WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Гаївки - Реферат

Гаївки - Реферат


Реферат на тему:
Гаївки
Гаївки виникли в далекі, ще язичницькі часи. Не знати, у зв'язку з яким обрядом, але певно, що зі святом, - бо в буден день не мала молодь часу бавитися, та й хто хотів перед людьми виглядати неробою! Знаємо тільки, що це було свято весняне - люди раділи приходу весни!
Яке то було щастя - перебути люту зиму, з довгими, що починалися з найпершого смеркання, ночами (при тьмяній скіпці все-одно сліпалося, та й треба було її заощаджувати), з проголодним віктом, зі скутим морозами та великими снігами рухом. Щастя - вирватися Із задушного запертя на весняний простір, босоніж (тут на зиму на всіх була пара сяких-таких личаків - де вже хто знався з ними, як зійшли сніги!) - та й на зелену траву, у гай, де яскріють квіти. Тоді починались веселі ігри, співи.
Немало дослідників і назву "гаївка" виводять від слова "гай". При багатьох співах-гаївках дівчата, тримаючись за руки, ходять зигзагоподібним шнуром ("кривим танцем") - як зауважує один дослідник, "точно так, як би поміж деревину ходили" [1].
Думку про походження "гаївки" від "гаю" підтримав Анатолій Свидницький у дійній етнографічній праці "Великдень у подолян" ("Основа", 1861). Прихильником тої думки був Володимир Гнатюк, який видав найповніше і найкраще досі зібрання гаївок ("Матеріали до української етнології", Львів, 1909, т. XII), причому із мелодіями (на фонограф записав О. Роздольський, розшифрував Ф. Колесса).
Є й інші гіпотези (К. Шейковського, О. Партицького, В. Щурата), адже "гаївки", як відомо, - найпоширеніша назва пов'язаних із воскресінням природи ігр-хороводів, - у деяких місцевостях їх звуть "гагілками", "ягілками", "ягівками", "галагівками"... На Наддніпрянщині, як правило, кажуть "веснянки". (Під такою назвою в 1984 році у Києві вийшов щедро ілюстрований збірник, який упорядкувала Наталія Шумада). В. Гнатюк, одначе, у вступі до свого згаданого вище видання слушно писав: "Термін "веснянка" обіймає ширший цикл пісень, "гаївка" - вужчий. Веснянку співають в російській Україні цілу весну, гаївку в нас - лише на Великдень". (Щодо визначення "російська Україна", то, на жаль, Україні так довго випало зносити той "епітет", той ярлик! Чи тішилися б росіяни визначенням "українська Росія"?).
Отже, із прийняттям на Русі християнства язичницький обряд поклоніння весні поступово перейшов у традицію Великодних свят, котрі знаменують уже справді розквітлу весну.
Слово "Великдень" узяте із Євангелія Святого Іоанна. Там, після опису розп'яття Ісуса Христа, а з ним ще двох мучеників, на Голгофі, сказано: "Через те, що ще була п'ятниця, отже, щоб не залишалися в суботу тіла на хресті - бо був Великдень тієї суботи, - то юдеї попросили Пилата, щоби... познімали з хреста" (Іоанн, 19, 31). Поклали розп'ятих до гробів, а на досвіті у неділю Христос воскрес!
Гаївки, таким чином, у християнській традиції відбивають радість і Весни, і Воскресіння Христового.
Правда, на відмінну від різдвяних колядок і щедрівок, які майже повністю мають християнсько-релігійний зміст, великодні гаївки відзначаються чисто світським характером.
