WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Біографія Івана Гонти - ватажка гайдамацького повстання 1968-69 рр. на Правобережній Україні - Реферат

Біографія Івана Гонти - ватажка гайдамацького повстання 1968-69 рр. на Правобережній Україні - Реферат


Реферат на тему:
Біографія ІВАНА ГОНТИ -
ватажка народно-визвольного гайдамацького повстання 1768-1769 рр. на Правобережній Україні.
Уманський сотник Іван Гонта увійшов в історію як чільний провідник Коліївщини великого народно-визвольного гайдамацького повстання 1768-1769 рр. на Правобережній Україні.
Біографічні дані про Гонту дуже скупі. Народився він у селі Розсішках (тепер Христинівського району Черкаської області) в селянській родині. Дата його народження залишається нез'ясованою. Очевидно юнаком вступив в Умані на службу до надвірного війська польських магнатів Потоцьких. У 1757 р. козака Гонту обрали сотником. Він мав яскраву індивідуальність, а також помітну зовнішність - був високим, ставним. Відзначався сміливістю, сильною волею та організаторськими здібностями. Сучасники звертали увагу на його освіченість - добре писав по-польськи, а також вільно володів цією мовою.
На обдарованого сотника, який мав незаперечний авторитет серед козаків надвірного війська, звернув увагу власник Умані Салезій Потоцький. Гонта став довіреною особою польського магната. Потоцький вивів його з-під командування полковників-шляхтичів і підпорядкував безпосередньо уманському ґубернаторові. Гонта отримав у пожиттєве володіння рідне село Розсішки (у якому мешкала його родина - дружина, четверо дочок і син), а також сусідню Орадівку. Володіння цими селами давало йому прибуток близько 20 тисяч злотих щорічно.
Конфіденційні стосунки Гонти з Потоцьким, а також неабияка матеріальна вигода від служби у надвірному війську не позбавили уманського сотника власних переконань і не зробили його сліпим виконавцем чужої волі. Гонта явно не співчував політиці релігійних утисків православного населення, що здійснювалася у Речі Посполитій. Він пожертвував значні кошти на спорудження православної церкви у рідному селі. Уманський сотник та його дружина були ктиторами Православної Воздвиженської Церкви у містечку Володарці (у цій Церкві зберігався портрет Гонти, завдяки чому ми маємо уявлення про його зовнішність). До Гонти як до людини, що вболівала за конфесійні інтереси православних (інакше кажучи, особи з опозиційними настроями стосовно наявного політичного режиму) зверталися представники православного духовенства навіть з Києва. Загалом, уманський сотник внутрішньо був готовий до боротьби проти польсько-шляхетського панування в Україні, за відновлення козацьких порядків.
У кінці травня 1768 р. до Умані дійшли чутки про наближення повстанських гайдамацьких загонів на чолі з Максимом Залізняком. Ґубернатор Умані Младанович розпорядився вжити посилених заходів безпеки. Були зачинені міські брами, зміцнено варту. Проводивсяретельний огляд усіх, хто прямував до міста. Не довіряючи козакам надвірного полку, які були вихідцями з селянських родин Уманщини, Младанович змусив їх скласти присягу на вірність Потоцькому. За наказом губернатора козаки виступили у похід назустріч повстанцям. Однак використати надвірних козаків як карателів Младановичу не вдалося. Поблизу містечка Соколівки між Гонтою та Залізняком відбулися переговори. Результатом їх стало те, що уманські козаки прогнали своїх полковників-шляхтичів і вжилися у повстанські лави.
Остаточне об'єднаня загонів Гонти та Залізняка відбулося під стінами Умані. Близько півтори доби тривав запеклий штурм фортеці. Невдовзі після його початку усі солдати місцевого гарнізону приєдналися до Гонти. Це стало переломним етапом облоги. 10 червня було зламано опір шляхти, орендарів та лихварів, які шукали захисту від народного гніву за оборонними укріпленнями Умані. Гонта намагався не допустити безглуздих жертв серед переможених - наскільки це було можливим в умовах розбурханого народного повстання.
Після здобуття Умані повстанці провели загальну раду. На ній Залізняка було обрано гетьманом, а Гонту уманським полковником. На визволеній території запроваджувався козацький устрій, ліквідовувалася панщина. Уманщина була поділена на територіальні сотні, влада у яких належала сотникам. Керівники повстання вживали енергійних заходів з метою поширення і зміцнення повстанського руху. Такий розвиток подій на Правобережній Україні видався загрозливим для Росії. Царський уряд був наляканий розмахом і соціальною спрямованістю Коліївщини, яка могла перекинутися на українські землі, що перебували під владою Російської імперії, а також ускладнити міжнародне становище країни. Катерина II наказала генералу М. Кречетникову придушити повстання. На той момент генерал тримав в облозі Бердичів, в якому оборонялися польські конфедерати. Кречетников розпорядився провести каральну операцію полковнику Гур'єву. Увійшовши в довір'я і приспавши пильність Залізняка і Гонти, Гур'єв підступно заарештував керівників повстання, а також взяв у полон більшість його учасників.
Розпочалися жорстокі розправи над повстанцями. Гонту було видано польській стороні. Пір, посиленою вартою його доставлено у село Серби поблизу Могилева (на Дністрі). Після страхітливих середньовічних тортурів, які Гонта витримав, не втративши самовладання, мужнього ватажка Коліївщини було страчено.
Пам'ять про цього борця проти польсько-шляхетського поневолення України глибоко закарбувалася у народній пам'яті.
Loading...

 
 

Цікаве