WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Літні звичаї та обряди - Реферат

Літні звичаї та обряди - Реферат

колективну трапезу. Було прийнято зберігати обжинковий сніп до весни, аби зачати з його зерен нову багату ниву.
До жнивних свят належать також Маковія (1 серпня) та Спаса (19 серпня). На Маковія святили мак, зілля та збіжжя, на Спаса - також плоди і мед. Цими святами, власне, й завершувався цикл літньої обрядовості.
Осінній цикл календарних свят не становить цілісної системи, а вбирає окремі, часом розрізнені звичаї та прикмети. Втім їхній загальний характер визначається станом засинання природи та підготовкою до зими. Обрядові дії переважно переносяться у приміщення, набуваючи форми вечорниць.
Розпочинається осінній цикл із свята Семена (1 вересня), котре колись збігалося з новим церковним роком. Увесь цикл включає такі свята та обряди: Семена, Покрови (1 жовтня), св. Димитрія (Дмитра; 26 жовтня), Кузьми та Дем'яна (1 листопада), Введення (21 листопада), Катерини (24 листопада), св. Георгія (23 листопада), Андрія (30 листопада), св. Варвари (4 грудня) та св. Миколи (6 грудня).
Обряди осіннього циклу переважно були спрямовані на родинне життя. З Покрови починалися весілля (дівчата казали: "Свята Покрівонько, покрий мені голівоньку"). Цей сезон тривав до Пилипівки (14 листопада), після чого не можна було вже вінчатися: "До Дмитра дівка хитра, а по Дмитрі лавку нею витри". Те, що весілля припадали саме на перші місяці осені, не є випадковим: вони збігалися зі шлюбними сезонами давнини, і недарма день покровителів шлюбу Козьми та Дем'яна відзначався саме у цей період. Інші свята осіннього циклу також пов'язані з одруженням чи ворожінням про обранців. Ворожили і на Введення, і на Катерини, і на Андрія, причому "арсенал" цих ворожінь був надзвичайно різноманітний.
Крім суто родинного спрямування, свята осіннього циклу позначали і стадіальність природи, так би мовити, "колесо часу". Найбільш виразно це проявлялося у святі Дмитра. Символічно, але саме св. Дмитро, згідно з уявленнями, тримає у себе ключі, якими замикає землю аж до приходу св. Юрія. Останній, приїхавши на білому коні, відмикав тими ключами землю на весну. Отже, коло аграрного календаря замикалося, і все починалося спочатку.
СВЯТО ПЕТРА I ПАВЛА
Дванадцятого липня за новим стилем - день святих Первоверховних Апостолів Петра і Павла, або, як кажуть наші селяни, "Петра". В цей час у багатьох районах України починаються жнива, а звідси й походить народне вірування про те, що справа святого Петра - "жито зажинати".
В одній з народніх колядок святі Апостоли Петро і Павло виступають плугатарями, вони орють поле під осінній засів:
Святий Петро за плугом ходить, Святий Павло волоньки водить, А сам Господь-Бог пшеничку сіє, А святий Ілля заволочує.
На карпатських полонинах, де потепління наступає пізніше, ніж в інших частинах України, з іменем святого Петра в'яжеться найвищий розквіт літнього періоду. В одній колядці співається, що святий Юрій трубить в трембіту "листовую", а святий Петро - "в цвітовую": як затрубив святий Петро, то -
Пішли голоси по полонинах,
По всіх царинах, та й по всіх садах,
По виноградах, по пасіченьках -
Всі полонини у цвіту стали,
Всі полонини та всі царини,
Та й усі сади, та й виногради
Зродили цвіту по всьому світу,
А пчолоньки сі ба й ізроїли,
Та на цвіт спали, медок зібрали ').
Святий Петро часто згадується в народніх віруваннях та леґендах; так, на Херсонщині записано оповідання про те, як Бог з Петром людей парували: "...Ідуть вони в жнива; сонце пече їх..., жито стоїть, як стіна; те жито дівка жне так, що й голови не піднімить. Петро й каже: "Боже, поможи тобі, дівко!" Вона підняла голову, подя-
