WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Пантелеймон Куліш і його українство - Реферат

Пантелеймон Куліш і його українство - Реферат

Каменяр серйозно простудіював працю Куліша "История воссоединения Руси".
Як відомо, П.Куліш прислужився до перекладацтва, зокрема йому належать блискучі зразки інтерпретацій та власне високохудожніх перекладів творів В.Шекспіра. Так, у 3-му розділі "Українські переклади "Гамлета" з передмови до видання В.Шекспіра "Гамлет, принц датський" (1899) І.Франко без перебільшення говорить про П.Куліша як "перворядну звізду в нашому письменстві", відзначає великі знання народної мови і "язиків та літератур європейських народів". Що ж Франко все-таки виносить у власних оцінках як пріоритети Куліша? По-перше, серйозні вимоги докладності і вірності оригіналові, хоч при цьому надає перекладові індивідуального колориту ("Є якийсь своєрідний тихий пафос, якийсь розмірений широкий подих у власних творах і в перекладах сього автора, щось, мов широкі, могутні рухи великого корабля на великій ріці"). По-друге, він через власну перекладацьку верстатню вводить нас в осягнення багатства, мелодійності та різнорідності ритму української мови.
І в той же час, зіставляючи зроблене Кулішем супроти Шевченкового, писав Франко жорстко, не важачи ані думок, ані слів,- усе висипав, як дорожній шутер у фосу, і тоді здавалося, очевидно, читачеві, що Куліш аж нічого такого не зробив мудрого й вартісного для свого народу, мало що важили його художні й наукові шукання. Виходило, що взагалі не було Куліша зі своїм складним, часто-густо суперечливим, але таким оригінальним пером. У статті "Михайло Петрович Старицький" (1902) Франко вилив на Куліша якусь лють, злобу, упередженість, бо як можуть пов'язатися в об'єктивне поцінування ті суперлятиви, які уже були тут процитовані, із оцими виїмковими тирадами: Куліш, "палений завистю...", писав, мовляв, навздогін Шевченку, писав таке, у чому було все: "лірика й епіка, слов'янофільство й демократизм, Хмельниччина й козаччина перед Хмель-ницьким, тон народної пісні і манера Шевченка і початки спеціальної Кулішевої філософії...", але не було, виходить, одного генія Шевченка, його гарячого відчуття. За Франком, Куліш навіть даремно "вишліфовував зверхню форму своїх віршів", дарма писав до своїх поетичних творів примітки та екскурси, навіть додавав ноти. Виходить, даремно, бо все те виглядало, як "гладко підгибльовані поліна". Коли вже й історичні студії, за Франком, були хіба що "оберемками томів Кулішевої історіографії таісторіософії", то як же можна повірити, що тут же Франко формулює ось такі квінтесенції: Куліш е цікавим митцем передусім як вічний шукач нових ідеалів, "нових богів" і "нової віри", є людиною великого духу, особистістю, що не могла змиритися з дисгармонією.
Чимало граней життєдіяльності П.Куліша висвітлює новий час за фактами з епістолярної спадщини, зокрема з багатющого листування І. Франка.
Безперечно, що є у творчій спадщині П.Куліша немало злостивих, само-обманних та ірраціональних сторінок; є ота "полупанківська", за висловом М.Грушевського, філософія погляду й огляду життя, але усе це також має генетично-біографічну підоснову (напр., в "Жизни Кулиша" читаємо: "Отець його був старого козацького роду. Один з його предків, за царя Петра Першого, був військовим товаришем, другий - сотенним отаманом. Дід Пантелеймонів звався вже дворянином... Мали Куліші у самому Вороніжі й поза Вороніжем доволі поля, гаїв і сіножатей; вважало їх багатирями. А проте самі вони дідували в пасіці. й пахали з наймитами землю. Андрій Куліш був чоловік жорстокий, не спускав нікому за спаш або ж яку іншу шкоду. Через те мав у Вороніжі прізвище - Гарячий Куліш. Олександр, отець нашого письменника... вславивсь у Воронежі його невсипущий трудолюбець. Своїми руками будував, робив вози і вояку всячину по господарству... Мати Куліша була людина проста, неписьменна. Катерина Іванівна уміла розмовляти тільки українською мовою, і що мала в голові, все те взяла не з книжок, а з живої народної речи... Не було кращого голосу ні в кого, як у Кулішевої матери: ніхто не співав таких дивних пісень, як вона... Милосердна вона була людина до вбогих вельми").
