WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Біографія Ісаака Мазепи - політичного діяча УНР - Реферат

Біографія Ісаака Мазепи - політичного діяча УНР - Реферат


Формування повітових резервових сотень міліції мало проводитись на наступних засадах:
а) кожна резервова сотня повинна мати не більш як 100 чоловік козаків;
б) людей мали набирати обов'язково рахуючись з кількістю зброї, яка була у розпорядженні повітового комісара.
Все ж суттєвим недоліком в організації повітових резервових сотень було те, що сюди можна було набирати "невійськово-обов'язаних, себто тих, які не підлягають явці до військ, на підставі оголошення мобілізації". Отже, в орган, який займався охороною республіканського ладу, йшли люди, які не мали відповідних фізичних даних, а тому про елітність цього підрозділу не могло бути й мови.
Проте, мабуть, збагнувши цей свій прорахунок, близько 5 серпня 1919 року у "Статуті Кошу охорони республіканського ладу" І.Мазепа дещо змінив умови зарахування до особового складу. Зокрема, у нововведеннях зазначалось, що Кіш комплектується:
а) зі старшин та урядовців: перенесених до Кошу з різних військових частин;
б) призначенням рекрутів згідно щорічним розподіленням Головного штабу або перенесенням козаків та підстаршин з інших частин військ;
в) передбачавсь також і вступ "охотників".
У зв'язку з ускладненням воєнної обстановки всі старшини і козаки Кошу, як ті, які вступили добровільно, так і ті, які були призначені тимчасово, вважалися на дійсній військовій службі [12].
Відносній стабільності штабів Кошу сприяло те, що особи, які або не підлягали військовій службі, або вже відбули її, мали дати окрему підписку прослужити тут не менше трьох років.
А всі особи, які вступали на службу до Кошу, мали принести окрему службову обітницю. Ці вимоги мали виконувати особи, які мали українське підданство, до того ж були фізично здоровими (дивно, чому ж тоді деяких з них не призивали на військову службу?) і перебували у віці "не менше 20 і не більше 55 років життя".
Для керівного складу Кошу охорони республіканського ладу було встановлено освітній ценз: на старшинські посади могли бути призначені лише особи з освітою не нижче середньої. На інші посади також намагались набирати добре грамотних.
Згідно зі Статутом, Кіш мав заміняти міліцію у разі її відсутності, та виконувати окремі функції по веденню судових справ в такому обсязі:
а) проведення дізнань та участь в попередньому слідстві у справах карних на підставі законів карного судівництва;
б) співробітники брали участь у справах публічного обвинувачення;
в) вони виконували деякі функції і судових приставів: доставляли до суду обвинувачених, арештовували згідно постанови суду і прокуратури;
г) на них покладалась задача збереження речових доказів.
Отже, як бачимо, створення Кошу охорони республіки за безпосереднім керівництвом Ісаака Мазепи сприяло швидкому здійсненню правосуддя у надзвичайних умовах.
Та не все так гладко склалося, як бажалося. Волонтерів, що мали намір вступати до Кошу, було небагато. Про це свідчить рапорт: "До пана Міністра внутрішніх справ" отамана Коша, який, зазначаючи, що доручений йому склад невеликий, до того ж і ці небагаточисельні сотні мали відійти на повіти, просив дозволу в міністра "оповістити через газети, а також іншими шляхами, про заклик на службу до Кошу охорони республіканського ладу охочих людей, не підлягаючих в сучасний мент призову на дійсну військову службу" [13]. Не вистачало співробітників і в інших відділах МВС. Не допомогло навіть матеріальне заохочення для майбутніх міліціонерів, яке передбачалось у відповідності з рішенням Ради Народних Міністрів від 21 липня, у вигляді збільшення платні міліціонерам на 100%, співробітникам карно-розшукових відділів на 50-60%. Крім того, на всіх співробітників міліції і карно-розшукових відділів було поширено чинність Закону 19 листопада 1918 р. про відсоткову надбавку на дорожнечу й постанову 14 квітня 1919 р. про добові [14].
Про зацікавленість матеріальним станом губерніяльних і повітових карно-розшукових відділів на місцях свідчить і звернення МВС до губерніяльних комісарів 13-15 серпня, в якому керуючий департаментом товариш міністра Нянчук пропонував губерніяльним комісарам подати йому докладні відомості щодо організації губерніяльних і повітових карно-розшукових відділів, зокрема: чи відновлено роботу карно-розшукових відділів, якщо відновлено, то в якій місцевості і згідно яких штатів вони функціонують в містах і повітах; чи діють антропометричні, дактологічні та фотографічні відділи; яка кількість розшукових собак є у відділах. З вищезазначеного можна зробити висновок, що незважаючи на тяжкий період в історії української держави, органи МВС мали досить міцну матеріально-технічну базу [15], не в останню чергу створену завдяки старанням Ісаака Прохоровича Мазепи. У той же час керівництво МВС не забувало і про людський фактор: так, ним було висловлено проханя ознайомитися з персональним складом кожного карно-розшукового відділу.
Можливо, останнє питання було поставлене з метою виявлення і виключення з лав Кошу урядовців "із бувших поліцейських та співробітників гетьманської варти, які цілком вороже ставляться до УНР і своїми вчинками підривають авторитет народної міліції" [16]. Для піднесення в очах населення авторитету народної міліції рекомендувалось негайно вжити заходів до очищення міліції від "темного елементу".
Але, звичайно, будь-які заходи по боротьбі із злочинністю будуть неефективними, якщо до них не залучити тих, для кого це робиться - сам народ. Розуміючи це, 11 червня 1919 року Рада Народних Міністрів і Народний Міністр внутрішніх справ видають "Наказ про народну самооборону". Згідно з цим наказом у кожному селі чи містечку організовувались загони охорони, до складу яких входило все чоловіче населення цих населених пунктів. Їх функції в основному полягали в охороні в'їздів чи виїздів з населеного пункту чи доріг від темних елементів та злочинців, які грабували населення і проводили злочинну агітацію. Сили самооборони могли застосовуватись і в боротьбі з ворожою агітацією, оскільки вони мали право заарештовувати всіх підозрілих осіб, що "шатаються по селах, містечках та дорогах" [17]. Крім цього, на народну самоохорону покладались функції допомоги агентам місцевої, повітової і військової влади по проведенню в життя розпоряджень уряду і вищого командування. Поряд з функціями по збереженню правопорядку і суспільного спокою на міліціонерів покладались і деякі соціальні функції. Так, у "Короткій інструкції для міліціонера" від 18 червня 1919 року від міліціонера вимагалось "допомагати йдучим, в особливості - дітям, хворим і старим, для безпечного переходу ними вулиць і майданів". Міліціонери мали виконувати також деякі санітарні функції: вони мали стежити за тим, аби не продавалися неспілі фрукти, а також зіпсоване м'ясо, риба таінші продукти, стежити, щоб у літні місяці м'ясо і фрукти накривалися продавцями чистим білим полотном тощо [18].
Ці функції міліціонери могли виконувати лише співпрацюючи з місцевою владою, тому обітник МВС (3 липня 1919 р.) прямо передбачав таку співпрацю: народна самоохорона була підпорядкована безпосередньо сільським і волосним комісарам, хоча для
Loading...

 
 

Цікаве