WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Український народний одяг: сорочка, шапка - Реферат

Український народний одяг: сорочка, шапка - Реферат

дійшли до нас від Запоріжжя, бачимо, що козаки мали таку велику різноманітність шапок, що тяжко встановити якийсь єдиний тип запорожської шапки. Дослідник українського одягу В. С. Познанський, як пише про це Хведір Вовк 3, мав нагоду бачити справжній запорожський шлик в селі Покровському на Катеринославщині. Уважно розглядаючи цю рідкісну реліквію Запоріжжя, Познанський прийшов до висновку, що цей шлик, або краще сказати, горішня його частина, суконний мішок, що становить дно шапки і звішувався з голови, - був справжнім голов'яним укриттям у запорожців, а висота самої шапки змінювалася відповідно до моди або до смаку запорожця. Велика правдоподібність цього факту, одначе, не виключає існування й o інших типів шапок, що їх за різних часів носили запорожці, як ось шапка-кабардинка, шапка з бобрового, рисячого, чи якогось іншого дорогого хутра. Добрими шапками особливо любила чепуритися козацька старшина, як про це згадують у своїх щоденниках Хоненко та Маркович.
З шапок, що вживаються і в наш час в Україні, відомі такі форми: стовбуваті, або круглі шапки, "мазниці", рідше трапляються "кучми", а найпоширеніші тепер "вухаті" шапки. Всі ці види шапок, крім останньої, "вухатої" шапки, робляться з чорного або з сірого смушку, тобто відповідно обробленої шкірки молодого баранця. Найкращі смушки для шапок виходять з "випорків" - шкурок ягнят, вийнятих з утроби матки ще до народження. Підшивку шапки роблять зі шкіри овечого черева, де вовна найтонша.
Ще з давніх часів по всій Україні славилися решетилівські смушки. Про це згадує і в своїх подорожніх записках німець Гільденштет, що подорожував по Україні в році 1774-му. Він пише: "... славні тутешні завивані смушкові шкурки на цілій Україні вживаються для виробу шапок. Сотня таких шкірок у Ромнах продається тепер по 60-70 карбованців, раніше по ЗО карб.". Кінчаючи писати про смушки, цей німець додає: "вони визначаються особливо гарним виглядом" 4.
Стовбуваті шапки шиються високими і майже конічної форми. Така форма шапок розповсюджена переважно на Поділлі, а найбільше на Винниччині та Брацлавщині. Крім того, стовбуваті шапки були колись поширені в степовій частині України, як ось на Січеславщині, Хер-сонщині й Таврії. Круглі шапки мають форму циліндра, що трохи вищий ніж ширший, з випуклим або плескатим дном, іноді суконним, а найчастіше смушковим. Ця форма шапок розповсюджена на Чернігівщині, Полтавщині та частково на Київщині. Серед круглих шапок є особливий вид шапки, що називається "сива шапка" - зшита з сірих молодих "випорків". Це найкраща і найдорожча з усіх українських шапок нашого часу. Сиві шапки відомі по всій Україні, але найбільше розповсюджені в самому Києві, на Київщині та на Полтавщині.
"Мазниці" - це чорні баранячі шапки з суконним дном. У горішній частині ця шапка має з боку невеличкий розріз, з якого визирає кольорова, здебільшого червона стрічка. Форма шапки є циліндрична, але через отой розріз вона здається вгорі трохи ширша, ніж унизу. Сукно для верхньої частини денця вживається, звичайно, синього або зеленого кольору. "Мазниці" розповсюджені на північному Поділлі, Волині, Холмщині та в районі міста Люблин. На півночі України, над річкою Прип'ять, в районі містечка Петриків ще й досі збереглася старовинної форми шапка, що називається "кучма", або "кучомка". Це висока, з випуклим верхом суконна шапка, що її долішня частина, приблизно до половини висоти, обшита хутром. Такі шапки зустрічаються на малюнках київських князів. В Ізборнику Святослава вся родина князя і сам князь зображені в таких шапках. В такій шапці зображений і князь Ярослав у Спасо-Нерецькому храмі, а також багато образів святих князів Бориса і Гліба; нарешті славнозвісна шапка Мономаха має теж форму сучасної надприп'ятської кучми.