кувала та й знову жне. Пішли вони на другу ниву, а там під копою в холодку дівка спить, аж хропе. Подивився на неї Бог і святий Петро та й пішли далі. Дивляться: стоїть віз одпряжений, а під возом спить парубок - нап'яв собі холодок з ковдри та й спкть. Хотів святий ціпком оперізати, а Бог каже: "Не займай, Петре, ходім!" Пішли вони й зайшли в пшеницю - як ліс стоїть пшениця; парубок жне її, пече його сонце, а він працює й голови не піднімить. Петро й каже: "Боже, поможи тобі, хлопче!" Парубок підняв голову, подякував та й знову жне. Відійшли вони, а Петро й каже до Бога: "Спаруй, Боже, цього парубка та оту дівку, що жито жне, і тих ледацюг спаруй". А Бог відповідає йому: "Старий ти, Петре, та дурний. Як тих ледацюг спарувати, то вони й з голоду помруть; цього парубка треба спарувати з ледачою дівкою". Так воно й буває в світі: як чоловік роботяга, то жінка ледащо; а як жінка моторна, то чоловік вайло"2).
До свята Петра й Павла готувалися колись в Україні як до великого свята: білили хати, оздоблювали рушниками стіни, вбирали подвір'я. Ранком у цей день, звичайно, всі йшли до церкви. Дівчата вбирали свої голови вінками з Польових квітів, а особливо червоними маками. Повернувшися з церкви, люди розгівлялися мандриками. Мандрики - це пампушки печені з пшеничного тіста, яєць і сиру. Сама назва походить ніби від того, що, мандруючи по світі, Петро з Павлом живилися "мандриками". В цей день зозуля перестає кувати; селяни кажуть, що вона мандриками подавилася, бо ж украла в святого Петра одну мандрику й за це її Бог покарав тим, що вона на Петра давиться мандриками й перестає кувати. А якщо кує зозуля й після Петра, то це, за народнім віруванням, віщує нещастя.
На другий день після "Петра" є теж свято, але наполовину менше, і називається воно "Полупетра" або "Петрового батька". На Слобожанщині колись у цей день різали трьох півників і варили борщ у трьох горнятах-"три борщі, бо святий Петро т.ри рази відрікався від Христа".
3.
ЗАЖИНКИ
Коли жито, ячмінь і пшениця дозріють, то господиня бере, бувало, хліб-сіль і громичну свічку та йде в поле зажинатиниву; вона жне серпом перший сніп пашні, несе його додому і, як де ведеться,- в одних місцевостях ставлять той сніп на покуття під образами, а в інших - у стодолі, де він стоїть аж до кінця молотьби. Пізніше цей сніп обмолочують окремо й зерна з нього святять у церкві, а перед засівом змішують їх із насінням. Соломою з першого снопа загодовують корів, щоб не хворіли. Часом зажинки робилися в присутності священика.
Крім зажинок, робили ще й закрутку, щоб рука лиходія і знахаря не могла зіпсувати хліба. Закрутка робилася так: коли дозрівали хліби, тоді жінки йшли з піснями в поле, і одна з них, взявши в жменю колосся, завивала їх вуз-лом - це й була закрутка. Інші в цей час співали хороводні пісні на завиття вінків, а потім усі разом з веселими піснями поверталися додому.
Очевидно, що в кожній іншій місцевості зажинки робилися по-різному, але в етнографічній літературі матеріалів про це, на жаль, дуже мало.
ЖНИВА
Колись, та не так і давно, з півстоліття тому, єдиними знаряддями для збирання хліба були серп і коса. Комбайни в Україні з'явилися лише в тридцятих роках нашого століття.
Отож, за тиждень після "Петра" в Україні починалися жнива, на полі з'являлися люди в широких білих штанях, у полотняних сорочках, з мантачками за поясом і з косами в руках,- косарі; вони вдаряли своїм гострим знаряддям по сухих стеблах дозрілого хліба, й довгий рівний покіс, як простелений рушник, лягав стрічкою за кожною косою.
Дівчата й молодиці виходили на ниву з серпами; жнучи, вони спритно клали сніп за снопом і, працюючи, співали:
Вгору, сонечко, вгору, Хай я нивоньку дожну. Ой, лане-ланочку, Скажи ж мені правдочку, Чи будемо ми в кінці, Чи підемо ми в вінці?
Ой, будем, доню, будем,
Лише нивоньку дожнем!
А як ниву вже дожинають, то співають, бувало:
Дивувалися ліси,
Де поділися вівси,
Женчики
Loading...

 
 

Цікаве