WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Назва України у стародавніх географів - Реферат

Назва України у стародавніх географів - Реферат

має...
("Основа", 1862 р., Апр., стор. 6).
Прошу завважати, що ніщо так довго не живе в народі, як звичаї, та ще
ритуального характеру, і що ввесь весільний ритуал - се величезна і надзвичайно
поетична символіка, повна змісту побутового і історичного життя українського
народу. Описаний весільний звичай, в додаток ще з ужитком в відповідних піснях
слів "украяти", "вкраяти", "краяти ".показу є, що проф. Максимович натрапив на
цілком певний шлях, подаючи своє вище наведене пояснення слова "Україна".
Не дурно волинська шляхта в початку 17 віку дала наказ своїм депутатам до сойму
глядіти, щоб волинської і київської землі "не було закраєно" до Турції.
Як же се слово розумів і розуміє сам український нарід, що утворив його так
образно, виразно, поетично і разом з тим так відповідно історичній реальности,
коли йому доводилося мечем "ук-раювати" собі і захищати кожен шмат своєї землі,
щоб з тих украяних шматків утворити собі в певних межах територію - Україну, так
гарно символізовану калачем на весіллі, на якім фігурують і князі, і бояри, і
дружко з усіма аксесуарами сивої старини? На се питання дає одповідь сам нарід
своїми стародавніми літописами, піснями, примовками і т. й.
В збірниках пісень у Чубинського (5 т.), Максимовича, Костомарова і ин. можна
знайти з сим словом такі пісні, що й досі співаються по Україні.
В пісні про Орла і Сокола, Сокіл каже:
- Дарую тобі, орле,
Всі области мої,
А сам я полину
На чужу вкраїну...
В другім варіанті продовжується:
В чужу вкраіноньку,
В чужу сторононьку.
Тут ясно, що вкраїна то сторона, край, область. Або:
А старий сокіл з чужої украіни прибуває,
Сизокрилого орла на своїй україні стрічає...
В наведених випадках ясно і виразно зазначено, що є україна своя і україна чужа,
що україна - то чуже або своє володіння, край, область, земля в певних межах,
територія.
В думі про похід Б. Хмельницького в 1650 році Молдавський Господарь Василь
послав до Потоцького на Поділля за поміччю й пише:
- Гей, Пане Потоцький!
Ти на своїй украіні п'єш-гуляєш,
А об моїй пригоді нічого не знаєш! -
На се йому Потоцький одповів:
- Ей, Василю Молдавський,
Господарю Волошський!
Коли-ж ти хотів на своїй україні проживати
- Було-б тобі Хмельницького у вічнії часи не займати.
(Іст. піс. У. Нар., Сб. Ант. і Драг., Т.ІІ,стор.10І-105).
"Ромен вславився циганами по всіх у країнах" (Номис, Приказки).
"Ой по горах, по долинах,
Та й по чужих украінах,
Ой там козак пьє гуляє" (Чуб., V, 32, 41).
Таких прикладів у виписках можна подати безліч і всі вони свідчать, що
український нарід в своїй мові під "українок)" розуміє землю, територію,
сторону, край, область, володіння в певних межах, а ніяк не "окраїну" чиєїсь або
якоїсь землі. Коли-б підставити в наведені приклади замісць "україна" слово
"окраїна", то вийшла-б або нісенітниця, або повна зміна змислу.
В прикладі до землі українського народу слово "україна" з бігом часу
персоніфікувалося і перетворилося практикою назви в власне імя території
українського народу, яка по сім слові стала зватися "Україною", як своїм власним
іменем. Одсилаючи за подробицями в сій справі до моєї головної праці, я тут
завважую тілько, що іменем України народ в своїх піснях, думах і инших творах
своєї словесно-сти виразно називає землю, як окрему свою територію з певними
межами.
В народній думі про похід Наливайка в 1596 році проти Жолківського співається:
- Ой, у нашій, у славній Україні
Бували колись престрашнії злигодні, бездольні години,
Бували й мори, й військові? чвари;
Ніхто українців не рятував,
Ніхто за них Богові молитов не посилав,
Тілько Бог святий знав, що він думав-гадав,
Як незгодини на Українську Землю посилав.
(Максимович, т. І, стор. 619, вид. 1876 р.)
Наведеного матеріялу досить, щоб одкинути байки про те, що сама назва Україною
показує, що се не окрема земля з окремою народністю, а тілько "окраїна" иншої
землі з народністю тої землі. Байку сю всякі імперіалісти та ассімілятори вже
досить використали для себе на шкоду українському відродженню й зростові
національного й політичного незалежного життя українського народу.
В такім народнім змислі назви окремої землі слово "Україна" вживали на своїх
картах і старі географи.
Те, що у географів і стародавніх книжників для України вживалося кілько назв
(Русь, Росія, Сарматія, Роксоланія, Козакорусія, Черкасія і т. д.) є звичайне
явище. Колишня Еллада і Елліни звуться Грецією і Греками. Колишня Галлія з
Галлами нині зветься Францією з Французами, а колишня Франція нині зветься
Баварією з Німцями. Швейцарія зветься Швейцарією, Гельвецією, Сюіс. Поляки
звалися також Ляхами. Німці мають мабуть найбільше назв:
Німці, Германці, Дейтше, Тедески, Аллемани, Готи, Франки, Тевтони. Так і
Україна, яка колись звалася по книжному ще й Русью, зосталася при своїм
стародавнім імени України, віддавши з 17 віку своє книжне імя Русі Московщині,
яка шукала собі імени і в 16 вікові хотіла назватися навіть третім Римом.
Коли-ж вперше простонародне імя України стало робитися і книжним іменем?
Найдавнішу запис, в якій територію українського народу названо не тілько її
книжним імям Русі, а і народним іменем України, ми знаходимо в Іпатьєвському
спискові літопису під 1187 роком. Назву "Україна" з проізходними од неї вжито в
цім літопису 6 раз, а саме під 1187, 1189, 1213, 1268, 1280 і 1282 роками.
"Україною" тут названо ті-ж землі, які названо також і книжним імям Русі. Се
сіноніми. Тому проф. Максимович мав повну рацію, коли писав "Русская Земля, или
Украйна" (III. т., стор. 365 і далі).
В ті часи землі на північ од України звалися: Суздальською, Володимирською,
Муромською і т. д. Потім по г. Москві, про яку згадується вперше в 1147 році, як
про невелике село, ті землі стали колективно зватися Московією. Руссю вони не
звалися і сами себе виключали з Руських Земель, вважаючи Руссю і Руською Землею
тілько Україну, яка по г. Київу носила ще й імя Київської Держави. Се цілком
виразно зазначено в літопису, напр. під 896, 1150, 1154, 1175,1179, 1187,1195,
1202 і инших роках. На Галичину назва Русі перейшла тілько з 13 віку. Вираз
київського князя про Київ, що він"матір городів руських", відноситься до
України і її городів, а ніякого відношення до Московії не має, бо не українські
городи не вважалися руськими. По назві земель і народ звався: Суздальці,
Володимирці, Ростовці, Муромці і т. д., як по Україні - Українці. Одначе, се
пізніша форма, а стародавніша форма була на "не":
поляне, древняне, кияне, забужане, волиняне, галичане, подоляне і т. д., а од
імени Україна - україняне. Таку назву обивателів України українянами стрічаємо в
Іпат. літоп. під 1268 роком, де Ляхів, які проживали в Холмщині, названо
українянами, бо Холм-щина частина У країни (див. запис під 1213р.). По тому-ж
словотвору та смуга української землі, яка лежить при межі
Loading...

 
 

Цікаве