WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Повсякденна й святкова їжа та напої українців - Реферат

Повсякденна й святкова їжа та напої українців - Реферат

ягідник, брусничник).
Навесні, у період руху соків, збирали л пили свіжий березовий і кленовий сік, а також переробляли їх на К. Зібраний у діжку сік заправляли калиною, брусницею чи журавлиною, додаючи медовий стільник або просто вощину. Іноді для смаку додавали підсмажені Зерна ячмінного солоду, житні сухарі К. бродив протягом тижня, потім його ставили у льох, аби пригальмувати процес ферментації. Березовий К. готують і зараз.
К. використовували для урочистих гостин, але здебільшого у повсякденному харчуванні. Буденність цієї страви добре підкреслена у приказці: Вчора квас, нині квас, нехай чорти мучають нас!
Мед (медуха, квасний мед) - напій, широко вживаний ще з часів Київської Русі. Спершу виготовляли медову ситу, заправляли її запареними шишками хмелю та залишали у теплі на кілька днів, а то й тижнів. Готовий М. переціджували і вживали охолодженим. Залежно від терміну витримки М. був слабшим або міцнішим.
У середньовіччі жодна учта, жодне свято не обходилося без М. Тільки у піст церква обмежувала споживання цього смачного напою. З плином років занепад бджільництва на Україні поступово спричинився до зменшення виробництва М. Вже на початку XX ст. він став великою рідкістю на святковому столі селянина.
Наливки - слабкоалкогольні напої домашнього приготування. Стиглі ягоди вишень, смородини, малини, агрусу, чорниць, ожини, плоди сливи й терену всипали у сулії та присипали невеликою кількістю цукру. Ягоди пускали сік, цукор розчинявся і таким чином Н. виброджувалася у теплому світлому місці протягом двох-трьох тижнів. Потім її зливали, а ягоди йшли на пироги. Залежно від продукту Н. відповідно й називалися: вишнівка, смородинна, малинівка, слив'янка тощо.
Оскільки цукор заощаджували, бо він не вироблявся у власному господарстві, Н. готували невелику кількість і зберігали їх до якоїсь важливої оказії. Ці напої досить поширені і в наші дні.
Настойки. Для їх виготовлення брали переважно вишні або сливи, заливали двадцятиградусною горілкою й ставили у тепло для бродіння. Цей напій був значно міцніший за наливки, цінувався вище і виготовлявся головним чином у заможних селян або у поміщицьких господарствах. Настоювали горілку і на цілющих травах, корінні, після чого напій набував лікувальних властивостей. Іноді, щоб підсилити процес настоювання, у горщик вкладали коріння, трави й спеції, заліплювали тістом і ставили у теплу піч. Така Н. називалася запіканкою, запіканою. Н. робили із звіробою, материнки, шавлії, деревію і т. ін.
Сучасна медицина, скориставшись із народного досвіду, також виготовляє традиційні лікувальні Н.: з нагідок (календули), валеріани тощо. Ягідні ж Н. зараз рідкі в ужитку.
Пиво виготовляли з ячменю, хмелю й солоду, іноді з ячмінно-просяної суміші. У середні віки слов'яни широко споживали П. Але починаючи з XIX ст., з розвитком броварень та встановленням монополії на виробництво П. й горілки, пивоваріння у домашньому побуті поступово занепадає.
Ряжанка (колотуха, колочена сметана, завдавана сметана, завдаванка, мачання, сирокваша, парушка). Молоко довго парили у печі - до золотавого кольору, охолоджували до кімнатної температури, заправляли ложкою-другою сметани або вершків, накривали і ставили у тепле місце зсідатися. Годин через 12 Р. була готова, тоді її знову охолоджували й уживали до вареників і млинців, оладок і коржів, їли з хлібом і пирогами на полуденок у неділю, а також у святкові дні. Р. і сьогодні - один із найулюбленіших напоїв.
