WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Літні звичаї та обряди - Реферат

Літні звичаї та обряди - Реферат

позжинали Залізними серпами,-
Залізними серпами, Біленькими руками.
Увечері, коли вже зайде сонце, натомлені тяжкою працею женці йдуть, було, додому і співають:
Ой, заспіваймо, хай дома почують,
Хай нам вечерять готують.
Утомила нас та широкая нива,
Що тепер нам і вечеря не мила.
Ой, не так нива, як високії гори,
Ой, не так гори, як велике жито,
А вже ж нам спину як кілком перебито.
Колись давно нашим жінкам та дівчатам доводилося жнивувати у панів. Якщо пан був поганий, то женці йому співали:
Ой, в чужого господаря обідать пора, А в нашого господаря ще й думки нема,
Ой, паночку наш, обідати час!
А в чужого господаря горілочку п'ють,
А в нашого господаря й води не дають,
Ой, паночку наш, обідати час!
А в чужого господаря полуднувать пора,
А в нашого господаря й на думці нема,
Ой, паночку наш, полуднувать час!
А в чужого господаря полуднували,
А в нашого, багатого, ще й не думали,
Ой, паночку наш, полуднувати час!
Коли вже кінчаються жнива і в полі дожали останню ниву, дівчата співають:
Перепілонька мала, Де ся будеш ховала? Ми пшеницю дожали, У снопи пов'язали, В копи поскладали. Одна копонька в стозі, А друга в оборозі, А третя в стодолі,- Нам горілонька на столі!
Або так:
Ой, їздило пахолятко по полю,
Запрошало челядоньку до двору,
Ой, до двору, челядонько, до двору,
Не запалюй білого личенька на полю.
Дожинаючи ниву, женці залишають трохи недожатих стебел з колосками "Спасові на бороду". Те недожате колосся вони зв'язують у пучок червоною ниткою або виплітають колоссяну китицю, ніби бороду, й пригинають колосся до землі - це і є "Спасова борода", яка в різних місцевостях України називається по-різному. Так, на Підляшші її називають "перепілка", а на Поліссі "перепелиця" - це ніби останнє пристановище для цього птаха, як про це співається в пісні:
Не вилітай, сива перепілко,
Вже ми не підемо в твоє пілко!
Але перепелиця - це вже, ймовірно, пізніший додаток, бо суть "бороди" правдоподібно пояснюється тим, що це останній притулок польового духа, який у слов'янській міфології уявлявся в вигляді кози. На Волині "борода" так і називається - "коза". Там же, на Волині й на Підляшші, ту "бороду" оздоблюють стрічками й квітами. Потім обітсь люють траву навколо "Спасової бороди", чи там "перепелиці", чи "кози",- це вже роблять скрізь, у всіх місцевостях. Далі виминають з колосся трохи зерна й закопують в землі або просто сіють зерно поміж стеблами тої "бороди". Подекуди, як ось на Чернігівщині, коло "бороди" кладуть окраєць хліба, дрібку соли, баньку з водою і співають:
Оце тобі, "борода",
Хліб, сіль і вода!..
А потім ще й приказують: "Роди, Боже, на всякого долю: бідного і багатого!" Парубкам кажуть пролазити через ту "бороду", щоб були багаті. Молодиці ворожать про врожай, кидаючи назад себе серпа. Як серп, падаючи, вдариться гострим кінцем об землю, то в наступному році буде врожай, а як вдариться тупим або держаком,- то це погана прикмета. Так ворожать тричі.
Про "Спасову бороду" женці співають:
Сидить ворон на копі. Дивується "бороді": Ой, чия ж то "борода" Сріблом-злотом обвита?
Ой, чуй, пані, чуй:
Вечеряти нам готуй! Сріблом-злотом обвита, Красним шовком обшита -
Ой, чуй, пані, чуй:
Вечеряти нам готуй! Нашої пані "борода" Сріблом-злотом обвита -
Ой, чуй, пані, чуй:
Вечеряти нам готуй! Сріблом-злотом обвита, Красним шовком обшита -
Ой, чуй, пані, чуй:
Вечеряти нам готуй! А чужої пані "борода" Мочалкою обвита -
Ой, чуй, пані, чуй:
Вечеряти нам готуй!
Як бачимо, дивується ворон, бо ж він птах бувалий, скрізь літає, багато світу бачив, а такої гарної "бороди",