В останній час в Україні розповсюджені "вухаті" шапки. Ця шапка шиється не з хутра, а з тонкого сукна, чи просто з цупкої матерії і вати. Хутром обшивають лише долішню частину навушників і овальний виріз над чолом, ніби пригнутий до голови дашок. Скоштувавши української зими в році 1942-му, німці й собі пошили "вухаті" шапки, але пошили їх дуже незґрабно, з великими кролячими опушинами, що стирчали на голові як копиця сіна.
Стародавні плетені шапки, що ще й досі подекуди збереглися на Україні, називаються маґерками або яломками. В літературних пам'ятках ХІ-го століття такі шалки називаються клобуками. В житії Теодосія Печерського знаходимо таке: "І рукама своима делахуть дело, оволи копитьца плетущи й клобуки". ЦІ клобуки плів не тільки Теодосій, а й багато Інших ченців Києво-Печерського монастиря.
Хведір Вовк пише, що він розпитував старих людей І від них довідався, що ще пів століття тому селяни на Волині самі плели такі клобуки з вовни. Робилося це так- збиту вовну клали на полотно у формі довгих пасем, валяли їх, а потім виплітали з них шапки у формі зрізаного конуса. Мабуть, це І був той самий спосіб, що його практикували київські ченці ще в княжій Украші-Русі 5.
Сучасні клобуки-маґерки вже не плетуться, а шиються з грубої вовняної тканини І досить гарно оздоблюються зеленими або червоними шнурками Маґерки - це переважно літні шапки, бо для зими та ще й на півночі України вони мало придатні.
Щождо солом'яних брилів, то з Історичної літератури знаємо, що вже в Х-му столітті німці знали їх, бо в 946 році численне військо саксів мало на своїх головах солом'яні брилі. Слов'яни ж зпрадавна були хліборобами І, живучи в близькому сусідстві з німцями, імовірно теж вже давно навчилися плести солому, бо брилі у нас на Україні, наприклад, це частина одягу дуже і дуже стара. В гарячі соняшні дні влітку, а особливо під час жнив, всі косарі та в'язальниці виходять в поле в брилях і так робилося споконвіку.
Брилі плетуть переважно пастухи під час випасу худоби в полі; звичайно це буває в Петрівку, коли ще житня, або пшенична солома не пересохла. Хлопці йдуть в жито, чи пшеницю І гострим ножем ріжуть "дудалиці", або "стрілки" - це найдовша І найрівніша частина стебла поміж двома останніми вузлами, рахуючи від колоса. Нарізані "дудалиці" зберігаються в холодку І змочуються водою, щоб не пересохли. З заготовлених дудалиць плетуть "плетінки", чи "плетиво". Плетиво - це довга солом'яна стрічка, з якої вже шиється бриль.
Існує два способи плетення: в зубці й гладко, або просто. В зубці плететься у чотири стрілки. Стрічка виходить вузенька і з одного боку зубчаста. Бриль з зубчастої стрічки виходить кращий і міцніший, а тому й довше носиться. Гладко, або просто плететься з семи стрілок. Це плетення значно простіше, стрічка виходитьширша, а тому й виплітається швидше. Бриль з простої стрічки ціниться дешевше та й носять його переважно старі діди І малі діти.
Брилі з дуже широкими крисами часом називаються капелюхами. У карпатських українців капелюх називається "кресаня", хоч і саме слово "капелюх" їм також відоме. Влітку гуцульські парубки люблять оздоблювати свою кре-саню квітами, як про це співається в співанках:
Під гайом зелененьким ходить Миколайцю, За кресаню си зашпилив зелений розмайцю.
Нащо тобі, мій миленький, розмаю, розмаю, Як я тобі за капелюх ружи наламаю
Вовняні капелюхи в Україні менше поширені ніж солом'яні, але й про них населення наших міст і сіл знає.
Кашкети та картузи з дашками, що переважно шиються з вовняної матерії, в останній час в Україні все більше і більше поширюються, витісняючи собою шапки, брилі та капелюхи.
Loading...

 
 

Цікаве