WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Пантелеймон Куліш і його українство - Реферат

Пантелеймон Куліш і його українство - Реферат


Реферат на тему:
Пантелеймон Куліш і його українство
П л. а н :
1. Пантелеймон Куліш - уродженець Чернігівщини.
2. Оцінка життєвого шляху П. Куліша.
3. Вплив Куліша на галицьку суспільність.
4. Іван Франко та його погляди на Куліша та його спадщину.
5. Думки видатних постатей України.
6. Позиція П. Куліша.
Куліш Пантелеймон Олександрович, народився 7 серпня (26 липня) 1819 р. у містечку Вороніж на Чернігівщині (нині - Шосткинський район Сумської області); помер 2 (14) лютого 1897 р. на хуторі Мотронівка (нині - у складі села Оленівка Борзнянського району, що на Чернігівщині).
Деякі відомості до заявленої теми проливають листи з Кулішевого архіву, зокрема лист з хутора Ганнина Пустинь під Борзною від 15 квітня 1889 р. до О.Огоновського, який просив у П.Куліша матеріалів про його життєпис та літературну працю. Видно, П.Куліш не відповів, так би мовити, на першу частину запрошення, а далі писав, що у Москві друкуються три томи його наукової праці "Отпаденіе Малороссіи оть Польши". Це він вважав основною його біографією, бо ж як "не пишеться - не живеться".
Про визначного письменника, літературознавця, історика літератури, мовознавця, фольклориста, етнографа, публіциста, редактора, видавця та суспільно-культурного, громадсько-політичного діяча П.Куліша писали видатні політики, вчені, літератори, даючи загалом високу оцінку його творчій діяльності. Так, видатний літописець української історії Д.Яворницький, пишучи свою визначну працю, використовував як цінне першоджерело праці П.Куліша Цінні документальні матеріали почерпуємо з "Автобіографії" М.Костомарова, які потверджують їхні життєво-творчі близькі зв'язки та взаємини.
Чимало найвищих оцінок-суперлятивів неординарної особистості П.Куліша зафіксовано у творах М.Грушевського. Зокрема, в "Ілюстрованій історії України" видатний історик-академік зараховує Куліша до "видатних сил", які гуртувалися навколо новозаснованого Київського університету, а в фундаментальному дослідженні з історії українського народу він розсипає найвищі оцінки-фрази на адресу письменника: називає його, поряд із М.Костомаровим, корифеєм українського відродження; високо оцінює його пріоритетну й авангардову працю в петербурзькому журналі "Основа"; зачисляє його до гурту "представителей украинского движения", який давав "драгоценное освящение зтим псрвьім й робким шагам пионеров галицкого движения. Галиция". Досліджуючи українську словесну творчість ХІІ-ХІІІ ст., зокрема "Слово о полку Ігоревім", М.Грушевський звертається до визнаних авторитетів у цій ділянці, як ось до П.Куліша, вважаючи його одним із тих, хто вважав "первісну поетичну форму "Слова" покаліченою і деформованою якимсь північним книжником...". Історик поставив Куліша як знавця української поезії поруч з Максимовичем та Житецьким. В інших працях М.Грушевський покликається на "цінні публікації української словесності" П.Куліша; присвячує йому велику студію "Епос і легенда. Твори мішаного характеру".
Посилаючись на праці П.Куліша, історик О.Єфименко високо оцінює діяльність "Основи" та "Кирило-Мефодіївського товариства", а про Костомарова, Шевченка й Куліша мовить як про людей, що вистраждали ідеї визволення селянства і живуть цими ідеями.
Базуючись на багатющій спадщині П.Куліша, В.Петров, Д.Чижевський, М.Глобенко випустили у світ ґрунтовне літературознавче дослідження "Українська література", у якому подано філософсько-історичний аналіз спадщини П.Куліша. Автори, зокрема, стверджують, що із засад людяності, розумовості та народності у П.Куліша конструюється народницька доктрина як певний суспільно-світоглядний напрям, "напрям громадської акції, здійснюваної в письменстві й через письменство". За авторами, М.Гоголь прикрашав, а П.Куліш, "супроти того, накреслював завдання дати прості, неприкрашені історії життя й горювання сільського".
