WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → До 195-річчя від Дня народження Йосафата Кобринського - Реферат

До 195-річчя від Дня народження Йосафата Кобринського - Реферат


До 195-річчя від Дня народження Йосафата Кобринського
Внесок отця Йосафата в культурний розвиток нашого краю
Кобринський Йосафат Миколайович (28.09.1818, м.Коломия - 28.03.1901, с.Мишин, тепер Коломийського р-ну, Івано-Франківської обл.), укр.греко-католицький священик, культурно - громадський та церковний діяч, публіцист, меценат.
Усвідомлення національної значимості і необхідності мати свій координуючий культурно-освітній та господарський центр пробудили в місцевих українців задум спорудити в Коломиї Народний дім. Ще в 1880 році на кошти, одержані від етнографічної виставки (650 золотих ринських), ініціатори небувалого почину в найкращій частині міста викупили майданчик під забудову і завзято взялися збирати кошти. Особливо цій справі прислужився отець Йосафат Кобринський, ім'ям якого згодом назвали сам Народний дім, а потім - і Музей народного мистецтва Гуцульщини та Покуття.
Заслуги Й.Кобринського перед мешканцями Коломийського краю - неоціненні. Народився о.Йосафат у Коломиї в 1818 році в учительській родині. Прізвище Кобринських, напевне, походить від назви містечка Кобриня, що на Волині, звідки предки переселилися в Галичину. Мав добру освіту - як відмінника Львівської гімназії його перевели до генеральної семінарії у Відні. Душпастирську діяльність розпочав у Москалівці, побіля Косова, а потім переселився до Мишина під Коломиєю, де служив на парафії цілих півстоліття, до кончини.
Своїм коштом ще в 1842 році видав буквар, підготував сільськогосподарський посібник для земляків, аби підняти, мовлячи сучасною термінологією, рентабельність селянської праці. Його парафіяни відреклися від алкоголю, почали застосовувати передові технології у рільництві, садівництві, бджільництві, розведенні кіз. Останні роки життя о.Кобринський всеціло віддав спорудженню в Коломиї Народного дому з театральною залою, бібліотекою, музеєм та промисловою школою для вбогих дітей.
Він був в окрузі єдиним священиком, який робив записи у церковних книгах лише українською мовою, хоча його за це постійно переслідували. Він знав сім мов, листувався з відомими людьми, і не тільки Галичини. Народний дім перетворився для нього на найзаповітнішу справу життя. За його ініціативою ентузіасти зробили кілька десятків скриньок і ходили з ними від села до села, збираючи пожертви на будівництво. З нього сміялися - ніхто не вірив, що цю фантастичну ідею можна довести до логічного завершення. Проте отець Йосафат не здавався. Він харчувався дуже скромно, переважно кулешою. Казав, що їжа - не основне, а людина, яка поставила перед собою мету, повинна йти до її досягнення, долаючи всілякі труднощі. Зі спогадів одного заболотівського дяка ми дізналися, що мишинський парох жив як монах-аскет. Відвідавши хворого отця Кобринського, дяк був вражений тим, що священик лежав на незастеленому ліжку. "Чому ви, отче, - звернувся він до недужого господаря, - лежите на голих дошках, адже на подвір'ї - цілі скирти соломи. Скажіть челяді, хай вам зроблять матрац". На що почув у відповідь: "Не вольно. Ми заборгували багато грошей за Народний дім, а поляки можуть його відібрати".
Справді, який треба було мати дар переконувати, аби за тогочасних обставин, коли затуркане українське населення так бідувало, що думало лише про виживання, змусити нужденних повірити у священикову мрію. Люди власними фірами привозили в Коломию камінь і ліс, віддавали останні крейцери і самі тижнями працювали на будові.
Отець Кобринський не дочекався свята. Знесилений роботами, він помер 27 березня 1901 року. У похоронній процесії за його домовиною йшло понад чотири тисячі прикарпатців і 27 священиків. Народний дім відкрився наступного року.
