WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Український національний одяг - Реферат

Український національний одяг - Реферат

намистечку
В садочку гуляє ...
Або:
Ой, надіну я сережки
І добре намисто ...
Було колись поширене в нас і гарне гранатове намисто, що пізніше замінилося скляним на-подоблгованням природної Гранатової барви.
Намисто, як й інші предмети національного одягу, найкраще збереглося на колишній Гетьманщині та в населення українських Карпат. На Гуцульщині ще й досі поширені великі круглінамистини з венеційського скла, що своєю формою дуже нагадують археологічні знахідки.
В будні дні при роботі дівчата одягають не багато намиста, бо бояться, що нитка розірветься і не тільки пропаде намисто, від цього велика шкода, а й треба сподіватися якогось лиха, бож за народнім віруванням розсипане намисто накликає біду. Про це згадується і в народ-ніх піснях:
Попід гаєм зелененьким дівчина ходила,
Сумна вона, невесела - коралі згубила.
Коралики утонули, а хусточка плавле,
Ходить дівка попід воду, білі руки ломле.
Про це ж саме і в Т. Шевченка:
Уночи,
Ходячи,
Намисто згубила .. .
Але зовсім без намиста бути дівчатам не можна і в будень, бо існує повір'я, що намисто оберігає дівчину від застуди, а тому завжди треба мати бодай один разок намиста на шиї.
Колись бувало в разок намиста засиляють ще один або два вовчі зуби, "щоб берегли від злої напасти". В неділю або в свято, йдучи до церкви, в сусіднє село, чи до міста, дівчата колись
рясно оздоблювали себе намистом. Про це співається і в пісні:
Якби мені, мамо, намисто,
То пішла б я завтра на місто.
Із стародавніх часів на Україні існує добрий звичай у наших хлопців дарувати своїм дівчатам намисто. Про це часто згадується в піснях і співанках, як ось:
Ой, поїде мій миленький до Турки, до Турки,
Купить мені коралики двадцять штири шнурки..
Серед народніх приповідок про намисто е такі:
"Тряси мене, парубче, щоб намисто бряжчало",
"Намисто - не тісто, в печі не спечеш" - мовляв, треба купити за гроші.
Намисто в Україні тепер, як і колись, служить оздобою не тільки дівчат, а й молодих заміжніх жінок; лише бабусі, якщо й носять на-' мисто, то дуже небагато - один, два разочки, та й то темних кольорів. Дівчата ж: і молодиці навпаки, захоплюються зеленим, блакитним, а найбільше червоним намистом. Якщо молодиця має, бувало, багато гарного намиста, то це одна з прикмет, що вона тішиться пошаною у свого чоловіка. Про це знаходимо в Т. Шевченка:
А жіночку свою любив -
І Господи єдиний!
Як те паня, як ту дитину,
У намистечках водив.
ОЙ, ХУСТИНА, ХУСТИНОЧКА!...
Хустина в побуті
Ой, хустина, хустиночка!
Мережена, шита...
Т. Г. Шевченко
Дівчатам належиться ходити з відкритою головою, але це не завжди можливо. Стужа взимку та спека влітку змушують їх покривати голову хусткою.
На Лівобережжі влітку дівчата складають хустку навкісь трикутником і обмотують її навколо голови, а тім'я залишають відкритим, "щоб волосся видко ..." З лівого боку до хустки пришпилюється квітка рожі або гілочка зеленого барвінку. Зимою дівчата, якщо беруть хустку, то так нею закутуються, як молодощі.
На Правобережжі хусткою дівчата користуються лише у випадку крайньої потреби. Коли вже беруть хустку, то і літом, і зимою обгортають нею голову так самісінько, як і жінки, але ззаду на спині, з-під хустки повинна визирати коса.
У галицьких селах, понад річкою Опір, ще й досі збереглося старослов'янське дівоче вкриття голови - луб'яний віночок, обгорнений хусткою, а зверху покритий білою прозорою тканиною, ніби денце шапки. З-під вінка на спинуспускаються кілька кольорових стрічок та волосся, заплетене у дві коси.
На всьому півдні України, в степах, де немилосердно пече сонце і "запалює" обличчя, дівчата, боронячись від "запалу", замотуються білою хусткою так, що ледве визирають очі.
На Херсонщині, під час роботи, і дівчата, і молодиці "вив'язуються" білими хустками. Цей звичай, імовірно, запозичений від сусідів.
Жіноча сорочка
Жіноча сорочка належить до найстаршої одежі наших предків. Можна припускати, що закняжих часів на Україні-Русі в теплий період року довга сорочка, підперезана поясом, була єдиним одягом жінок і дівчат. У південних слов'ян ще й тепер можна бачити жінок у такому одязі. На пам'ятнику в Адамкліссі4) жінки "вар>-варів" зображені в довгій, підперезаній сорочці, що біля шиї мас багато дрібних складок. Ті сорочки зі складками дуже подібні на лемківські та бойківські сорочки, що існують і понині.
За козацьких часів в Україні жіночі сорочки мали приблизно такий самий вигляд, як і сучасні жіночі сорочки Київщини та всього Ліво" бережжя. Про це ми знаємо не тільки з малюнків Ріґельмана, а й з окремих експонатів сорочок, що збереглися ще й до наших днів. Ті рідкісні екземпляри жіночих сорочок козацького періоду потрапили разом з нами і на еміґра-цію. Наприклад, у Німеччині на виставці на-роднього мистецтва (м. Авґсрубґ, липень 1945) серед виставлених експонатів були дві жіночі сорочки: одна з них мала вже понад сто п'ятдесят років, а друга трохи менше. "Старша" сорочка була вишита намиттям чорними і червоними нитками. Рослинний орнамент на поликах нагадував квітку соняшника з навколишнім листям. "Молодша" була вишита тими де кольорами, але вже "зірочками", що теж нагадували стилізовані квіти.
В травні 1947 року, в таборі міста Ділінґен була виставлена гаптована золотом сорочка, яка колись належала Мотрі Кочубеївні - це був експонат-унікат, що йому тепер вже не можна скласти ціни, а тим більше за межами України. Усі ці сорочки походили з Лівобережжя, вони були без коміра, лише з вузенькою лямівкою по краю зібраного на нитку полотна навколо вирізу для шиї. Такі ж самі жіночі сорочки ми зустрічаємо і на Київщині, на правому березі Дніпра. На іншій території Правобережжя (крім Київщини) крій жіночих сорочок дещо інший; тут жінки шиють сорочки з коміром стоячим або відкладним, а рукава з манжетами та з оборкою на кінцях біля зап'ястків. Обидва типи жіночих сорочок, Ліво- і Правобережжя, шиються з розрізом посередині грудей. В лівобережній сорочці пазуха не вишивається, а в правобережній майже завжди вишита.
У всіх українських жіночих сорочках рукава є широкі і довгі; звичайно ширина рукава до-рівнюеться двом третім довжини. Цікаво, що в Х-ХІ-му століттях широкі рукава жіночих сорочок були поширені у всіх мешканців захід-ньої Европи і цю моду Европа запозичила від південних та південно-східніх слов'ян.
Звичайна довжина українських жіночих сорочок, що носяться з плахтою або запаскою, повинна сягати по "кісточки". Сорочки до спідниці шиються трохи коротші. З-під плахти чи запаски повинен визирати долішній вишитий край сорочки, що називається "поділ" або "по-долик".
пошитою підтичкою. У бойків і лемків е ще жіночі сорочки з
Loading...

 
 

Цікаве