WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Народні звичаї на честь Різдва Христова, Великодня. - Реферат

Народні звичаї на честь Різдва Христова, Великодня. - Реферат


Реферат на тему:
Народні звичаї на честь Різдва Христова, Великодня.
План
1. Народні звичаї на честь Різдва Христова 2
2. Народні звичаї на честь свята Великодня 6
1. Народні звичаї на честь Різдва Христова
Серед низки зимових свят українців особливо виділявся період Двадцятидення (Святки) з кульмінаційними точками 25 грудня (Різдво), 1 січня (Новий рік) і 6 січня (Хрещення). Навколо цих дат церковного та громадянського календаря протягом віків склався надзвичайно багатий комплекс звичаєвості. Маючи ряд специфічних рис, три головних свята мали чимало спільного, оскільки обрядовість кожного з них повинна була виконувати схожі функції: захищати людей від впливу злих сил, особливо небезпечних у цей період (апотропеїчна магія), забезпечити добробут і щастя сім"ї в наступному році (магія родючості), визначити перспективи на майбутнє(всілякі прогнози,мантичні обряди) тощо.
Святкова трапеза напередодні Різдва (Свят-вечір, багата кутя, вілія), яка проходила у сімейному колі, повсюди в Україні мала урочистий характер і виливалась у справжній ритуал. За народними уявленнями усі предмети, що стосувались обрядового столу, набували чудодійної сили. Широко побутувала традиція обмінюватись на Свят-вечір ритуальними стравами. Родичам, хрещеним батькам, бабі-повітусі, бідним сусідам святкову вечерю носили, як правило, діти.
Напередодні або в перший день Різдва з вечора починали колядувати. Зміст колядування, як і новорічного щедрування полягав у тому, що групи чоловіків, парубочої молоді, а пізніше дівчат і дітей заходили на подвір"я кожної хати, піснями славили господарів, бажали їм здоров"я, добробуту і виконували ряд обрядодійтв, за що отримували певну винагороду. В основі цих обходів, які підтримувалися громадською традицією, лежали давні магічні уявлення про те, що побажання, висловленні у період Новоріччя, мали стати реальністю. Почесне місце в українських колядках посідає мотив багатого врожаю, який відображає найзаповітніші мрії і сподівання хлібороба.
За своїм походженням колядування є позацерковним звичаєм, що існував задовго до прийняття християнства. Але з часом давні аграрно-новорічні обіходи, що несли у собі ідеї родючості, були частково християнізовані. Так утворилися дві генетично відмінні форми колядування : світська та церковна. Доба розкладу феодальних відносин і переходу до капіталізму взагалі характеризувалася наступом клерикальної ідеології на народну культуру. Усюди в Україні в цей час йшло поступове витіснення народних календарних пісень релігійними колядками, віршами, в основі яких лежало Священне писання, насамперед легенди про народження Христа і Божу Матір. Цей процес уміло скерувало духовенство, використовуючи різні засоби впливу на віруючих: церковну ритуалістику, літературу, шкільну освіту тощо.
Обряд колядування у різних місцевостях мав деякі відмінності. На Східній Україні переважали обходи із зіркою, що виготовлялась, як правило, зі звичайного решета, до якого приладжували роги (від 5 до 12). Потім цю конструкцію обклеювали різнокольоровим папером, прикрашали фольгою, стрічками та китицями. Всередину вставляли свічку - так утворювалося щось на зразок чарівного ліхтаря. На Західній Україні частіше ходили з вертепом (бетлегемом, шопкою), який формою нагадував селянську хату або церкву. Відомі й більш ускладненні (дво- і навіть триповерхові) моделі вертепної скриньки, що являли собою справжній театр ляльок. На відміну від західноєвропейських країн, де вертеп довгий час функціонував у лоні церкви, у східнослов"янських народів він від самого початку мав найтісніший зв"язок із демократичною театрановидовищною культурою трудящих мас.
Поруч із ляльковим у багатьох місцевостях України побутував і "живий" вертеп - специфічний фольклорний театр костюмованих виконавців, відомий під різними назвами : Іроди, Героди, Королі, Ангели, Пастирі тощо. Хоча в основі усіх цих драматичних вистав лежала загальновідома новозавітна версія народження Ісуса Христа, але в різних місцевостях вона розігрувалась по-своєму, з певними відмінностями у тексті, складі виконавців, оформленні костюмів і реквізитів.
Останній день старого і перший день нового року українці відзначали як свята Меланки (Маланки) і Василя. На відміну від Різдва і Хрещення ці дні не відігравали важливої ролі у релігійному календарі, тому в їхній обрядовості майже не помітні церковні мотиви. Напередодні Нового року, як і на колядки, побудували урочисті обходи дворів зі щедрівками - календарними величальними піснями. Основний їхній зміст - прославлення господаря і його сім"ї, побажання їм щастя, здоров"я, багато врожаю. Часто щедрування набирало театралізованого характеру, включаючи маскування і рядження.
Широко популярною в Україні була драматизована обрядова гра з участю масок - "Коза", що мала свій характерний ритуальний сценарій, пісенний і музичний репертуар. Назва її походить від головного діючого персонажа - парубка, перевдягнутого козою. Центральним у ритуальному дійстві був танець кози під супровідну пісню, її "вмирання" й "воскресіння", що символізували кругообіг часу. Землеробська спрямованість цього давнього обряду, життєво важливого для всієї селянської общини, яскраво розкривається у супровідній пісні:
Де коза ходить, там жито родить,
Де не буває, там вилягає,
Де коза ногою, там жито копною,
Де коза рогою, там жито стогом.
На останній стадії свого існування цей обряд утратив магічну функцію і трансформувався у народну виставу пародійно-гумористичного
Loading...

 
 

Цікаве