Сирівець - хлібний квас, традиційно поширений напій, відомий ще з часів Київської Русі. Вже тоді розрізняли кваси черстві (свіжі) та викислі. У XVIII-XX ст. С. виготовляли у такий спосіб. Підсмажений житній хліб заливали окропом, охолоджували до кімнатної температури, додавали шматок хлібної розчини або дріжджі, накривали й лишали на кілька днів у теплому місці, стежачи, щоб квас не перекисав. Перед вживанням С. відціджували. Готовий напій розливали у пляшки, закорковували й зберігали у льосі. Деякі господині заміняли розчину запареним і охолодженим хмелем.
Більш давній спосіб приготування С. був такий. Житнє, ячмінне, вівсяне підсмажене зерно або солод додавали у діжку з запареними сухарями. Квас мав червонуватий колір і кисло-солодкий смак. Цей спосіб приготування ще й досі зустрічається подекуди на Полтавщині, Чернігівщині, Київщині. На Катеринославщині, Херсонщині до квасу клали малаї на розчині з пшоняної чи кукурудзяної муки. С. готували без цукру, але пасічники додавали для смаку шматок медового стільника.
Споживали С. протягом усього року, але найбільше - навесні та влітку, коли з нього робили холодник, і заправляли ним зелений борщ. С. і нині є популярним народним напоєм.
Сита - напій, який готували з прісного неферментованого меду. Медові стільники вкладали у діжечку й заливали крутим окропом та ще й клали розпечене каміння. Мед розчинявся, а віск спливав. Вощину знімали, С. переціджували та охолоджували. Ймовірно, для давньоруського населення С. була повсякденною стравою, якою закінчувалося застілля, звідки, можливо, й виникли вислови - насититись, наїстися досита.
У XIX - на початку XX ст. С. побутувала як ритуальна страва. Нею заправляли різдвяну й хрещенську кутю, поминальне коливо, а у деяких районах Полісся вона заміняла його. Цікаво, що назва поминального колива - канун, що була поширена на Сході й Півдні України, раніше означалала мед, пиво, які виготовлялися для якогось громадського свята, найчастіше храмового.
Узвар (звар, вар, киселиця, юшка, сливки) - один із найпоширеніших традиційних напоїв. Виготовлявся влітку із свіжих ягід; восени, взимку й навесні - з сушини. Сушені у печі, на сонці та у спеціальних печах (сушнях, лазнях) вишні, сливи, груші, яблука (на півдні - абрикоси), чорниці, малину заливали окропом, парили у печі, настоювали, відціджували й споживали як відвар, так і гущу.
Готували У. і на щодень (особливо у бідні на вітаміни весняніпісні дні), і для святкового столу. Робили його до різдвяної й хрещенської куті "до пари": Кутя - на покуть, узвар - на базар. У. ставили у красивому полив'яному глечику на покуті разом з кутею, а поруч у миску накладали вийняті з відвару груші, сливи, яблука хвостиками догори, щоб їх було зручно брати. Щоб У. був солодший, до нього додавали груші, іноді трохи меду.
Подібно до киселю та локшини У. в деяких районах Східної та Центральної України використовують як "розхідну" страву.
Чай - порівняно недавній у традиційній українській кухні напій. Здавна замість Ч. пили заварені трави звіробою, материнки, чебрецю, м'яти, листя й цвіт суниці, пелюстки шипшини і троянди, липовий цвіт, свіжозрізані гілки вишні, малини, смородини, сливи. Їх вживали і як ліки. З другої половини XIX ст. з розвитком торгівлі споживання Ч. на Україні проникає і у селянський побут. Враховуючи запити селян, торгівці Ч. додавали до чайного листу січену м'яту, березові бруньки, знижуючи таким чином ціну Ч., але водночас і його якість. Протягом XX ст. чаювання дуже поширилося і у міському та сільському середовищі стало повсякденним явищем.
Loading...

 
 

Цікаве