WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Пантелеймон Куліш і його українство - Реферат

Пантелеймон Куліш і його українство - Реферат

критичного розгляду та імпульс для глибшого вивчення обраної теми".
П.Куліш звернув увагу галицьких учених і літераторів на нагальну потребу літератури для простого народу. І сам Куліш не тільки декларував цю потребу, а й у своїх творах прискіпливо приглядався до простого трудівника і його духовного скарбу - пісень, оповідей. Він бачив злидні і робив спробу протидіяти їм просвітою народу в "національному українському дусі". І.Франко вважає, що ці думки П.Куліша впали у благодатний ґрунт - і 1867 р. у Львові постала "Просвіта", з якою, до речі, і закінчилася доба галицького українофільства.
Франко небезпідставно твердив, що у 60-х рр. XIX ст. у Галичині домінував вплив П.Куліша не тільки на інтелігенцію, а й на різні грані суспільно-культурного, громадсько-політичного життя.
Відомо, що уперше П.Куліш прибув до Львова 1858 р., де і познайомився з Я.Головацьким, про що засвідчив лист самого Куліша до Каменецького. Очевидно, що вражень мав багато і, як свідчить лист від 17 липня 1858 р., лагодився писати статтю про Галичину, але чи з огляду на цензурні перепони, чи, може, через якісь інші мотиви такий матеріал не з'явився друком. Чи був П.Куліш у Львові вдруге, 1859 р., однозначно відповісти непросто, оскільки О.Маковей посилається на два листи: перший - з Берліна від 14 травня, а другий - з Твері від 16 травня 1861 р. П.Куліш прибув до Львова, нав'язав ще міцніші стосунки (а до того мав листування та систематично надсилав книги). О.Маковей вважає, що гой вітер, який приніс зі собою П.Куліш до Галичини, мав благодатний вплив на "розбудження національного руху в Галичині, приспаного значно в 1850-х роках".
У журналі "Правда" П. Куліш опублікував низку перекладів, історико-культурологічних статей і розвідок ("Потомки українського гайдамацтва", "Перший період козацтва аж до ворогування з ляхами", "Погляд на занедбане народної мови", "Нарис історії словесности русько-української", ін.). Дещо приладив П. Куліш до наукових видань, надсилаючи відповідні матеріали братам Осипу, Володимирові та Олександрові Барвінським.
Не можна і не варто перебільшувати впливу П.Куліша на галицьку суспільність. О.Маковей у своїй праці наводить цікавий уривок якоїсь статті П.Куліша, що віднайшлася між листами В-Барвінського, де є такі слова: "Ваша заслуга в тому, що ви не зробились ні поляками, ні німцями, да в тому, що у вас в немужичих сім'ях говорять по-своєму, да в тому ще, що ви переховали від старосвітчини слова і вирази у нас забуті. Духа поезії в вас вибито, видушено його семинарщиною і польщиною, зісталось у вас тільки чуття поезії, і тим ви так кохаєтесь у Шевченку... Ми хочемо, щоб нас читала не одна Україна, а також і Галичина... а ви бажаєте писати для своєї Галичини. Наш народ, якого нива неписьменного слова - від Іспанії по Карпати, а ваш - тілько від границі по Карпати. Читати нас у Галичині будуть і мусять, хоч би ми не приняли нічогісько з вашого смаку; а вас тілько тоді читатимуть на Вкраїні, коли ви приймете смак український, піднявшись вище Головаччини, Дідич-чини і всієї нової галичанщини... Ваша словесність буде насліддям самої бібліографії поти, поки Галичина не зіллється духом своїм з Україною в єдине тіло".
Знову прибув П.Куліш до Львова взимку 1882 р. Їхав сюди з думкою мирити галицьких "народовців" з поляками. А за метою планував, оскільки "по містах на Вкраїні все драгоманівщина пішла", то треба, мовляв, "махнути на них рукою. Тільки з хуторів може прийти обнова, відси повіє справжнім українським духом". Заходився публікувати власні твори, зокрема видав "Хуторну поезію" (1882). У закличному листі до української інтелігенції йшлося, між іншим, про заборону 1876 р. української літератури в Росії. Читаємо у Куліша: "Через те насильство і тиранство ми тілько зрозуміли розумом і побачили очима, скільки ми втратили неоплатимої сили, піддобрюючись москалеви... він хоче загладити наше обличє серед народів; хоче, щоб ми забули, хто ми і яке наше національне право; хоче, щоб ми не мали ні путя, ні чести, ні поваги на світі...".