В умовах незалежності та самостійності України ряд вчених чи то у спе-ціальних студіях, а чи дотично звертається до багатющої творчості П.Куліша. Ось, приміром, В.Шевчуку імпонує ставлення Куліша до "Історії Русів" дослідники Б.Лановик, З.Матисякевич, Л.Тирса, пишучи навчальний посібник з історії України, не обходяться без концепцій П.Куліша. І.Лосев, досліджуючи філософію національного радикалізму в Україні XX ст. , посилається на досвід Куліша, наголошує, що він був безпосередньо причетний до формування української національної ідеї.
Однак варто знати, які "димові завіси" радянської історіографії і заангажованого та упередженого ідеологічного українського літературознавства висіли над оцінкою життєво-творчого шляху П.Куліша протягом багатьох десятиліть. Ось один з провідних істориків літератури М.Бернштейн, розмірковуючи над літературно-естетичною програмою П.Куліша, стверджує, що його світогляд і політична програма мали "ліберально-буржуазний, націоналістичний характер", що до Куліша "прилипав" монархізм, що його виступи нерідко мали антинародне спрямування. На жаль, в оцінках Кулішевої діяльності цей дослідник не змінив орієнтирів і майже через тридцять років писав про консерватизм Куліша, шукав уразливих моментів в естетико-методологічному аспекті письменницької програми. А Кулішеву концепцію українського літературного розвитку зводив до двох принципів: ідеально-етичного, національно-дидактичного та фольклорно-етнографічного. Нарешті, узагальнення діяльності Куліша-критика, по суті, зведено до того, що його ідеї "не сприяють художньому поступу, не владні позитивно впливати на висхідні тенденції літературного процесу".
Дуже прикро сьогодні читати те, що написав про П.Куліша автор у ра-дянській енциклопедії. Видатний літератор в оцінках критика - український "поміщицько-буржуазний письменник", що посідав у "Кирило-Мефодіївському товаристві" "ліберально-поміщицькі позиції". Далі ж автор "розкриває" підоснови формування світогляду й творчого методу Куліша, узагальнює, що цей діалектичний процес розвивався, так би мовити, "від поміщицько-буржуазного лібералізму до буржуазного націоналізму, реакційного слов'янофільства і вірнопідданського схиляння перед царизмом. Під кінець остаточно скотився на позиції войовничої буржуазно-націоналістичної ідеології, містицизму, клерикалізму". Розглядаючи творчість П.Куліша і, зосібна, історичний романний набуток, автор статті "вилущує" хіба що "реакційно-романтичний характер" ("Хуторна поезія", "Хуторні недогарки"), твердить, що Куліш пропагував "буржуазно-націоналістичні погляди", а письменників орієнтував "на відображення відсталих "національних рис", стилізацію під фольклор, голе побутописання".
Доклав руки до "об'єктивного" поцінування творчості П.Куліша й І.Пільгук. Так, в історико-літературному нарисі "Пантелеймон Куліш" він закидає письменнику за захоплення історичним минулим, яке, бач, "викликало романтичні мрії та уявлення", а від них, на думку критика, і "беруть початок і націоналістичні ідеалізовані його погляди на козацьку старшину, на гетьманську владу", Цей же автор, пишучи з іншого,- мовляв, абигалицьким українофілам не закидали, що вони грають на польське конто, вживаючи укладену ним фонетику, радить кори-стуватися старим етимологічним правописом. По суті, Франко мав рацію, коли говорив, що Куліш не знав Галичини, умов, людей, при найкращих бажаннях своєю імпульсивністю не прихиляв до себе, а навпаки - відштовхував.
З іншого підходу, і це добре усвідомлював І.Франко, П.Куліш один з перших звернув увагу молодих галицьких українофілів на потребу ґрунтовного вивчення історії України, "вказував їм джерела, акти, рукописи", а у власних історико-літературних творах подавав початкуючим історикам "матеріали для

 
 

Цікаве

Загрузка...