Одним із пунктів статуту Народного дому, як задумував о. Йосафат, було створення музею Гуцульщини. Вуйкову волю виконав племінник Володимир. За фахом він - залізничник і, будучи чільним посадовцем при цісарському дворі, об'їздив чимало європейських країн. Там він побачив розквіт музейної справи і подивувався прозорливості о.Йосафата, котрий планував створити музей у Коломиї. Володимир Кобринський ціле десятиліття, починаючи з 1926 року, працював над організацією виставкової структури, яка мала первинну назву "Український народний музей ім. о. Йосафата Кобринського". Наскільки це було важко робити в умовах жорстокої польської окупації, свідчить хоча б такий приклад, розказаний мені працівниками музею. На першому поверсі Народного дому містилася театральна зала, де виступав Іван Франко, Микола Лисенко, двічі звучало неперевершене сопрано Соломії Крушельницької. Польські військові, аби зневажити українців і показати, хто тут господар, у 1919 році з цієї театральної зали зробили конюшню. Обурений таким зухвальством блискучий юрист і відомий за романом "Сагайдачний" письменник Андрій Чайковський протягом року боровся в судах за право українців володіти Народним домом і, зрештою, виграв справу. На знак глибокої вдячності члени української управи виділили Андрію Чайковському три кімнати на другому поверсі для довічного проживання з сім'єю.
Із приходом "совітів" Володимир Кобринський зазнав ще більшого гоніння, ніж за Польщі. "Червоним інквізиторам" у 50-ті роки вдалося на музейному подвір'ї спалити майже десять тисяч раритетів, стародруків та гуманітарних книг із "українським національним ухилом", а частину перемолоти на паперовій фабриці.
Розуміючи, що над безліччю експонатів, особливо сакральних - ідеологічно ворожих радянській владі - нависла реальна загроза знищення, організатор і перший директор музею роздав їх на таємне зберігання надійним людям. Одну унікальну річ він передав о. Білинському, настоятелю Святомихайлівського собору в Коломиї, з приписом: "Оцим передаю до нашої церкви дерев'яний хрест, який є цінним зразком мистецтва... Таких хрестів, здається, немає в цілому світі... Передаю цю неоціненну пам'ятку, бо відтепер цей хрест може згоріти в печі".
5 серпня 1999 року реліквію, на яку молилися в повстанському бункері вояки УПА, передав музею Степан Володимирович - онук о. Білинського. Але це один із небагатьох експонатів, що "пішли в народ" і повернулися в рідні стіни.
За радянської влади на третьому поверсі музею існувала таємна кімната, якою опікувався головний хранитель, людина енциклопедичних знань Любомир Кречковський. Там зберігалися іконостаси, різьблені хрести, інші сакральні речі та твори, пов'язані з життям письменника Андрія Чайковського, забороненого комуністами.
Після розпаду СРСР музей підстерегла інша біда - безгрошів'я і нерозуміння нової влади, до якої прийшли політично активні, але не дуже обізнані з проблемами культури люди. Були навіть натяки на недоцільність фінансування "виставкової етнографії" в умовах економічної кризи і пропозиції передати приватній банківській установі привабливе приміщення музею. У ті скрутні часи, кажуть його працівники, хтось скидався на пляшку, а вони - на збереження фондів. Самі чергували ночами, бо не мали коштів ні на воєнізовану охорону, ні на сигналізацію. Та найстрашнішетоді було втратити контакт із народними майстрами.
Сьогодні в музеї зберігається понад 50 тисяч експонатів від часів трипільської культури до наших днів. Із них виставлено лише близько трьох відсотків, решта - в запасниках. Окрім високомистецьких творів, зокрема інкрустованої зброї, розписів на кахлях, чудової колекції картин і жіночих прикрас, тут лежать речі ужиткового призначення - кептарі, кожухи, тайстри, череси, ліжники, кресані, бартки тощо.
Музей - знаний і шанований в Україні і поза її межами. Його унікальні експонати захоплено - майже як цісар Франц-Йосиф І - оглядала "незалежна" владна еліта, включаючи перших осіб держави, проте надати статус Національного ніхто не спромігся.
Коломийський музей народного мистецтва Гуцульщини та Покуття, ідея створення якого зародилася в умовах австрійської окупації, постав на громадських засадах за панування Польщі і пережив чотири зміни систем влади, але завжди залишався національним за змістом і духом. Це вже само собою - унікальне явище.
Loading...

 
 

Цікаве