WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Антропологічні типи на етнічній території українського народу. - Реферат

Антропологічні типи на етнічній території українського народу. - Реферат

дунайського (норікського) типу генетично пов'язані з середньовічними варіантами дунайського (або дунайсько-дніпровського) типу, який походить від схід. (протослов'янського) масиву ранньобронзових носіївшнурокерамічних культур Зах. України, Поділля і Південної Польщі - ареалу давньої слов'янської, а також іллірійської гідроніміки. (Трубачов О. М. Названия рек Правобережной Украйни.- К-, 1968). Про наявність іллірійського, фракійського, а також кельтського компонентів у складі дунайців свідчать і археологічні дані.
Поліський тип. Найхарактерніші його риси - дуже низьке і широке обличчя з таким же низьким лицьовим покажчиком (85,5), що не зафіксований, за літературними даними, в жодному ареалі Європи, та максимальний в Україні розвиток надбрів'я, масивної будови чола. Зріст - середній. Пігментація очей дещо темніша, ніж загальноукраїнська, а волосся - світліша. Ряд ін. ознак -- типово європеоїдні. У пізньому неоліті низькими і широкими обличчями характеризуються носії дніпро-донецької культури, які в останній період свого існування пересунулися в поліську зону, зокрема правобережну.
Все свідчить, що до складу українців поліських р-нів Житомирської і Рівненської обл. увійшов древній кроманьйоїдний палео-европейський компонент дніпро-донецької культури гребінчатої кераміки, генетично пов'язаний з більш древніми постсвідерськими пізньомезолітичними культурами.
Протофіни-уральці асимілювали більшість палеоєвропейців переважно в IV-III тис. до н. е. Одначе менша південно-зах. частина увійшла, за антрополог. даними, до українців зони поліського* типу, частково білорусів, схід, латишів тощо.
Поліщуки українці характеризуються, за даними С. П. Сегеди, середньоєвроп. одонологічним типом. Аналоги поліському типу зустрічаються лише у естонців-сету, комі-перм'яків та у середньовічної чуді Петербурзької, Псковської губерній.
Українці волинського варіанта поліського типу мають масивну будову чола. Ареал волинців - північ, р-ни Львівщини і Тернопільщини, півд. і зах. Волинь, українці Брестщини - разом з поліщуками становлять близько 10 % всіх українців.
Верхньодніпровський тип. Зафіксований лише у Рипкінському р-ні Чернігівщини (десь 0,5 % всіх українців). Характеризується дуже світлою пігментацією (60%) очей. Покажчик голови - - найнижчий в Україні - 80. Цей тип, що включив давній палеоевроп. (але без помітних кроманьйонських рис), характерний для північ, і північно-схід. поляків, північ, білорусів, великорусів-новгородців і поморів, "будаків" мордви-єрзі, західних комі, деяких естонських популяцій.
Центральноукраїнський тип. Охоплює більшу частину України, приблизно 60 % українців. Розміри голови і обличчя, покажчик голови і лиця- середні. Третинний волосяний покрив, пігментація волосся і очей, висота перенісся і більшість ін. ознак також середні. Зріст високий при типово європеоїдних рисах обличчя.
Характерно, що внаслідок пересувань і змішування: антрополог. риси більшості популяцій, навіть дуже віддалених,, близькі або подібні. Слов'янська основа типу - дещо модифікований дунайський тип, що включив поліський (палеоєвропейський) компонент, а також більш півд. (індоіранський, іллерофракійський і пізніший тюркський) елементи. Останній при порівняльному аналізі виділяється в окремих селах Полтавщини, а також Зах. України з визначеною історичною тюркською домішкою, але виступає нечітко - складка верхньої повіки і сплющення обличчя більші, ніж у центрально-укр. типі в цілому. Зіставлення матеріалів по Київщині XVI-XVIII ст. (Лаврська експедиція) свідчить, про його генетичний зв'язок з місцевим староукр. населенням як XII - першої пол. XIII ст., так і з сучасними українцями. Це свідчить про аборигенність укр. населення Київщини, єдність його генетичних зв'язків, незважаючи на татаро-монгольську навалу.
Нижньодніпровсько-прутський тип. Високорослий, відносно темнопігментований, зі зниженим покажчиком голови. Складається з двох варіантів - - нижньодніпровського (у півд. р-нах Київської Русі) і припрутського - на Хотинщині і в північ. Молдові.
Суттєва пігментація очей і волосся, значний розвиток волосяного покриву (особливо в с. Кам'яне Лебединського р-ну) свідчать про помітний індоіранський компонент, і навіть древньоіндій-ський, відомий на Україні також за лінгвістичними, археологічними і орнаметальними матеріалами. Індодніпровський палеоантрополог. тип характеризується довгоголовістю, деяким виступанням нижньої частини обличчя, а також надзвичайно специфічним поєднанням різко профільованого лиця з низьким симотичним покажчиком носа. Присутність індоаріїв на Україні зафіксована також лінгвістикою (ряд робіт О. М. Трубачова), частково археологією і етнографією. До нижньодніпровсько-прутського типу морфологічно близько молдовани, північно-схід. болгари, адигейці і суттєво менше - росіяни зони "східного великороса".
Динарський і карпатський (карпатсько-альпійський) типи. Динарський тип займає в цілому схід, частину Українських Карпат, переважаючи у Буковині і частково-Гуцульщині (крім зах. гуцулів, носіїв карпатського типу), а також У схід. Прикарпатті (напр., українці і гуцули Кутського р-ну, фіксуючись інколи в центр, частині Українських Карпат (центральні бойки Славського району, русини-українці, переселенці в Югославську Бачку являють собою суміш цих двох типів). Перший з них охоплює 4-5 % всіх українців, другий 7-8 %, локалізуючись переважно в центр, р-нах Українських Карпат.
У динарців-українців приблизно однакова кількість світло- і темнооких, чорноволосих - 70%, світловолосих - лише 2%. А взагалі ці два типи мають ряд взаємних переходів, тому їх не завжди легко розрізнити. Динарський тип чітко характеризує чорно-гірців, греків Єпіру, боснійців, більшість популяцій сербів, північ. румунів, південно-зах. словаків.
Карпатський тип охоплює українців карпатської зони, не доходячи дещо до Верхнього Дністра, включає ряд західнобуковинсь-ких р-нів та Закарпаття, збігаючись (разом з українцями-динар-цями) з ареалом культури підкарпатських курганів (III ст.- поч. VI ст. н. е.), носіями якої, за М. Смішком, очевидно, були карпи, котрі пов'язуються з франкійською куштановицькою культурою VI-III ст. до н. е. У окресленому ареалі до основного слов'янського ядра увійшли, за даними гідроніміки, археології, антропології та етнографії, суттєві іллірійські, фракійські, кельтські та індоіранські (останні, зокрема індійські, чіткіше виявляються у Гуцульщині, Буковині) компоненти. Гематологічні риси (особливо за зниженою резус-від'ємністю) характеризуються зв'язками з народами Балканського півострова, Кавказу, Північної Індії. Українці карпатського типу близькі до більшості хорватів, деяких популяцій сербів переважно з північ. Сербії, більшості популяцій Чехії і Словаччини, Південної і Центральної Угорщини.
Loading...

 
 

Цікаве