WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Бог, Різдво Світа, Прадід і Лицарі (Що означає „Дідух“?) - Реферат

Бог, Різдво Світа, Прадід і Лицарі (Що означає „Дідух“?) - Реферат


Реферат на тему:
Бог, Різдво Світа, Прадід і Лицарі
(Що означає "Дідух"?)
Українське Різдво-Коляда - це Свято Різдва Світа і хвали Господу-Творцю. В Святах Коляди й Щедрого Вечера є основні складові Староукраїнської культури й реліґії - і на ідеольогії цих Свят стоять інші згадані свята, містерії й реліґійні обряди...
Святий Вечір є по думці народу містичною добою Різдва Світа, коли-то і людина народилась. Думка про присутність Господа на Святій Вечері горує понад усіми іншими. Є оця Тайна Вечеря найбільшою реліґійною дією Українського Різдва.
Коляда й Щедрий Вечер - як самостійні Староукраїнські свята, що тривають досі від непам'ятних часів у виді людових Святочних обрядів та містерій, - мають свій особливий вислів у Святочних піснях: Колядках та Щедрівках. Дають оці Святочні пісні найправдивіший і найповніший образ Сароукраїнської реліґійної ідеольоґії та висвітлюють дійсний зміст Свят Коляди й Щедрого Вечера. Що більше - вони приявляють і найбільше первісну Українську культуру й реліґію і, судячи по ріжним признакам, автохтонну Українську.
Проблема Святоріздвяного Українського Дідуха.
Перша містерія Святого Вечора: Господар вносить Дідуха-Діда.
Коли дають попереджувальний знак про появу Зірки, вносить до хати хлопчина, звичайно синок Господаря, або пастух від худоби, в'язку сіна ("отавки") та в'язку соломи. Сіном устелюється стіл (скриню) і землю під столом, - по хаті стелять солому. Господар вносить Дідуха або Діда, тобто Святочний сніп пшениці, або, - якби того не було, - сніп жита чи іншого збіжжя; вітає всіх домашніх з Святим Вечером і Різдвом - і ставить Дідуха на "покутті", на почеснім місці, підстеливши сіна.
Оцією першою містерією Святого Вечера зазначується святочність хвилі і почин Свята.
Господар, що має через усі Свята долю духовника, сповняє цією містерією першу святочну культово-реліґійну дію і показує реліґійні почування усієї рідні.
Хлопчина, що вносив сіно й солому, є його духовним послушником.
Дідух як Предок народу, культурний Лицар. Злиття з поняттям Найвищого Єства.
Належить тут конечно порушити проблему Святоріздвяного Українського Дідуха та її остаточно розв'язати, хоча досі була полишувана етнольоґами без розв'язки.
А мітична постать Дідуха приявлює в Святій Вечері зовсім ясну ідею: всякі сумніви про значення цієї постаті ухилюють Колядки, що символічними образками в ріжних відмінах оспівують те, що не доповіли обряди Святого Вечера .
Дідух - це безперечно Прадід, перший предок народу (Ahnherr), сама назва про те свідчить. В народних традиціях цілого світа це постать окружена напів-мітольоґічним, напів-божим німбом. У багатьох народів пракультурного округа - це об'єкт реліґійного шанування. Мітольоґічним символом Прадіда є у пракультурних і первісних народів - майже загально - Місяць; подекуди лиш є шанування Прадіда спрямоване соняшно. Як предок народу жиє в традиції народній в мітичній постаті культурного лицаря (Kulturheros), що передав народові перші культурні здобутки і навчив користуватись ними.
Для того його мало що не боготворять і дійсно: у багатьох народів природи його постать злялася з поняттям Найвищого Єства, Творця і Добродія Світа.
Мітична постать Дідуха: Господь, Господар, Предок, Місяць.
В традиції Українського народу має мітична постать Дідуха ріжноманітне значення:
" це найперший і все живий Предок народу;
" раз виступає Господь в його постаті,
" іншим разом виступає Прадід як Первісний ідеальний господар,
" а знов іншим разом як мітольоґічна поява Місяця.
Таким оспівують його Колядки.