Але незабаром час показав, що місіонерство Куліша не мало під собою глибоких знань звичаїв, настроїв, та ще й до того час приїзду був не дуже сприятливий, бо поляки самі ж мали намір "помиритися" з українцями з до-помогою ренегатів, яких мав виховати інтернат "змартвихвстанців".
Куліш через два роки видав "Крашанку Русинам і Полякам на Великдень 1882 р." (згодом ще перевидав з післясловом). Але ця книга обурилаукраїнців і "зовсім не розснтузіязмувала поляків". Куліш шукав спільної мови з О.Барвінським, та не вийшло. Порозумівся з "москвофілом" І.Левицьким, що мав бути редактором-видавцем його газети "Хутір".
Куліш знайшов-таки швидше порозуміння з поляками. Одначе розчарування у задуманому повело його до Відня, де він опублікував німецькою мовою брошуру "Знасилування Василіян Єзуїтами".
Народолюбний, демократичний характер письменника прочитується у його творах про село ("Українські незабудьки", "Старосвітське дворище", "Другий чоловік", "Про злодія в селі Гаківниці", "Дівоче серце").
Уже в наш час нове слово про П.Куліша-майстра сказали Є.Маланюк, І.Бетко, В.Івашків, М.Жулинський, Є.Нахлік. Імпонує, наприклад, спосіб аналізу життєдіяльності, соціально-історичних обставин літературознавця Є.Нахліка, який "виловив" основні синтетичні узагальнення, зроблені до нього, і на новому витку бачення стверджує, що Куліш дотримувався просвітительських поглядів, позитивістських філософських концепцій. Куліш, за твердженням ученого, "завжди залишався на романтичних засадах - виходив з романтичного і християнського уявлення про двоїстість людської душі.., пріоритету надавав внутрішньому вияву - глибинному, ірраціональному, що, власне, звідси проростає світоглядно-творча антитеза "серця" й "голови"; "романтизм у синкретичній світоглядній системі виявився, зокрема, в українізації руссоїзму (хутір як осередок національної самобутності), "простих звичаїв", живої "народної мови..."; що, врешті-решт, саме в історіософських поглядах Куліша і закодовані його уявлення про "перспективні й неперспективні шляхи боротьби за національне визволення"; і що в пізній творчості відбувалася не тільки "романтизація пози-тивістських уявлень, а й позитивізація романтичних.
Цілий світ навдивовижу цікавих, захоплюючих та багатих вражень, оцінок, прогнозів розкривається у ставленні І.Франка до творчої спадщиниП.Куліша. Як лише побачила 1882 р. у Львові світ поетична збірка "Хуторна поезія", тут же Франко не забарився подати широкий критичний відгук у журналі "Світ". Обравши принцип зіставлення збірки із Шевченковим "Посланієм", Франко дає розгорнуту критику як змісту, так і форми; він нещадно "б'є" Куліша за предмет художнього дослідження, докоряє авторові за те, що він "попросту плює... на всю нашу минувшість... не переминає кинути болотом і на наші пісні та думи народні...", просто таки лає поета, що, бач, не зумів поглянути "глибше в суть діла", а, по суті, обмежився підтягуванням такого складного факту, як "історичне ворогування Русі з поляками", під одну. І в той же час скупість на похвалу прорвалася однією фразою, яка багато що виказане вище гарячими вустами перекреслює, бо ж "... поєдинчі місця лучаються не раз дуже хороші, а форма в усіх поезіях дуже гарно викінчена".
У полемічній статті "Говоримо на вовка - скажімо і за вовка" (1891), І.Франко, захищаючи українську літературу від мовного засмічування, зараховує П.Куліша якраз до того старшого покоління, яке "не лякається здобувати українському слову нові поля".
І.Франко вважав П.Куліша добрим дослідником творчості українського полеміста Івана Вишенського, зокрема,
Loading...

 
 

Цікаве