WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Українські народні обряди пов’язані з рослинами - Реферат

Українські народні обряди пов’язані з рослинами - Реферат


Реферат з украінознавства
Українські народні обряди пов'язані з рослинами
Світ рослин життєво необхідний людині. Протягом тисячоліть багато рослин використовуються в найрізноманітніших сферах господарської діяльності, є незамінними продуктами харчування, цілющими оздоровчими засобами.
Поряд з утилітарною функцією рослини займали значне місце в широкому комплексі традиційних вірувань, звичаїв і забобонів. Обряди і повір'я, пов'язані з деревами, травами, зіллям і квітами, доносять відгомін язичницьких уявлень наших предків про навколишню природу і базуються як на реальних, так і на уявних властивостях рослин. З утвердженням християнства ці властивості нерідко закріплювалися ритуалом освячення в церкві.
Обрядові дії, пов'язані з рослинністю, відігравали важливу роль в календарних святах. Ці обряди мали забезпечити людині здоров'я, зміцнити добробут сім'ї, посилити плодючість землі й худоби, вберегти господарство від нечистої сили. Особливе місце займали рослини-символи у сімейних обрядах. Жодне весілля на Україні не обходилося без барвінку і калини, якими прикрашали коровай та вінок молодої.
Рослинні мотиви та образи широко представлені і в українському фольклорі. Майже в усіх жанрах усної словесності рослинна символіка є одним із важливих виражальних засобів.
БАРВІНОК - вічнозелена трав'яниста рослина, листя якої зберігає зелений колір навіть під снігом. Живучість і витривалість Барвінку, краса його цвіту оспівані в багатьох народних піснях. В українському фольклорі це символ молодості, кохання та шлюбу.
Вінком, сплетеним із Барвінку, прикрашали голову молодої на весіллі. На Бойківщині збирання Барвінку для весільного вінка супроводжувалося ритуальними піснями і спеціальними обрядами, які мали забезпечити молодим щасливе подружнє життя. Разом з ягодами калини, колосками жита, васильками Барвінку прикрашали весільне дерево - гільце, використовували в інших весільних ритуалах.
ВАСИЛЬКИ в засушеному вигляді мають сильний стійкий запах, завдяки чому ця рослина дістала широке ритуальне застосування. Квіти Васильки клали за ікони в день Чесного Хреста (14 вересня за ст. ст.), ними прикрашали хрести у церквах.
Цілющі властивості Василька відомі здавна. На Волині їх використовували як лікувальний засіб при високій температурі, від запою й перепою; з них робили купель для дітей при багатьох хворобах, зокрема жовтяниці; освяченими на Спаса (6 серпня за ст.ст.) Васильки обкурювали хворих. Вінки з освячених Васильки одягали на голову померлим дівчатам, ці ж квіти клали в труну.
В народній поезії Васильки є символом святості, чистоти, приязності. Вони згадуються і в купальських піснях:
Та вроди, Боже, троє зіллячок:
Перше зіллячко барвіночок,
Друге зіллячко любисточок,
Третє зіллячко васильочок.
Барвіночок - для дівочок,
Любисточок - для любощів,
Васильочок - для запаху.
ВЕРБА, опоетизована народом разом із калиною і тополею, не випадково заслужила на таку шану. Виростаючи біля річок, ставків, природних джерел, вона є ніби позначкою води на землі. Криницю завжди намагалися копати під Вербою: Де срібліє вербиця, там здорова водиця. І на-справді, Верба була чудовим природним фільтром усіляких домішок, що містилися у водах.
Вербову лозу традиційно використовували для зведення турлучних будівель, огорож, для виготовлення меблів, кошиків та інших ужиткових речей; з вербової деревини здавна робили музичні інструменти.
Верба відігравала й важливу ритуально-обрядову роль. За народними уявленнями, гілочки Верби, посвячені в церкві в останню неділю перед Великоднем - вербну неділю, набували магічних властивостей. Освячену Вербу приносили в дім і вдаряли нею членів сім'ї, найчастіше дітей, при-мовляючи: Будь великий, як верба, а здоровий, як вода, а багатий, як земля. Виганяючи вперше худобу на літне пасовище, її обов'язково вдаряли Вербою, щоб уберегти від хвороби та інших напастей.
Освячена Верба зберігалася в хаті й широко застосовувалася як лікувальний засіб чи як оберег. На Херсонщині її клали у воду, в якій купали хвору дитину, на Харківщині запалювали гілочку Верби і обкурювали нею хворих на лихоманку.
Побутувало повір'я, що в хату, де є Верба, не вдарить блискавка. Вважалося також, що Верба перепиняє дорогу в дім нечистій силі, особливо відьмам.
В українському фольклорі Верба - це поетичний символ дівчини або заміжньої жінки. Розлоге, похилене вербове гілля найчастіше асоціюється зі смутком і жалем:
Висока верба, висока верба
Широкий лист пускає.
Велика любов, тяжка розлука
Серденько зриває.
ГОРОХ в українському фольклорі є символом сліз: Сльози, як горох, котяться; з ним пов'язували нещастя, біду. Тому в деяких районах хлопці й підлітки, що ходили на Новий рік по хатах, не домішували Горох до хлібних зерен, якими посівали. Молоді жінки уникали їсти його натще, аби не було гірким подружнє життя. Але, незважаючи на це, з Гороху готували як повсякденні, так і ритуальні страви й навіть використовували як оберег.
ДУБ здавна користується в народі глибокою шаною. Ще стародавні слов'яни влаштовували біля лісових велетнів обрядові дійства, приносили жертви богам. У XIX ст. на Зелені свята влаштовували так званий гральний дуб (на Київщині - сухий дуб). У центрі села, а іноді за околицею ставили довгу жердину з прикріпленим зверху колесом, прикрашали її травами, квітами, стрічками, обкопували невеликим рівчаком. Довкола такого "Дуба" відбувалися ігри, що супроводжувалися спеціальними піснями. Цей обряд символізував розквіт природи, початок літа.
Оспіваний в народних думах та піснях дуб є символом молодого козака:
Чом дуб не зелений?
- Лист хмара прибила;
Козак невеселий -
Лихая година.
Дуб і береза порівнюються з козаком та його матір'ю:
Ой, дуб до берези
Гіллям похилився,
Козак своїй матусеньці
До ніг уклонився.
У весільних приповідках і побажаннях Дуб виступає символом подружнього життя (Дарую два дубочки, щоб жили в парі, як голубочки), міцного здоров'я й довголіття молодих (Дарую дуби, що в діброві, будьте дужі та здорові). Коли народжувався син, батьки за народним звичаєм висаджували два жолуді, коли донька - висівали калинове зерня.
КАЛИНА постає в українському фольклорі одним із найулюбленіших поетичних образів, її завжди супроводжує епітет червона, що символізує жіночу красу, дівочу цноту. Із замилуванням писав про Калину Тарас Шевченко:
Зацвіла в долині
Червона калина,
Ніби засміялась
Дівчина-дитина.
Поряд із барвінком Калина широко використовувалася у
Loading...

 
 

Цікаве