як у нашої пані, не зустрічав. Замість ворона часом згадують лісового гостя ведмедя -
Сидить ведмідь на копі, Дивується "бороді"...
Але найчастіше пісня каже, що "сидить півень на копі і дивується "бороді" - і це, здається нам, найдотепніше, бо ж півень і сам має бороду і то не абияку, а червону, і навіть він, мовляв, такої гарної "бороди", як у нашої пані, не бачив.
Зустрічається ще й такий варіянт пісні:
Ходить Ілля по межі, Дивується "бороді"..,-
бо в північній Україні зажинають саме на Іллю (20-го липня) 3], а в південній - вже в цей час кінчаються жнива. Якщо жнива починаються швидше, то люди кажуть, бувало: "Бач, як Ількові бороду розчісують,- косять!", і додає записувач: "до Іллі так уже викосять жито, що й на бороду Іллі не оставлять",-
Ми-то, женчики, ми-то Пожали всеньке жито,
А другі ліниві: Стоїть жито на ниві!
Як уже всі хліба вижаті й женці кінчають складати снопи в копи, то вони співають:
Ой. задзвеніли стодоли, стодоли,
Що не повні сторони, сторони.
Ой, не дзвеніте, стодоли,
Будуть повні сторони:
Скільки на небі зірочок,
Стольки на полі копичок.
Зіроньки небо світили,
Копоньки поле укрили.
Збираючи врожай не тільки поля, а й городу чи саду, за нашим народнім звичаєм годиться щось залишити "на пні", в землі чи надереві Збираючи садовину, наприклад, наші селяни залишають на кожному дереві по яблуку чи грушці, а вишні, звичайно, залишаються на вершку дерева-"на розплід". Існує повір'я, що коли забрати геть усе до краю, то наступного року не вродить. Часом кажуть, що це залишається для птиць, бо ж Бог, мовляв, родить не тільки нам, а й на їхню, пташину, долю. Це - правда.
ДЕНЬ ПРОРОКА ІЛЛІ
Другого серпня святкується день Пророка Іллі. За народною мітологією, Ілля є наступником громовика Перуна, і з цим в'яжеться багато вірувань та легенд, як от:
"Грім гримить, то Ілля по небесному мосту в огненній колісниці їде".
"До Іллі дощ ходить зі своїм вітром: за вітром і проти вітру, а після Іллі тільки за вітром".
"До Іллі хмари ходять за вітром,
а після Іллі-проти вітру".
На південній Україні в цей час бувають "горобині ночі" - нічні грози з блискавкою і громом: буревії такі сильні, що й птицям заснути не дають.
Існує народня леґенда, що коли біси повстали проти Бога, то Бог наказав Іллі прогнати нечисту силу з неба. З того часу Ілля ганяється за бісами і пускає в них огненні стріли: громи і блискавку.
Під час грози забобонні люди відганяють від себе котів і собак, вірячи, що в цих тваринах ховається нечиста сила.
Якщо в цей час грім запалить хату, то селяни колись вірили, що таку пожежу нічим-погасити не можна, бо ж: "Як Бог запалив, то чоловік не погасить!"
Під час грози селяни запалювали перед образами "страсну свічку", щоб грім хати не спалив.
В одній із народніх колядок співається про Іллю, як він проходить полями з житяною пугою в руці:
Ходить Ілля на Василя,
Носить пугу житяную:
Куди махне - жито росте,
Жито, пшениця і всяка пашниця.
Інший варіянт:
Ішов Ілля на Василя,
В його пужка житяночка,
Куди махне - жито росте.
Отже, тут Пророк Ілля виступає як сівач озимого посіву. Після Іллі, звичайно, починається озимий посів жита й пшениці
"На Іллі новий хліб на столі" - селяни в цей час уже випікають хліб з нового врожаю.
ЛІТЕРАТУРА
1. Борисенко В. К. Весільні звичаї та обряди на Україні. Київ, 1988;
2. Этнография восточных славян. Москва, 1987;
3. Зеленин Д. К. Восточнославянская этнография. Москва, 1991;
4. Супруненко В. П. Народный дневник. Днепропетровск. 1991;
5. Культура і побут населення України. Київ, 1991;
6. Українська минувшина: Ілюстр. етногр. довідник. Київ, 1993;
7. Успенский П. Д. Новая модель Вселенной. Санкт-Петербург, 1993.
Loading...

 
 

Цікаве