Після тривалого, великого посту молодіжні забави, грайливі пісні особливо оживляли кожну місцевість, надто сільську. На Великдень, поснідавши яйцем свяченим, паскою і всім, що Бог послав у найбільше свято, молодь на майдані коло церкви починала водити гаївки. Батьки, діди та діти групувались довкола майдану - милувалися. Жіноцтво мало нагоду при тім наговоритися про всяку всячину, чоловіцтво, за попахкуванням файок, - перекинутися скупими фразами про весняні роботи, про ціни на збіжжя, на худобу, про громадські справи. Діти хвалилися крашанками-писанками - чия краща. Час від часу лунали вистріли -то хлопці біля церкви салютували, вдаряючи спеціальний молотом (моздіром) об камінь. Коли пороху в молоті було багато - сила вибуху не раз виривала молот із рук, і він, продвигтівши в повітрі дугою, падав за кількадесят метрів. Через те хлопці, що орудували при стрільбі, мусили бути вкрай обережними, а люди мали стояти на безпечній віддалі.
Гаївки переважно водять дівчата, але не тільки. В моїх, зокрема, околицях - на Бїбрщині, Ново-Стрілищанщині, Ходорівщині - в гаївкових хороводах часто брали участь хлопці. З дитинства бентежно бринять у моїй душі мелодії гаївок "Ой зацвили фіялоньки...", "Котилися вози йа в гай, та в долину...", "Ой ніхто там не бував, де ся явір розвивав...", "Ви, зелені огірочки, не рвіться...", "Ми кривого танцю йдемо...", "Ми голубку (голуба) ізловили...", "Хто бував, хто видав мою жону на торзі?..", "Ой бриніли ключі з ночі...", "Чому, Галю, не танцюєш?..", "Ой ти, старий діду, чому ся не жениш?..", "Попід зелені лози летіли селом кози..." та інших.
У гаївках передусім воздавалася хвала весні, і водночас молодості:
А вже ж весна воскресла!
А що ж вона винесла? -
Весняную росу,
Дівоцькую красу... [2]
Прийшла до нас весна красна,
Гаївочку нам принесла,
Для панянок гаївочку,
Для парубків вандрівочку.
Станьте, панянки, в коло,
Заспівайте си весоло [3].
Замовляннями, пантомімою молодь благословляла то "мак", то "просо", то "грушу" на рясний урожай, у чім особливо пізнається язичницька обрядова ритуальність.
Гаївка дає шляхетну можливість хлопцеві І дівчині натякнути одне одному на закоханість (скажімо, при словах: "вибирай си... щонайкращу дівку" хлопець, звичайно, зупиняє вибір на своїй симпатії); у гаївках дівчата часто кепкують із хлопців, насамперед зі старих кавалерів, - трапляється й навпаки.
Із гаївок-забав моїх околиць чи не найбільш поширений так званий "Ремінець". Дівчата й хлопці впереміш стоять у колі обличчями до середини. Руки тримають складеними за спиною. Усі співають гаївку:
- Сам ходжу, сам ходжу....
- Де-с діти поподівав?
- Мор виморив, дощ витопив,
Іно я ся, сиротонька, на біду лишив...
Поза колом у такт гаївки ходить хлопець чи дівчина з ремінцем (а то й зі справжнім ременем), непомітно вручає його комусь у руки - і новий володар (володарка) ремінця, виждавши для ефекту, поки вручальник відійде від нього, несподівано вдаряє сусіда (сусідку) справа. Той (та) утікає, доки його (її) не впустять у стрій кола. Били ремінцем, звичайно, злегка, хоча іноді, попри жарти, котрась із дівчат неабияк уперіщила якогось зухвалого хлопця. Якщо той, хто мав бути битий, здогадавшись чи й підгледівши, що у сусіда - ремінець, утік швидше й зумів десь приткнутися в стрій, то називалося; "пропало". Коли втікач став у коло, той, хто доганяв, непомітно передає ремінець в інші руки і так само стає між співаків.
Подібні великодні забави ("Проба ланьцуха", "Гусак", "Воробчик", "Мишка", "Колесо", "Дід, "Галя" та інші) першим описав граматик і фольклорист Йосиф Лозинський у статті "Галагівка", вміщеній у "Зорі галицкій яко альбумі на год 1860".
Й. Лозинського у цьому ж виданні доповнив Гнат Галька статтею "Гаївки з околиць над
Loading...

 
 

Цікаве