Зрозуміло, що ці, сказати б, полярні геноструми і поля родоводу Куліша мусили в той, а чи інший спосіб проявитися у характері письменника і вченого (автобіографічний фермент відчувається в "Історичному оповіданні".
Тому, аналізуючи великий масив листів, автобіографічні матеріали, а щонайбільше творчість П.Куліпіа, М. Гру шевський, говорячи про ідеал письменника, визначає його: "Се ідеал пансько-козацько-хуторянський, з ухилами в бік запорозької традиції, в слов'янофільство, а потрохи і в своєрідний козацький антисемітизм, - але ще нібито в непорушнім зв'язку з народницьким напрямом українського відродження, в захованню тісного єднання козацтва з селянською масою".
Чимало цінних спостережень над творчою лабораторією почерпуємо у студіях Олександра Грушевського. Так, аналізуючи повістевий пласт творчості П.Куліша 1850-х років, О.Грушевський дуже слушно веде мову про такі моменти, які чимало нового привносять до питання біографії, письменницької праці зокрема. Для Куліша були характерні все нові й нові, почасти грандіозні задуми, переходи від теми до теми, від, скажімо, роману історичного до сучасно-побутового. Нерідко він, здавалося б, завершивши твір, розпочинав працю над чимось іншим, відтак знову, і то по кілька разів, повертався до вже написаного - тому маємо часто-густо по "кілька окремих проб сучасно-побутових повістей в різних стадіях оброблення первісної теми" Коли на відстані часу перечитувати історичні твори П.Куліша, то на-правду відчуємо композиційну рихлість, плинну епізодичність, відсутність внутрішнього глибокого зв'язку та необхідної єдности...".
Як бачимо, постать і діяльність П.Куліша були неординарні, містили не-мало світла і тіней тогочасногосуспільного й громадсько-культурного життя в Україні. Сам же Куліш умовно поділяв себе на "прежнего" й пізнішого.
Про П.Куліша чимало писали як при житті, так і по його смерті, писали з різними підходами, оцінками, з відмітними наповненнями слова думкою, аргументом, аналізом. Одні в ньому вбачали талант, інші важили й міряли, що переважало у цій особистості: чистий історик, етнограф, публіцист, великий артист стилю. Пантелеймон Куліш, на переконання історика літератури В.Радзикевича, належить до плеяди найвизначніших українських письменників. "Правда, - пише дослідник, - не однією своєю думкою, не одним незвичним поглядом болюче вражав не раз українське громадянство, все таки небуденний його літературний хист, сила поетичного слова, ширина ідейних кругозорів, ба-гатство питань, які його захоплювали і слідом за тим різнорідність його творчої письменницької діяльності - дають йому право зайняти місце одно із найбільш почесних в історії українського письменства".
Хоча П.Куліш і задекларував свою позицію: "Політика не наша справа...", яку сприймали суспільно-громадські діячі 80- 90-х рр., усе ж на відстані часу чимало літераторів, політиків заперечували проголошене П.Кулішем. Так, Є.Маланюк небезпідставно писав, що твори Куліша були "великою, досі недооціненою політичною поезією", яка мала "державницько-національний характер".
Л і т е р а т у р а :
1. Куліш П.: Щоденник /Ін-т. укр. археографії і Укр. Академії Наук. - К., 1993р. - 87с.
2. Качкан В.А.: Хай святиться ім'я твоє: Українознавство та пресологія. кн. 3. - Львів: Фенікс, 1998р. - 367с.
3. Качкан В.А.: Українське народознавство. - К.: Либідь, 1994р. - 336с.
4. Жулинський М.Г.: У праці каторжній, трагічній самоті //П. Куліш твори в 2 Т. Т. І. - К.: Дніпро, 1989. - С.5-30.
5. Енциклопедія українознавства. - Т 4. - С.1231-1232.
Loading...

 
 

Цікаве