи і водночас - з апофеозом діяльності людини - збиранням дарів природи (обжинки, дожинки) та підготовкою наступного врожаю. Отже, цикл замикався і знову розпочинався з тих самих природних явищ, тих самих господарських проблем та відповідних обрядовий дій. А повторюваність становить основу механізму творення календарних обрядових традицій.
Щодо природи останніх існують два погляди: один пояснює існування календарних обрядів виключно з позицій солярної (космогонічної) теорії, другий - із точки зору теорії аграрної (господарської). Релігійна, в тому числі побудована на космогонічних поглядах, основа календарних обрядів, звичайно, мала місце: адже у глибоку дохристиянську давнину серед слов'янства побутував особливий релігійний календар, згідно з яким люди вшановували своїх богів. Але при цьому кожен із богів уособлював певну стихію, від котрої залежав успіх хліборобських занять. Пізніше зв'язок хліборобства з сонячними стихіями проявився рельєфніше, як і більш чітким стало його оформлення обрядово-ритуальними засобами. Отже, календарна обрядовість українців, як і інших хліборобських народів, є аграрно-магічною, пов'язаною з шануванням сонця, рослинності, предків.
Безпосередній зв'язок богів і божеств із господарською діяльністю людини наочно виявляється у хліборобських приказках: "На Юрка сховається в житі курка"; "На Прокопа жита копа"; "Як прийде Ілля, то наробить в полі гнилля"; "Дочекався Луки: ані хліба, ні муки"; "Хто не посіяв до Богослова, той не варт доброго слова" тощо. Проте глибинну основу вказаного зв'язку розкриває саме система календарних обрядів.
Перш ніж приступити до характеристики зимового циклу обрядовості, зазначимо, що практика зустрічі Нового року 1 січня була запроваджена лише з 1700 p., - традиційно ж його святкували 1 березня. Втім за порівняно короткий історичний період склалася нова традиція і нова система календарної обрядовості. Хоча різнобій у літочисленні іноді дається взнаки: наприклад, у деяких колядках і зараз співають не про зиму, а про початок весни.
Зимовий цикл народної календарної обрядовості українців починається з Коляди, що відзначається напередодні Різдва (24 грудня ст. ст.) і закінчується Водохрещею (5 січня). Цей період називається зимовими святками, або Дванадцятиденним; християнізований же цикл продовжується до 24 лютого - свята Обрітення глави Іоанна Хрестителя. Загалом зимовий цикл включає такі свята: Коляду (або Свят-вечір); Свято народження сонця (або Різдво Христове, 25 грудня); Новий рік (Маланки або св. Василія Великого), Водохрещу (або Богоявлення), Стрітення (1 лютого) та Обрітення.
Вечір напередодні Різдва (Коляда, Свят-вечір) називався ще багатою кутею. До нього ретельно готувалися: розтоплювали піч 12 полінами, що висушувалися 12 днів, пекли й варили 12 ритуальних страв, головні з яких - різдвяна кутя та узвар. Під вечір до хати вносили дідуха - обжинкового снопа. Вважалося, що він, як і всі інші хатні речі, набуває чудодійної сили і приносить щастя та успішну працю. По вечері дітей виряджали до родичів і близьких з дарунками й кутею, аби поминути душі померлих.
Починаючи від Свят-вечора і аж до Водохрещі колядували та щедрували - співали ритуальних пісень-побажань господарям осель та їхнім домочадцям. Цю обрядову місію виконувала молодіжна громада, котра мусила обійти й поздоровити всі родини села. Вважалося, що все, про що співають колядники та щедрувальники, збудеться, отже, їхні співи були свого роду добрими закляттями. Особливо активно співочі ватаги діяли напередодні Нового року - на свято Маланки. До складу такого молодіжного гурту входили старший ватажок, заспівувач, музики (скрипаль, цимбаліст та гравець на бубоні), іноді ще танцюристи та міхоноша. Нерідко колядники, а часом і щедрувальники, представляли так званий "живий вертеп" - специфічний фольклорний театр костюмованих виконавців, його головними дійовими особами були "Маланка" або "Коза", котрі розігрували інтермедії, що являли собою традиційні обряди. Так, основною ритуальною дією "Кози" був танець, який відображав "умирання" і "воскресіння", символізуючи тим самим циклічність природи і сезонність аграрної діяльності. Аграрно-магічний зміст новорічної обрядовості ще виразніше проступав у засіваннях (посипаннях). Цей обряд виконували у перший день Нового року і дорослі, і діти. Зерно, посилане ними, зберігали до посіву, частину ж віддавали куркам, аби краще неслися, а також худобі, щоб забезпечити її здоров'я та приплід. Серед українців побутував і більш архаїчний звичай - ходити під Новий рік із плугом, імітуючи оранку.
Свято Коляди колись було цілісною обрядовою системою і присвячувалося насамперед сонцю: воно так і називалося - Святом народження сонця. Християнська церква, що докладала багато зусиль, аби позбутися "поганських" обрядів, до цього дня приурочила святкування Різдва, започаткувавши тим самим двовір'я. Про таку ситуацію писав ще у "Синопсисі" Іннокентій Гізель 1674 року: "Коляда й досі не перестає обновлятись... в усі Святі дні збираються на богомерзькі ігрища,пісні співають, а в них і про Різдво Христове згадують, але ж це беззаконно..." Врешті-решт деякі язичницькі і християнські обряди поєдналися; щоправда, при цьому втратилося багато суто народних свят. Так, призабулося колись поширене в
Loading...

 
 

Цікаве