Незрівнянним багацтвом Колядкових образців Прадіда, а заразом прямотою думки й первісністю мітольоґічних образців ріжниться оця Українська ідеальна постать від світових хворобливо вибуялих витворів Прадіда.
Дідух як Батько Первісної Астральної рідні. Його святість.
Та найбільше ориґінальною є ідея Різдвяного Дідуха у тім, що він є символом не самого одинокого попередка народу, але Батька Первісної рідні, яка в традиції Різдвяній в цілості виступає.
Вже на Святім Вечері мають Господар, Господиня й їх Дитина (або Діти) ідеальні долі - неначе світлина Першої рідні - як служивці Святочних містерій; за таких ідеальних уважають їх Співці-колядники, коли вітаючи їх своїми Колядками, підносять їх та величають зарівно з ідеальною праріднею. Це вказує кожна Колядка.
Але ще красше та виразніше ідеалізують Колядки Первісну прарідню, величаючи її як первосвітну Небесну появу в Астральній подобі.
Відкладаючи Колядки про самого Прадіда до окремого розділу, задля ідейного багацтва образців, що його зображують і достарчують мотивів до розвідок на окремі теми, наведу зараз Колядки про Прарідню на доказ актуальности тут розвідки про Прадіда взагалі.
Тимчасом на підставі зроблених повище завваг хочу освітлити постать Дідуха, який, - поминувши його сімейну долю в Первісній рідні, - являється на Святім Вечері окружений особистим німбом.
Дідух як Коляда-Різдво. Жертви Богові. З'єднання ідеї Прадіда з Найвищим Єством.
Самі формальності з внесенням до хати Дідуха (снопа пшениці), само оповіщення рівночасно Святого Вечера вказують, що Дідух - це таємна мітична постать.
Господар, вступаючи в хату, каже:
Святий Вечер! Здоровлю вас з Різдвом Святим! (або: з Колядою!).
Завважити належить, що Дідуха називають також Колядою, а Коляда - це синонім Різдва, отже з входом Дідух зачинаються таїнниці Різдва. Дідуха ставить Господар на покутті, на почеснім місці, а хлопець підстелює під Дідуха сіно. Опісля, коли Господиня зачинає вносити Вечерю, ставить на сіно й на солому, попри Дідуха, Хліб та Кутю, тобто варену пшеницю з медом і маком.
З усякою певністю можна ствердити, що в цім обряді, а зокрема в ставленні Хліба й Куті біля Дідуха нема шанування Прадіда як померлого, ані його угощення. Це є акт жертви, але не померлим, лиш Богові, зовсім подібна до інших жертв, приношених Богові на Свят-Вечір. Про них буде окрема розвідка понижче.
До Дідуха відносяться з пієтизмом як до Предка роду та народу; але його вважають за невмирущого, вічно живучого (тому його символом є Місяць, що все відновлюється, хоч на час загибає). Він є прошеним і жданим гостем Свят-Вечера на великім родиннім та народнім Зборі. Він первородний з народу, бувший свідок і приємець перших дарів Божих - у Почині Світа. То він повинен завитати між зібрану рідню, розрадувану дарами Свят Вечора. Його не бояться, але тішаться уявленим його приходом.
Тож не культ померлих ані жертва померлим є в поставленні Хліба й Куті перед Дідухом, але очевидний вираз миттєвого з'єднання ідеї Прадіда з Найвищим Єством. Про розвиток ідеї Дідуха в понятті Найвищого Єства і про впливи на цей розвиток буде ще пару слів понижче.
Що Українська традиція держиться первісної ідеї Дідуха, цебто його як предка і культуроносця, свідчать всякі обрядові подробиці.
Так ось - Господар вітаючи домашніх зприносом Дідуха, вітає їх з Різдвом, з Колядою; і самого Дідуха зве нарід Колядою, т. є. Різдвом. Покликуюся на те, що було вже сказане вище (Ідея "Різдва" і культурні Лицарі) про змішання ідеї Різдва як приносця тих дібр, що ними тішиться нарід на Свят-Вечір, з культуроприносцем-лицарем, якого символом є Прадід.
Так, що Різдво-Коляда стається саме мітольоґічною постаттю. Не даром також є обряд на Свят-Вечір, що на Дідуха кладуть плуг або борону, а під стіл на сіно й солому кидають всяке дрібне господарське знадіб'я з заліза. Сіно на столі й солому, розкинену під столом та по хаті,
Loading...

 
 

Цікаве